ПРОЦЕС ІДЕ — І ЙОГО НЕ ЗУПИНИТИ. Священний синод Константинопольського патріархату у вересні обговорить українське питання. Про це розповів релігієзнавець Олександр Саган. «За офіційною заявою Патріарха Варфоломія, на Синоді, який відбудеться на початку вересня, мають говорити про питання Матері-Церкви. Таке формулювання найчастіше вживають щодо Київської митрополії. Після цього має бути голосування за Томос для України. Маємо всі підстави сподіватись на позитивний результат», — говорить експерт. За його словами, Москва не може вплинути на рішення Варфоломія і Синоду, Константинополь налаштований рішуче і підтримує Україну. Чергове підтвердження цьому прозвучало у виступі митрополита Гальського Еммануїла в Києві під час святкування 1030-ліття хрещення Київської Русі. Еммануїл сказав, що Українська церква має право на своє місце серед помісних церков.
* * *
А ЩО ДАЛІ? Релігієзнавець О. Саган інформує: «Після схвального голосування Томос мають підписати всі члени Синоду. Навіть ті, що голосували проти. Далі все залежатиме від української сторони. Наскільки швидко ми його зможемо реалізувати. Провести спільний Собор українських єпископів, які підписали звернення до Константинопольського Патріарха. Обрати предстоятеля Української помісної церкви. Важливо провести інформаційну кампанію, аби українці розуміли сенс та важливість автокефалії, не вірили ворожій пропаганді Москви».
* * *
ЧОМУ ТОМОСУ НЕ ОБІЦЯЛИ РАНІШЕ? Як стверджують джерела, близькі до Константинопольського патріархату, Вселенський Патріарх Варфоломій давно є прихильником визнання Української церкви. Однак довгі роки його від цього стримували домовленості з РПЦ. «У 2008 році, за часів Ющенка, Україна вже була близька до отримання Томосу про автокефалію. Саме тоді були досягнуті домовленості: Варфоломій не втручається у ситуацію в Україні, якщо РПЦ поїде на Вселенський собор — з’їзд усіх православних церков, організація якого була «справою всього життя» Варфоломія», — цитує ВВС Релігійно-інформаційна служба України. Однак у 2016 році РПЦ не поїхала на Всеправославний собор та, як вважають у Константинополі, змусила ще три церкви бойкотувати захід. Так домовленості були зруйновані Москвою і Константинопіль зміг повернутися до України.
* * *
ВТРАЧАЄМО НАЙЦІННІШЕ. 3,2 мільйона — стільки українців нині постійно працює за кордоном. Водночас число тих, хто призвичаївся виїжджати на тимчасові заробітки за межі країни, втричі більше. Вікова категорія трудових мігрантів з України — від 18 до 45 років. Близько 70 відсотків з них — чоловіки. За винятком хіба що Італії, де дві третини працюючих українців — жінки. Приблизно половина заробітчан — це сімейні люди, які мають дітей. Дві третини тих, що виїжджають, мають професійно-технічну освіту, робітничі професії. Але ми втрачаємо не лише їх, а й науковців, програмістів, лікарів. Виїжджає і дипломована молодь, яка не бачить свого майбутнього в Україні. Найбільше наших трудиться в Польщі (38,9 відсотка), Росії (18,3%), Італії (11,3%) та Чехії (9,4%). Українці також знаходять роботу в країнах Балтії, США, Австралії, Нідерландах, Канаді, Туреччині, торують шляхи до Ізраїлю, Малайзії, Китаю…
* * *
А РОГИ ТРЕБА ЗРІЗАТИ. На думку першого президента України Леоніда Кравчука, нам не потрібні майдани та революції, бо це завжди кров і біда. «Люди мають сказати своє слово на виборах — обрати достойну владу. І не просто обрати, а створити систему контролю за цією владою. Пам’ятайте вислів анархістів, що «коли б ми привели до влади янголів, то через деякий час у них би почали рости роги». Суспільство має стояти з пилкою і зрізати ці роги. Тому що знайти ліки, щоб вони не росли, неможливо», — запевняє Л. Кравчук.
* * *
СТРАШНІ ЦИФРИ. Володимир Бадяк, головний редактор «Інформаційного бюлетеня Об’єднаних товариств депортованих українців «Закерзоння», роздумує над кількістю жертв Волинської трагедії з польського боку: «Польські політикани від історії довго вишукували «вражаючу» цифру «геноциду». «Стартова» цифра — 18 тисяч убитих… не вражала, як і 60 тисяч, яку офіційно озвучив А. Кваснєвський 2008 року. Треба було більше. Близько 100 тисяч «зарізаних поляків» — цифра «підійшла». Лише майже 15 тисяч українців загинуло, але в так званих «акціях відплати» (читай «справедливих») від рук пошанованих у Польщі Армії Крайової, підрозділів самооборони, хлопських батальйонів. Стотисячна цифра «висмоктана з пальця». Гинуло, як звичайно, незахищене сільське населення. За найпримітивнішими підрахунками, мусило згоріти сто сіл із однією тисячею жителів у кожному, аби набрати сто тисяч». Володимир Бадяк пропонує полякам назвати ці села, а заодно й імена їхніх загиблих мешканців. Незаангажовані історики, зазначає він, вважають, що під час Волинської трагедії загинуло в межах двадцяти тисяч осіб з обох боків, причім українців більше.
За інформаціями видань RISU, «Cільські вісті», «Високий Замок», «День», «Україна молода».
Д. ВІТЮК, бібліотекар.
м. Тернопіль.
Фото з вільних джерел