Не так тут. На виставці нині львів’янина, уродженця Тернополя Богдана Кухарського «Пошук». Частина робіт — це рухомі об’єкти, котрі взаємодіють із глядачем через доторки, ба навіть через дихання.
Роботи експозиції виконані з різних матеріалів у різних техніках. У лаконічній до мінімалізму концепції автор зазначив: «Пошук — це прагнення домогтися чого-небудь, щось знайти; це дії, спрямовані на отримання нового або загубленого».
У центрі — експерименти із формою та матеріалом. Більшість робіт — абстрактна, хоча, ясна річ, перегукується із тим, що бачене довкола. Вони запускають ланцюг асоціацій та досвідів. Мінус виставки суто технічний: приміщення галереї замале для робіт такої кількості та розміру. Вони тісняться й налазять одна на одну.
Чи не найбільшу увагу привертає маятник, підвішений до стелі. Повільно гойдаючись, він втягуває у свій ритм, а його втручання у життя цілком тактильне – слід бути обачним, аби, проходячи повз, він не врізався у тебе. Така ось наочна демонстрація незворотності й некомфортності проминання.
Під стелею рівномірно гойдається сплетена із безлічі гілок риба (принаймні це могло б бути нею через обтічні форми). Хоча можлива інша асоціація — лабіринт із лісу, що піднявся в повітря. Зрештою, можливі різні варіанти. Зважаючи на те, що робота домінує над іншими розміром, задає настрій виставці — повітряно-заплутаний. Ця риба-ліс заманює в себе. Я розглядала і її, і споглядала крізь неї галерею. Оце перебування всередині рукотворного, проте від того не менш хаотичного середовища — теж непересічний досвід.
Інший об’єкт, що оживає у взаємодії, нагадує млин, чиї лопаті-гілки обертаються під дією зовнішньої сили. І кожен може стати тою силою, запустивши його хід. Відчуй себе богом із машини — можна було б пожартувати.
Власне, багатство асоціацій, відживлених досвідів, ба навіть емоцій — те, чим торкає ця виставка. Створюючи абстрактні роботи, автор запрошує до їх інтерпретації, пізнання. І пізнання не лиш візуального, а й тактильного. А це в час віртуалізації та дистанціювання, як на мене, дуже важливо.
Фото авторки