Україна відсвяткувала 1030-річчя хрещення Русі. У колисці цього хрещення, в Києві, відбулося дві багатолюдні хресні ходи — спільна УПЦ Київського патріархату та УАПЦ і УПЦ Московського патріархату. Обійшлося все мирно, без ексцесів і провокацій. Очевидно, добре спрацювали правоохоронні органи, головним завданням яких було забезпечення безпеки всіх учасників святкувань. І хоч прибічники Московського патріархату нарікали, що вірян УПЦ(МП) поліція нібито не пускає на Київ, перевізникам забороняють надавати їм транспорт, а автобуси, що все ж виїжджають, ретельно перевіряють, всіляко затримують, «щоб тільки применшити кількість учасників ходи УПЦ(МП)», це виявилось лише нагнітанням ситуації. Людей з’їхалось багато, і вони спокійно пройшлися центром столиці — з Володимирської гірки до Києво-Печерської лаври. А що перевіряли автобуси, то хіба незрозуміло для чого: щоб не затесалась до паломників якась неадекватна людина з лихими намірами і не наробила біди. Адже до Києва їхали не лише українці, а й православні з країни-агресора. Своїх «паломників» грозився відіслати на хресну ходу з окупованих територій і Захарченко. Зважаючи на це, заходи безпеки були суворими і, вочевидь, виправданими. Дякувати Богу, на вулицях Києва усе обійшлося мирно, чинно і спокійно. І це дуже важливий підсумок святкувань, враховуючи напругу в церковних, а головне — в навколоцерковних колах, та наелектризованість суспільства.
Хресну ходу УПЦ Московського патріархату повноцінно демонстрували три телеканали — «Інтер», «112 Україна» та NewsOne. Коментатори в студіях подавали її як ще не бачене явище — і за кількістю учасників (церква називає чверть мільйона, поліція — 20000), і за присутністю гостей (дванадцять помісних церков надіслали свої делегації), і за настроєм Божого люду, прагнень якого нібито не хоче чути влада. А вони очевидні: православним України добре у лоні Московського патріархату, їм не потрібен ніякий Томос про автокефалію, бо це — розділення, розкол та «великое преступление». А ще коментатори нарікали, що ходу проігнорувала влада, на ній мав би бути хоча б міністр культури… Один з експертів назвав цю ходу «последним и решительным боем», мовляв, РПЦ через підконтрольну їй УПЦ(МП) треба було показати представникам світового православ’я, як багато в Україні незгідних з діями Вселенського Патріарха.
Спільна хода вірян УПЦ Київського патріархату та УАПЦ мала зовсім інший настрій. Над велелюдною колоною (церква називає 150 тисяч учасників, поліція — 65000) розливалося маєво синьо-жовтих стягів. Багато вірян були у вишиванках. Вражав багаточисельний клір обох церков. Ішли капелани з іконою Почаївської Божої Матері, а очолювали колону Президент України з предстоятелями УПЦ КП та УАПЦ. І назвали цю ходу «Молитва за Україну та єдину помісну православну церкву в Україні». Її учасники теж демонстрували світові, що Томос про автокефалію очікують не якісь там «розкольники», а мільйони українців. Вони прагнуть вирвати Україну з «церковного полону» держави-агресора, яка навіть у дні святкувань не припиняла обстрілювати українські позиції на Донбасі.
«Дві різні ходи: УПЦ(МП) з Кирилом і царем (іконами Миколи ІІ, якого московська церква оголосила святим. — Ред.), УПЦ КП і УАПЦ — з іконами і жовто-блакитними прапорами», — так прокоментував події 27 і 28 липня в Києві «24 канал». І між ними — світоглядна прірва. Ці колони, по суті, крокували в різні сторони. Одна з Володимирського собору до Володимирської гірки, ніби підкреслюючи, що прагне відновлення історичної справедливості: ми прийняли хрещення з Константинополя, а тепер від нього очікуємо надання автокефалії Володимировій церкві. Інша — з Володимирської гірки йшла до лаври, ніби віддаляючись від свого хрестителя, бо тоді Москви ще не було. Минуть століття, поки київські місіонери-русичі принесуть у Залісся світло Христової віри і там з’явиться церква, яка згодом зухвало назве себе церквою-матір’ю церкви Київської.
Нас лякають: якщо Вселенський Патріарх надасть Україні Томос про автокефалію, станеться розкол церкви. А він уже є — і цьогорічні святкування 1030-ї річниці хрещення Київської Русі це наглядно підтвердили. І той розкол конче треба лікувати, але аж ніяк не за московським «рецептом» (покаянням і поверненням в лоно самозваної матері-церкви), а через автокефалію, через визнання її світовим православ’ям. Розкол, якщо й станеться, то тільки в УПЦ(МП): частина її кліру та вірян відійдуть до помісної церкви, якщо вона з’явиться, тут і сумніву ні в кого немає. Але з іншого боку, це буде й об’єднання православних українців. Цікаву інформацію оприлюднив один з коментаторів хресної ходи за єдину помісну православну церкву: коли комісія Константинопольського патріархату приїхала до Москви інформувати про наміри Вселенського Патріарха, предстоятель РПЦ Кирило сказав, що вони проти цього, бо буде розкол. «Тоді це ви його організуєте», — відповів один з членів комісії. А й справді, Вселенський Патріарх, навпаки, пропонує об’єднання: звернення про автокефалію він просив написати не лише єпископати УПЦ КП та УАПЦ, а й УПЦ(МП), але остання відмовилась. Тепер нарікає, що без неї такі серйозні питання вирішують. Та ще й спекулює, мовляв, приїзд делегацій дванадцяти помісних церков на її святкування — яскраве свідчення того, кого насправді підтримує світове право-слав’я. Тим часом директор департаменту у справах релігій та національностей міністерства культури України Андрій Юраш інформує: жодна з церков, окрім, звісно, РПЦ, які відвідала комісія Вселенського патріархату, не сказала «ні» українській автокефалії. Вони тільки наголошують, що все має відбуватися відповідно до церковних канонів.
До слова, комісії Вселенської патріархії залишилось відвідати і поінформувати про наміри Вселенського Патріарха ще дві церкви. І одна із них — албанська. Албанія — країна здебільшого мусульманська, православних вірних там всього лиш 25 тисяч. І вони мають свою помісну церкву! А мільйони православних українців її не мають. Чи це справедливо? Чи є тут хоч якісь притомні аргументи, якими можна було б це виправдати? Риторичні запитання. На щастя, є надія, що так триватиме вже недовго.
На запрошення Президента України на цьогорічні святкування приїжджала делегація від Вселенського Патріарха. Вона привезла послання його Всесвятості главі нашої держави. У ньому наголошується: «Визнаючи високу відповідальність першопрестольної Константинопольської церкви, яка ніколи не переставала і не змирялася перед незаконними і неканонічними ситуаціями, які потрясали природне функціонування право-славної церкви, і в ці відповідальні часи взяла на себе ініціативу відновити єдність православних віруючих України з кінцевою метою дарувати Українській церкві автокефалію». А митрополит Гальський Еммануїл, виступаючи на Володимирській гірці перед представниками Всеукраїнської ради церков, урядовцями та іншими державними діячами, зазначав, що «Вселенський патріархат не може залишатися сліпим і глухим до звернень, які повторюються вже понад чверть століття», що він «не полишить чад своїх українських необороненими і напризволяще кинутими», що ми «не будемо сиротами, тому що матір-церква знайде вихід», що «чада Української церкви та її провідники мають право на своє місце серед церков» та що Константинополь «не дасть тим, хто ненавидить правду, провадити свої витівки тут, в Україні».
Доволі обнадійливі заяви. Церква-матір переконує українців: вона нас захистить і в нас є перспектива мати свою помісну церкву та зайняти «своє місце серед церков». Думаю, це привітає і значна частина кліру та вірних й УПЦ(МП). До них звертався Петро Порошенко словами покійного митрополита Володимира, предстоятеля УПЦ(МП): «Автокефалія — це спосіб організації церковного життя,.. свідчення кількісного та якісного зростання церкви, її здатності до самостійного буття». «Світлої пам’яті владика нагадував, що завжди після здобуття незалежності держави починалися дискусії про автокефалію. Так було в Греції, Сербії, Румунії, Болгарії, Албанії тощо… І ці слова для нас тим більш є цінними, що сказані були предстоятелем церкви, пов’язаної з Москвою. Володимир не одразу дійшов цього висновку, а після глибоких роздумів на фоні вражаючого розвитку української православної спільноти. Хто сьогодні може аргументовано заперечити, що кількісно та якісно наша православна церква готова до самостійного буття?» — запитував Президент України.
Коли ж до мікрофона підійшов нинішній предстоятель УПЦ(МП) Онуфрій, він говорив, правильніше читав написане, про спільну молитву «десятків тисяч вірян» (а не чверті мільйона) його церкви, турбувався, щоб святе православ’я, прийняте князем Володимиром, «не було пошкоджене», закликав «викорінювати у собі злобу і ненависть». А ось головне питання, що прозвучало у виступі Президента — чи справді Українська православна церква не готова до самостійного буття? — залишилось без відповіді. А відповідати на нього рано чи пізно все одно доведеться. Краще, щоб це сталося раніше і бажано із врахуванням висновків покійного владики Володимира. Бо йти у фарватері Москви нині — це йти проти правди. Тим більше, як пише ВВС, у Кремля не залишилось аргументів впливу на Константинополь. Москва зараз може впливати на Варфоломія тільки фізично. «Новачок» — всюди «новачок», — цитує ВВС джерело, близьке до Константинополя. Такі, на жаль, реальні загрози, а не вигадані в надрах московської пропаганди фейки.
Україна в очікуванні великого торжества справедливості — Томосу про незалежність своєї православної церкви. Думаймо про це, молімося, просімо у Господа, щоб цього разу в нас все вийшло. І не біймося того, що має статися. Ми вже давно готові до самостійного церковного буття і так видається, що час московського полону нашої церкви добігає кінця.
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел