Учора, 6 вересня, відбулася всеукраїнська прем’єра нового фільму Олеся Янчука «Таємний щоденник Симона Петлюри». Як розповів у Тернополі на допрем’єрному показі кінострічки, що відбувся за сприяння Тернопільської кінокомісії, режисер-постановник, її показували по всій Україні. Зокрема, у десяти кінотеатрах Києва, у шести — Харкова, п’яти — Львова, а також у Маріуполі, Слов’янську, Бахмуті й інших містах. Фільм присвячується 100-річчю Української революції.
Тож якого Симона Петлюру, голову Директорії та Головного отамана УНР, побачить на широкому екрані український глядач? Найперше, правдивого — палкого прибічника незалежності України, відважного командувача українського війська, який закликав своїх соратників, творців Української революції не вірити Москві, а захищати Українську Народну Республіку, інакше більшовики прийдуть у Київ. Власне, так і сталося. Очевидно, за оту принциповість московити і помстились Головному отаманові Українського війська, витворивши з нього образ розбійника та антисеміта, організатора єврейських погромів. Зрештою, для них усі, хто прагнув незалежності України, були бандитами, а УНР вони називали не інакше як «націоналістичною» та «буржуазною» республікою. На такій «правдивій» історії виросло не одне покоління українців, і ще й досі є чимало таких, що вірять тим радянським міфам.
Автори «Таємного щоденника…» чи не вперше в художньому фільмі спростовують їх. Саме тому так багато місця в кінострічці займає судовий процес у Парижі над вбивцею С. Петлюри Самуїлом Шварц-бардом. Його, як відомо, тодішня французька Феміда виправдала, бо він, бачте, помстився за своїх одноплемінників, що загинули у єврейських погромах, і цинічно оштрафувала на один франк за те, що кров’ю вбитого… забруднив бруківку. Натомість на Петлюрі залишилося тавро антисеміта, чому дуже радів тодішній посол СРСР у Франції Раковський.
У фільмі детально показано, як Москва через свою агентуру організовувала вбивство Петлюри, як впливала потім на судовий процес і чим підкупила Францію, щоб вона погодилась на цей ганебний процес (обіцяла визнати борги царської Росії перед Францією, проте збрехала: після судового процесу сказала, що їй є куди витрачати кошти). Оскільки творці фільму мали можливість ознайомитися з архівами судової справи над Шварцбардом, тож у стрічці відтворено правдиву атмосферу суду та як вершилось паризьке кривосуддя.
Кінострічку треба дивитись. Може, менше звертати уваги на якісь її огріхи, а серцем вникати у ситуацію столітньої давнини і заново відкривати для себе творців тодішньої Української революції. А вони були неординарними постатями попри всі їхні помилки. І не тільки їхня вина, що тоді Україна зазнала поразки, світ не готовий був підтримати її. А сусіди… Східний будь-що намагався знищити УНР, а західний висував свої умови її підтримки у протистоянні з Росією: віддати Речі Посполитій Галичину та Волинь. Петлюра на таку угоду з Пілсудським не пішов.
Фільм «Таємний щоденник Симона Петлюри» видовищний, цілком європейського рівня, знятий за останніми стандартами кіновиробництва. Тут і відтворення атмосфери початку XX століття, і «шматочки» Парижа як реального, так і «львівського» та створеного в павільйонах студії, і яскраві типажі, і крупний план, який не прощає найменшої фальші. Гарна плеяда акторів. Симона Петлюру зіграв одеський актор Сергій Фролов, Михайла Грушевського — Богдан Бенюк, а в ролі Володимира Винниченка — Євген Нищук, нинішній міністр культури України. Доньку С. Петлюри Лесю грає Вікторія Янчук, донька Олеся Янчука, в ролі дружини Головного отамана — Ірма Вітовська-Ванца. Тарас Жирко відтворив образ французького кіно-
оператора Жана Пелісьє, який так палко захищав Симона Петлюру в суді. А взагалі у фільмі зайнято 20 народних артистів України. Несподівана поява серед них непрофесійного актора, нашого земляка Михайла Ратушного: він грає колишнього вояка Української галицької армії, що повернувся до хліборобської праці і доводить, що його рід триста літ стоїть на цій землі…
Тож стрічка про Петлюру — цілковито український кінопродукт. Як розповідав народний артист України Олесь Янчук тернопільському глядачеві (який, до слова, дуже тепло прийняв нову роботу відомого українського кінорежисера), ідея фільму виникла ще десять років тому. Тільки сценарій писався шість років, ще два роки тривала робота над ним. Це найновіша стрічка кіностудії імені Довженка. Саме на ній була відтворена так правдиво паризька вулиця Расін 1926 року, якою прогулювався Симон Петлюра і на якій його у білий день убили.
Олесь Янчук нині очолює Київську кіностудію імені Довженка і дуже вболіває за її майбутнє. Цьогоріч кіностудії виповнюється 90 років, вона має славну історію, але дехто вже хоче прихопити цей шмат київської землі. Дуже дивна тенденція, каже О. Янчук: бюджетні кошти віддають приватним продюсерам, а національну кіностудію ставлять на конкурс в один ряд з тими «бездомниками». Наші північні сусіди на кіно коштів не шкодують. Був час, коли «Мосфільм» перебував у гіршій ситуації, ніж студія імені Довженка, але дали йому гроші, він піднявся і тепер не бере від держави жодної копійки. І нашій країні варто подбати про національну кіностудію, адже в неї великий потенціал. Тільки костюмів сто тисяч, понад тисячу одиниць зброї, є навіть танк на ходу… Якби було державне замовлення, скільки фільмів, зокрема історичних, можна було б зняти…
Бюджет «Таємного щоденника Симона Петлюри» — 44 мільйони гривень. Половину дала держава. Решту зібрали спонсори зі США, Канади, Австралії… Великий їх список бачимо у титрах фільму. І серед них лише одна-єдина родина з України. Так відроджується українське кіно. Важко, проблематично, та все ж ключове слово тут — відроджується.
Галина САДОВСЬКА.
На фото: автори сценарію фільму (зліва направо) Михайло ШАЄВИЧ та Олесь ЯНЧУК у Тернополі; кадри з фільму.