Шістнадцятий Всеукраїнський фестиваль «Тернопільські театральні вечори. Дебют» розпочався минулої неділі, шістнадцятого (так збіглося) вересня дуже по-домашньому: театральні роботи, театральна публіка… Без колись звичних вітань представників влади, без піару народних депутатів. Вони тепер у театрі з’являються рідко, хоч з його сцени кожного фестивального вечора їм дякують за підтримку. Інколи думаю: невже їх — не як керівників, просто як людей — не вабить магія театру і те, що відбувається нині на кону — для душі, для серця, для власного бачення театральних процесів?
Ці суперечливі «Ножі в курях…»
Тим часом театральний глядач насолоджується «вересневою розрадою». На виставах перших чотирьох фестивальних днів був аншлаг, публіка дуже тепло приймала всі роботи, була до них напрочуд толерантною, багато аплодувала. Хоч показані вистави дуже різні, інколи спірні, а то й для багатьох незрозумілі. Так чимало запитань викликав спектакль Львівського академічного театру імені Леся Курбаса «Ножі в курях, або Спадок Мірошника» за п’єсою сучасного шотландського драматурга Девіда Гарровера. «Про що ця вистава?», «Я цього не розумію», «Це не мій театр» — такі відгуки чула від деяких знайомих.
Думаю, справа тут в іншій ментальності (де Шотландія, а де Україна), в іншому баченні і трактуванні сімейних колізій. Драматург, а за ним і театр, не просто занурюються у любовний трикутник героїв, а намагаються зрозуміти їхні вчинки, філософію стосунків чоловіка і жінки. Тут мало дії, лише діалоги та монологи, що робить виставу дещо затягнутою, для декого й нудною. Але, з іншого боку, вона відкриває інший світ, іншу традицію, інше світобачення. До того ж, якщо вірити анотаціям, п’єса мала великий успіх у Шотландії, її ставили в багатьох країнах Європи, зокрема в Німеччині у 1998 році її визнали найкращим іншомовним твором сезону.
Перший український переклад «Ножів в курях…» з’явився лише кілька років тому, п’єса увійшла до театральної програми «Сучасна британська драма на українській сцені». Львів’яни також взяли у ній участі. Гарна режисерська робота Володимира Кучинського. З повною віддачею працюють актори, особливо актриса, що грає роль Молодої жінки. Власне у виставі все відбувається навколо неї: вона спочатку — уособлення терпіння, покірної підтримки в усьому свого немолодого чоловіка, готовності залишатись для нього на другому місці після… коней, яким він віддає чи не весь свій час і всі найніжніші слова. Але з’являється в її долі молодий Мірошник і життя набуває для неї інших відтінків, його по вінця сповнює любов…
Інтриги політичної кухні
Другого фестивального вечора був політичний детектив «Кафе «Республіка» за п’єсою Богдана Гнатюка у його ж постановці в Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір’я». На сцені — українські реалії і така знайома історія про те, як продаються і купуються депутати, навіть найцілеспрямованіші та найстійкіші: опоненти все так підлаштовують-підставляють і так підводять до потрібного їм рішення, що й не зоглянешся.
Найважче писати та грати виставу про сучасність, зазначав зі сцени голова експертного журі фестивалю, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка академік Федір Стригун. «Але хлопці і дівчата пішли на цей дуже ризикований крок, і я вдячний їм за те, що небайдужі, що висловили свою громадянську позицію. Театр не розв’язує проблем, він їх ставить. Найтрагічніше те, що ніхто цього не хоче чути і бачити, — зазначав корифей сучасного українського театру. — Слава Богу, що це чуєте ви і взялись за цю тему. Ви зробили виставу за Курбасом і дуже добре, що привезли її на фестиваль. Бо Лесь Курбас казав, що нам потрібні розумні Арлекіни. Ви сьогодні були розумними Арлекінами». Слова Федора Миколайовича потонули в оваціях. Очевидно, глядач погоджувався з його оцінками.
Мені ж, з-поміж іншого, було цікаво побачити на театральній сцені актора Сергія Калантая, який активно знімається в українських, на жаль, російськомовних телесеріалах. А тут і гарна українська мова, і легкість гри, і яскравий типаж.
Класика, що не старіє
Хмельницький академічний обласний музично-драматичний театр імені М. Старицького привіз на цьогорічні «Тернопільські театральні вечори» комедію Ж.-Б. Мольєра «Скупий» у постановці Володимира Борисяка. На таких виставах відпочиваєш: милуєшся повноцінними легкими і водночас промовистими декораціями (художник-постановник Олександр Долоянц), костюмами (їх придумала Віоліна Даренська), насолоджуєшся грою акторів, які легко перевтілилися у французів сімнадцятого століття і самі кайфують від цього. Тут першу скрипку грає, безумовно, заслужений артист України Микола Валівоць у ролі старого скупого Гарпагона, для якого гроші понад усе, навіть понад власних дітей…
Голова журі Федір Стригун щиро вітав акторів з Хмельницького. Казав: «Тепер усі рвуться в Європу, на заробітки. А сьогоднішній вечір показав, що Європа прийшла до нас у роботі наших колег. Виявляється, для цього треба просто вийти на цю святу сцену і зіграти французів. Наші актори можуть зіграти чужих, інколи навіть краще за своїх. Як приємно мати на нашому фестивалі таку прекрасну виставу і таких прекрасних акторів».
І знову зал аплодував і акторам, і поважному метру, що вміє знайти потрібні слова у потрібний момент.
Це солодке слово — «комедія»
У середу Волинський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка показував виставу «Жінки — ще ті бестії» за п’єсою М. Камолетті. Вистава ця встановила рекорд: квитки на неї були розкуплені за кілька тижнів до відкриття фестивалю. Це солодке слово «комедія» має магічну силу для тернопільських театрів.
На сцені знову була Франція, тільки сучасна, але така ж легка, добродушна, сповнена любовних пригод, як і в часи Мольєра. Сюжет комедії розгортається в будинку паризького ловеласа Бернара, який кохається аж з трьома стюардесами. І найбільший його клопіт, щоб вони не перестрілися і кожна залишалася при думці, що вона у нього одна-єдина. Побачення він призначає за розкладом прильоту—відльоту літаків, на яких працюють його «наречені». Але затримка одного з рейсів ламає усі плани ловеласа…
Фестиваль уже перетнув свій екватор. Про інші його відкриття і знахідки — в наступній публікації.
Галина САДОВСЬКА,
членкиня журналістського журі фестивалю.
На фото з вільних джерел: сцени з вистав «Ножі в курях, або Спадок Мірошника» та «Кафе «Республіка».