«Бандура — унікальний інструмент, який ідентифікує український народ і Україну. У світі є небагато інструментів, які належать тільки одному народові. Бандура — саме така.

Ні білоруси, ні поляки чи росіяни не мають інструмента, який був би подібний до неї за звучанням чи будовою. Я вважаю, що нині бандура недооцінена в культурному плані — вона могла б бути нашим унікальним мистецьким символом-брендом, який вирізняв би нас з-поміж інших», — каже бандурист, заслужений артист України, доцент Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, актор Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім. Т. Шевченка Дмитро Губ’як.

Мій співрозмовник народився в родині музикантів, займається грою на бандурі з восьми років, вивчав історію цього інструмента, зробив багато обробок для нього, пише свої музичні композиції. Нещодавно в тернопільському «Бункермузі» пан Дмитро представив унікальну електробандуру, чим підкреслив те, що звучати вона може й автентично-давньо, й по-сучасному. Про це та інше я поспілкувалася з музикантом.

—  Бандура — інструмент давній, але більш характерний для східної частини нашої країни, в нас з’явився відносно недавно. Проте на всій території України його сприймають як автентичний. У чому ж його популярність нині?

— Так, бандура була більш притаманною для Східної та Центральної України, а на Західній — поширенішими були ліри. У нас  бандура з’явилась на початку ХХ століття із Гнатом Хоткевичем, який концертував на Галичині, зокрема й на Тернопільщині. Відтоді вона прижилась тут.

Можливо, популярність цього інструмента в його широкому спектрі виражальних можливостей — на бандурі можна виконувати й давні думи, й класичні, і рокові, й джазові композиції. Така багатовимірність, очевидно, пов’язана з еволюцією інструмента. У минулому столітті відбувся бурхливий розвиток конструкції бандури: збільшення діапазону, кількості струн, розширення виражальних можливостей. Але я вважаю, що при всіх змінах — це та сама бандура, якою вона була століття тому. Важливо, що сьогодні є велика родина кобзарських інструментів. Зокрема, академічна й старосвітська бандури, кобза Вересая, торбан, бандура харківського типу. Дуже добре, що відображено старовинний тип інструментів і сучасний. На відміну від таких інструментів, як фортепіано та скрипка, розвиток яких завершено, бандура розвивається. Я впевнений, що вона нас ще здивує.

— Електробандура дивує. Розкажіть про цей інструмент.

— Моя електробандура – прототип, але прототип життєздатний. Це інструмент, з яким комфортно виступати. Її виготовили на львівській фабриці музичних інструментів «Трембіта». Власне, замовив її більш як десять років тому — створення було складним процесом, із труднощами та пошуками.

Інструмент оснащено п’єзокабелем і магнітними звукознімачами. Перший найбільш звичний для визвучення акустичних інструментів, зокрема бандур, і чогось нового в його використанні нема. Як на мене, використання електрозвукознімачів робить цей інструмент електробандурою.

Важливо, що мій інструмент не надто важкий і транспортабельний. Деякі нюанси треба скоригувати, але її звук перевершив очікування. Це робочий прототип, з яким комфортно працювати в різних жанрах і звучаннях.

— Власне, ці пошуки й велися, аби бандура звучала по-різному?

— Ні. Передовсім сучасна естрада передбачає використання апаратури: це колонки, монітори, мікрофони. Акустичну бандуру дуже складно визвучувати, проблематично зняти красиво тембр. Дуже часто, коли бандура звучить з іншими інструментами, її голос губиться. Навіть в оркестрі народних інструментів, коли двадцять бандуристів грають ту ж партію, її все одно погано чути, що вже казати, коли вона грає з роковими чи джазовими командами. Тому музиканти давно шукали спосіб визвучити бандуру так, аби вона повноцінно звучала серед інших інструментів. І електробандура дає таку можливість.

Щодо звучання, то для мене було дуже важливо, аби зберігся характерний бандурний тембр. Звучання електробандури впізнаване, не дублює електрогітару. Воно залишається таким, навіть коли використовую різноманітні ефекти, приміром, глибокий овердрайв.

— На концерті ви продемонстрували великий діапазон репертуару електробандури, виконавши класичні, народні, рокові, джазові, авторські композиції…

— На цьому інструменті можна грати його природним тембром чи дуже наближеним до нього, можна використовувати невеличку обробку чи виразні гітарні ефекти — овердрайв, квакер, фуз. Але до них треба пристосуватись — це виконання не зовсім звичне для бандуристів. В електробандури є широкий спектр виконавських можливостей. Раніше деякі колеги були переконані, що на ній неможливо застосувати дісторшн чи овердрайв, але, як виявилось, це не так. І я це продемонстрував.

На концерті я використав здебільшого свій матеріал, створений для електробандури: цілісні твори й фрагменти для ілюстрації того чи іншого ефекту, уривки композицій відомих рок-гуртів, акустичні композиції для звичайної бандури, виконав свої пісні та обробки народних. Всі ці різноманітні твори звучали природно й цікаво.

— У вас значний композиторський досвід…

— Композицією займаюсь з тринадцяти років. Створюю  інструментальні твори, пісні, композиції для ансамблів різного складу, сольні партії, написав багато аранжувань для народних пісень з використанням джазової- та рок-стилістики. Із останніми вийшов диск «Співа душа, бринить струна», який записав із львівськими друзями-музикантами. Там зібрав твори, де показав, що бандура може бути ведучим інструментом у роковому чи джазовому колективі.

А як пишеться пісня? Це дуже складно пояснити. Велику роль відіграє текст — він має торкати, бути мелодійним, ритмічним…

— Як вважаєте, чи може нині бандура об’єднати навколо себе український народ? 

— Бандура давно гуртує українців. Один із прикладів – заслужена самодіяльна струсівська капела бандуристів «Кобзар», котра існує вже 65 років — і стільки часу об’єднує навколо себе ентузіастів цього інструмента.

У бандурі мене особливо приваблює те, що вона залишається традиційним інструментом, котрий промовляє до нас із глибини віків нашою автентичною мовою, а водночас є дуже сучасною. Тому нею можна розповідати про насущні проблеми й турботи, робити це зрозумілою для сучасників мовою. Я дуже радий, що електробандура з’явилась — моя і багатьох інших музикантів мрія втілена в життя. Це великий простір для розвитку. Сподіваюся, вона приверне увагу нових музикантів. І кобзарство як традиційне мистецтво, що сягає доби Козаччини, йде в ногу з часом.

Фото Юрія ЗЕЛЕНЕНЬКОГО