400 РОКІВ ТОМУ В БЕРЕЗНІ 1618 Р. УКРАЇНСЬКЕ НИЗОВЕ КОЗАЦТВО НА ЧОЛІ ІЗ САГАЙДАЧНИМ ВІДПОВІЛО ЗГОДОЮ НА ПРОПОЗИЦІЮ КОРОЛЕВИЧА ВЛАДИСЛАВА ТА ШЛЯХТИ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ ДОПОМОГТИ У ВІЙНІ ПРОТИ МОСКОВИТІВ.
Це була не перша участь у війнах проти Москви, але найбільш вирішальна. Польсько-литовський похід на Московію почався у жовтні 1617 р., а в грудні того ж року фактично застряг на заході сучасної Росії, біля Вязьми.Бліцкригу Річ Посполита не втнула. Підкріплення ні талярами, ні жовнірами не було. Тож до весни кількість тих, що залишилися, скоротилася до п’яти тисяч вояків.
У другій половині червня 20-тисячне військо гетьмана Сагайдачного почало похід на допомогу полякам і литовцям. 7 липня козаки здобули першу добре укріплену фортецю Московського царства — Лівни (Орловська область). Далі був Єлець, вартий уваги тим, що місцеві священики просили не руйнувати місто, обіцяючи видати царського посланця Хрущова, разом із царською скарбницею — 30 тисяч рублів — для підкупу кримського хана, що й було зроблено. Надалі Сагайдачний відправив частину війська з полковником Михайлом Дорошенком у рейд по Рязанщині.
Після успішних походів (лише Михайлів не вдалося здобути) частина козацького війська під проводом полковника Бориспільця пішла на південні підступи Москви. А головна частина війська із Сагайдачним — у напрямку столиці та переправилась через річку Оку, чому мав перешкодити князь Волконський. Повторилася ситуація, схожа при битві князя Острозького з московитами на річці Орші — частина козаків встигла переправитися і вороже військо в паніці почало втікати. На тому і завершилася спроба затримати військо. Останній резерв царя — шість тисяч стрільців воєводи Бутурліна зазнали поразки і рятувалися втечею.
На початку жовтня козаки Сагайдачного з’єдналися із польсько-литовським військом, вручивши королевичу полонених царських князів, воєвод і стрільців. 11 жовтня розпочався штурм Москви з кількох сторін. Козакам вдалося увірватися до міста зі сторони Арбатських воріт, але без належної підтримки, тож вони були змушені відійти. Складність становища відчували не тільки обложені московити, а й польсько-литовське військо. Сагайдачний наполягав на тому, аби штурмувати місто, але поляки погодилися на переговори, перші з яких відбулися 31 жовтня. Протягом листопада відбувалися безуспішні атаки столиці, а козаки продовжували спустошувати навколишні краї, послаблюючи економічну ресурсну базу ворога. На початку грудня Сагайдачний провів успішний рейд і захопив Калугу, що особливо вразило царя. Внаслідок цього московська сторона погодилася на принизливі умови на відновлених переговорах. Домовленості було підписано 11 грудня в селі Деуліні, так зване Деулінське перемир’я. Польща отримала білоруські й українські землі, які до того були захоплені Москвою: Смоленську, Чернігівську, Новгород-Сіверську – загалом 29 міст, а король офіційно зберіг за собою право претендувати на московський трон.
Проте ще до кінця року козаки продовжували розминати шаблі та мушкети на Московщині. Наприкінці грудня на козацькій раді ухвалили рішення про припинення бойових дій та повернення в Україну. Поверненню українського війська сприяла московська влада, забезпечуючи транспортом і провіантом. Повернувшись до Києва, Петро Сагайдачний прийняв титул гетьмана України.
Через три роки козацьке військо гетьмана Сагайдачного відіграло вирішальну роль у перемозі війська Речі Посполитої над турками під Хотином, чим врятувало Східну і Центральну Європу. Після смерті гетьмана почалася швидка зміна кошових і гетьманів, а гонорова шляхта, не взявши уроків із козацької допомоги, а власне, і сили, почала затягувати паски на «хлопських животах», посягаючи не тільки на право, а й на жінок української шляхти, зокрема дружину Хмельницького. Почалася Хмельниччина. Цим скористалася і Московія. У час російсько-української війни не стали популярними різноманітні відзначення походу на Москву і облоги столиці ворога українським військом. Кого питати, чому?
Ярослав ДЗІСЯК, історик, викладач Чортківського коледжу економіки та підприємництва ТНЕУ.
