Тернопіль торік енергійно взявся наводити лад у розміщенні вивісок. Прикметно, що в цій справі злилися воєдино бажання як міської ради, так і громадськості. Бо ж усі зійшлися у спільній думці: засилля хаотично розміщених вивісок в історичній частині обласного центру та на фасадах будинків псує загальний вигляд міста. Зініціювали створення робочої групи, яка б мала напрацювати нові єдині правила й норми розміщення вивісок, вдосконалити вимоги до дизайну, естетичного оформлення. До її складу, крім представників міської ради, запросили підприємців, громадських активістів, архітекторів, дизайнерів, рекламістів тощо.
Уже з торішнього червня з’явилися перші рішення виконавчого комітету міської ради про демонтаж певних вивісок і рекламних засобів у Тернополі. Погодження зовнішнього вигляду вивіски, таблички ввійшло до реєстру неадміністративних послуг. Але тема вивісок, даруйте за тавтологію, висить і надалі. Наприкінці березня цього року до міської ради навіть подали петицію з пропозицією заборонити використовувати більше ніж одну вивіску на одну крамницю, а також не дозволяти вішати чи клеїти банери на стінах або вікнах. Ідея зменшення візуального сміття в обласному центрі, як на мене, має опертися на міцний підмурівок і місцевої влади, і самих тернополян.
Але, крім візуального естетичного споглядання вивіски, надто важливо, гадаю, і її змістове наповнення. Тарас Шевченко закликав українців і чужому научатись, і свого не цуратися. Розумію, що нині перед кожним з нас широко відчинив свої ворота глобальний світ. І багато підприємців, торгівців не можуть ніяк позбутися комплексу меншовартості, називають свої підприємства, ятки чи бутики, заклади неодмінно англійською або іншими мовами, лише не українською. Чужому навчаємося, і справді. Але чи варто цуратися свого? Тим паче, коли українська мова у своїй рідній хаті ще не посіла провідного, справжнього місця й не має належної поваги. Гляньте на вивіски на тернопільських (і не лише!) вулицях, у розважально-торговельних закладах — серце крається, бо ж переважно викладені латиницею, до того ж, аби їх правильно прочитати, треба знати, якою ж мовою написані. У назвах численно повторюються передусім англійські конструкції на кшталт «star», «way», «life», «style», «city». Невже, скажімо, вивіска «For man» звучить милозвучніше, ніж «Товари для чоловіків» чи просто «Для чоловіків», і викликає в покупця велике захоплення? Аж ніяк. М’яко кажучи, мене від цього радше термосить. Як і від того, що навіть на торговельних точках, де продають овочі й фрукти, теж домі- нує напис латиницею. Дехто воліє назвати готелі, кав’ярні, піцерії, бари, ресторани, житлові комплекси, торговельні та інші заклади іншомовними словами або виводять на вивісках наймення закордонних міст чи провінцій. І вже цілком, як на мене, кричущий факт: у Тернополі взялися зводити новий мікрорайон Беверлі Гіллз. Тут мала б своє вагоме слово сказати міська рада. Якби український топонім чи просто рідне слово визначали назву нової частини міста, хіба це було б не до ладу, ганебно, недоречно? Навпаки.
Здається, дбати про вивіски іноземною мовою дозволено хіба тим, у кого офіційно зареєстрована торгова марка. Не треба також забувати, що ще 2015 року депутати Тернопільської міської ради ухвалили звернення до Верховної Ради України щодо дотримання державної політики при оформленні вивісок. Адже парламентарі так і не спромоглися на законодавчому полі чітко виокреслити вимоги із застосування винятково державної мови при оформленні вивісок. Хоча в Тернополі внесли зміни у правила благоустрою, за якими рекомендують писати вивіски українською. Більше того, в червні 2016 року на сесії міськради ухвалили заборонити розміщення інформаційних вивісок, в яких використовують слова «Росія», «Російська Федерація», «Москва» й похідні від них слова та словосполучення. Але, схоже, караван іде, а власники вивісок і надалі вправляються в іншомовних назвах. І виходить, як сказав один з поетів, «усе, що бачиш, не є рідним, вкраїнським, народним». Угамуйтеся, панове бізнесмени, торгівці, владні структури, давайте все-таки свого не цуратися. Тому ж іноземному туристові чи покупцеві буде цікавіше-таки завітати до закладу зі справжньою українською назвою. Адже це родзинка, яку прагнутиме він зусібіч пізнати: що криється в назві, яке обслуговування, як, зрештою, любимо рідну мову та свою материзну.
