Заснувавши шістнадцять років тому суперкубок України, вітчизняна федерація футболу, звісно, Америки не відкрила. Своєрідні виставкові турніри з одного матчу, в яких силами міряються переможці чемпіонату і володарі кубка своїх країн, уже давно існували в провідних європейських футбольних державах.
Інша справа, що мало хто з українських футбольних функціонерів тоді міг сподіватися, що у вітчизняних реаліях приурочене до відкриття нового чемпіонату дійство трансформується суто на ще один, причому стартовий, «матч сезону» між двома недосяжними для інших грандами — донецьким «Шахтарем» і київським «Динамо». За ті півтора десятка та ще один рік лише двом їхнім конкурентам пощастило вписати своє ім’я хіба до літопису переможців Кубка України.
Та ще й давня для багатьох співвітчизників звичка обходитися з якими б то не було законами, як із дишлом від воза. Попри те, що автор цих рядків чотири з половиною десятки років є прихильником біло-синіх, йому важко осягнути, яким чином підопічні Олександра Хацкевича стали учасниками цьогорічного суперкубка. В ньому, як уже згадувалося, апріорі мали помірятися силами не дві найсильніші на сьогодні вітчизняні команди, а переможці двох головних(!) вітчизняних турнірів.
Тобто, коли в регламенті змагань не зазначено (а в ньому таки не зазначено), що у випадку завоювання одним футбольним клубом обох титулів матч на суперкубок не проводиться, то за почесний трофей мали сперечатися чемпіон України, донецький «Шахтар» і фіналіст кубка України — першоліговий «Інгулець» із селища міського типу Петрове Кіровоградської області. Але аж ніяк не команда, яка в чемпіонаті фінішувала другою, а в кубку вибула на чвертьфінальній стадії.
Висновок, нехай сказане хтось сприймає, а хтось — категорично ні, напрошується один. Керівництво вітчизняної федерації на чолі з Андрієм Павелком, трансформованої нещодавно в Українську асоціацію футболу, і далі насолоджується почуттям власної вседозволеності і безкарності. П’ять років тому розпочали свою діяльність із неправочинних рішень як стосовно окремих обласних федерацій (згадайте нашу Тернопільську), так і стосовно футбольних клубів (та ж чернігівська «Десна», яку кинули на поталу на догоду власникам рівненського «Вереса»). А нещодавно і, взагалі, вдруге за короткий час продовжили строк своїх повноважень на виборах без «виборів».
Тому, вочевидь, і переконані, що на таку «дрібничку», як матч за суперкубок, футбольна громадськість уваги не зверне. Навіть очей у Сірка не довелося «позичати». Подумаєш, мовляв, забули врахувати, що за умови «сліпого» жеребкування вирішальних стадій Кубка України хтось із грандів може не завоювати право взяти участь у матчі за суперкубок…
Ось чому, на відміну від дебютної зустрічі луганської «Зорі» в Лізі Європи нового сезону, і не хочеться, чесно кажучи, надто детально розповідати про перипетії недільного поєдинку на стадіоні «Чорноморець» в Одесі. Ні, зустріч, без сумніву, сподобалася більшості глядачів своєю напругою, зарядженістю гравців на боротьбу. Як і торік, ініціативою володіли гірники, а перемога залишилася за динамівцями.
Причому підопічні Олександра Хацкевича змусили нового головного тренера «Шахтаря» Луїша Каштру пережити фінальну сцену з гоголівського «Ревізора» (звісно, якщо португалець знайомий із класикою) саме тоді, коли той уже подумки готувався відзначати завоювання першого трофею з новою командою. В проміжку з 80-ї по 83-тю хвилину не тільки відіграли гол Алана Патріка, забитий на третій компенсованій до першого тайму хвилині, а й поставили чемпіонську крапку в матчі. Спочатку центральний оборонець динамівців Микита Бурда впевнено переграв опонентів на другому «поверсі» після подачі кутового. А невдовзі непомітний протягом усієї зустрічі Денис Гармаш уже «по дорозі» на лаву запасних, навіть спіткнувшись, зумів завдати невідпорного удару по воротах Андрія Пятова — 2:1 на користь «Динамо».
Після двох підряд виграних суперкубків кияни зрівнялися з гірниками за кількістю завойованих саме цих трофеїв — по вісім. Ось тільки прихильники біло-синіх щиро їм зичать, аби не повторилася історія попереднього сезону, коли суперкубок так і залишився єдиним досягненням.
Фото з вільних джерел