Як то може молода людина відмовитися від усіх радощів людського життя і стати монахом? Ще й наполягає на своєму виборі… Що отримає взамін, щоби не шкодувати?
…Коли найстарший син Іванко, перший помічник батьків і їхня надія, повідомив, що йде з дому до монастиря, мати заломила руки. Ще з чим іншим, може, і погодилася б, але з тим, що її дитина не буде бачити білого світу за тими монастирськими стінами, не матиме сім’ї, дружини, дітей… Плакала і ніяк не погоджувалася на те, щоби син вибрав чернецтво.
Лагідна, тиха дитина, допомагає господарювати, піклується про молодших. Високий, стрункий, справжній красень. Вже йому і дівчину нагледіла, однокласницю. Гарна, роботяща, розумна, добре вчилася у школі, вже в університет вступила. Не могла не помітити, що Іван їй подобається. А він не те щоб дуже противився, але і не приймає. Усміхається і каже, що не треба.
Звідки матері було знати, що хлопець свідомо не прив’язує дівчину до себе, бо його серце вже давно прихилилося до іншого.
…Того грудневого дня Іванко, коли повернувся зі школи, побачив біля свого будинку машину швидкої допомоги, а в хаті — лікарів. Мама вже декілька днів мала високу температуру, сильно кашляла, а в грудях у неї наче вітер свистів. Лікарі схвильовано перемовлялися з батьком і сільською фельдшеркою. І малий Іван краєм вуха почув, що його мама може померти. Для хлопчика це була несподівана і важка новина. А ще важче було усвідомити, що його трирічна сестричка і два братики, п’яти й семи років, теж залишаться без мами. Чи вони зможуть без неї?
Вибігши у сад, почав молитися, щоби Бог порятував найріднішу йому людину. Тоді ще не знав, як саме треба молитися, але вірив, що Господь почує. Своїми словами розказував, як важливо, щоб його мама не померла, як її потребують сестричка і брати… Раптом інтуїтивно відчув, що треба робити: він перекриє те, за що мама може померти, своїми добрими справами, своїм служінням Богові. І пообіцяв, що коли виросте, повністю віддасть себе Йому, стане ченцем. Говорячи через своє серце, промовив це з повною ясністю думки. І тут же відчув дуже велику радість, що обійняла все його єство. Це було таке особливе поєднання з любов’ю, якого не знав ще ніколи. Наче вже щось сталося… Відтоді те, що відбулося між ним і Господом, хлопець зберігав у таємниці.
Мама одужала. Відтоді минули роки. Давно забула про свою хворобу. Все наче й добре, лише Івана чомусь притягує монастир, а хіба їй легко на те погодитися?
І ось він, уже дорослий хлопець, серйозно захворів. Батьки турбувалися. Але коли вже йшлося про те, що хлопець може померти, мати здалася: «Хай буде так, як Ти хочеш, Господи. Якщо хочеш, щоби став ченцем, то хай так і буде. Тільки би він жив».
Нині молодий отець-редемпторист отримує ніжні листи від матері. Вона дякує Богові за свого сина. Розуміє, що її Іван, а тепер монах Михаїл, є запорукою зв’язку зі Всевишнім і опорою не тільки для їхньої родини, а й для всіх тих, хто просить його молитви.
