Я ХОТІЛА НАЗВАТИ ЦЕЙ ТЕКСТ «КІЛЬКА ПРИЧИН, АБИ ВІДВІДАТИ БУЧАЧ, А ПОТІМ ПОВЕРНУТИСЬ У НЬОГО», АЛЕ ЦЕ ЗАНАДТО ДОВГА НАЗВА. ТОМУ ПОМІЩУ ЇЇ ТУТ, У ВСТУПІ, А ДАЛІ РОЗКАЖУ ПРО ТІ ПРИЧИНИ.

По-перше — архітектура. Її тут багато і різної: для любителів давнього — фортеця кінця XIV — початку XVII століть; ратуша, зведена в середині XVIII століття в стилі рококо; апологетів модернізму місто теж не розчарує. Тут є будівлі, згадані в усіх путівниках, як ось церкви Святого Миколая, Святої Покрови, костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, комплекс монастиря з церквою Воздвиження Чесного Хреста Господнього… (ставлю три крапки). І звісно, навідайтесь до придорожніх монументів- «фігур» роботи Пінзеля (де ще таке побачите?) — святого Яна Непомука та Богородиці. А ще чимало того, що мус побачити, але не таке розкручене: будинок Бучацької гімназії; аптека на Галицькій, 47 — чудовий зразок модернізму; районний будинок культури — вражаюча сецесія на Шкільній, 8; комплекс будинків на вулиці Галицькій одразу навпроти ратуші; будинок, де народився Шмуель Агнон, а нині діє артдвір на вулиці Агнона, 5. Та й взагалі, ось вам порада — пройдіться всім середмістям, бо кожен закуток має що показати.

 Будинки тут ще не замикають на кодові замки, а подвір’я не загороджують мурами, тому є нагода не тільки глянути на старе місто ззовні, а й розглянути зсередини — це вам друга причина для відвідання Бучача. І про це детальніше. Один зі всесвітів міста зав’язаний на зміні вертикальних координат: то піднімаєшся сходами вгору, то опускаєшся. Сходиш почергово сходами дерев’яними, старезними до рипливості, чи кам’яними, вичовганими до заглибин, чи то із щенячою радістю кружляєш навколо осі в модерністичному будинку. Є сходи, що ними виписуєш у просторі кола, овали, прямокутники, трикутники й просто лінії під певним кутом. Оця просторова гра, заглибленість «вшиває» тебе в місто.

 І тут причина третя. Бучач багаторівневий, і щоразу цікаво, який новий ракурс із виглядом на ратушу чи одну із сакральних пам’яток знайдеш. Або таке: заходиш в один із будинків, здається, на першому поверс і, аж бачиш сходи, що ведуть униз, і твій перший опиняється другим чи третім поверхом для іншого відліку. У прогулянках ці перепади напруги тримають у тонусі — горбики й западини роблять спацір схожим на легкий варіант американських гірок, зрештою, це забиває памороки в доброму розумінні того слова.

Викрутаси сприйняття, сугестивність місця — те, що найменше піддається описові — мабуть, і є дух Бучача, замішаного на століттях і долях багатьох людей, запахах, перепадах висот і еманаціях сакральних споруд. І ці накрути, ці концентрати імен — причина четверта.

 Анна ЗОЛОТНЮК. Фото авторки.