КОЛИ РОЗПОЧАЛАСЯ ВІЙНА НА СХОДІ, ВОНИ ТІЛЬКИ-НО ОДРУЖИЛИСЯ. ЗОВСІМ СКОРО РАДІСТЬ МОЛОДОГО ПОДРУЖЖЯ ЗАТЬМАРИЛИ НОВИНИ З ДОНБАСУ.
Аня одразу ж подалася у волонтери. Ліпила вареники і робила закрутки для військових, плела їм теплі шкарпетки та разом з іншими дівчатами влаштовувала доброчинні аукціони. Після спілкування з військовими у неї виникало безсоння: цілими ночами лежала в ліжку й думала, чим іще може допомогти цим чоловікам, а подекуди юним хлопцям, які ще вчора були дітьми.
Їй ввижалися їхні сумні серйозні очі, згадувалися обривки розмов, у яких бійці розповідали про фронтові будні. А зранку, виплакавшись від безсилля, Аня звично спішила на роботу, поєднуючи її з кількома волонтерськими проєктами.
Сергій умовляв її не хвилюватися, більше відпочивати та нарешті приділити трохи часу собі. Йому теж завдавала болю війна, але чоловік реагував значно спокійніше. Відколи Аня його знала, Сергій завжди був розсудливим і розважливим, тож тепер лише жертвував трохи коштів для потреб солдатів і покладався на волю Бога.
В Ані щось зламалося після смерті Миколи. Вони змалку жили по сусідству, дружили з дитячого садка. В перші дні російської агресії Микола добровольцем подався на фронт. Високий, широкоплечий, з великими блакитними очима. Аня не уявляла, як цей добряк, що роками приносив додому безпритульних котів і собак, знаходить у собі силу боротися з ворогом.
Але, як з’ясувалося, у боях Миколі ніколи не бракувало мужності. Він загинув, прикриваючи свого товариша. Друг вижив, а Миколу привезли додому в закритій труні. На його похороні Ані хотілося розчинитися у повітрі — серце проймали ридання і прокльони окупантів з уст матері, яка втратила єдиного сина.
Тиждень Аня ходила сама не своя. А потім виклала перед чоловіком своє рішення: вона їде на Донбас. Професійна медсестра на фронті завжди згодиться. Особливо тепер, коли на сході тривають запеклі бої. Сергій був проти. Кричав, обіцяв сховати паспорт, урешті-решт подати на розлучення, але Ані було байдуже.
Вона сказала, що любить і завжди любитиме його, але в такі нелегкі часи Україна для неї передусім. Бо їй досі ввижається усмішка Миколи, а у вухах лунає розпачливе ридання його матері. Бо тільки так вона може допомогти тим хлопцям, які тепер ризикують життям. Бо лише в такий спосіб зможе заспокоїти своє серце і вгамувати совість. Аня таки пішла на війну, а Сергій залишився вдома.
Звикати до нелюдських умов було важко. Ще важче було сприйняти те, що навкруги чигають небезпека й смерть. Але Аню, військового медика, добре прийняли бойові товариш і. Може тому, що вона ніколи ні на що не скаржилася, не нарікала, була «своїм солдатом», а ще вміла вислухати і розрадити. Лікувала не лише тіло, але й душу. Як могла рятувала хлопців, бралася, здавалося б, за безнадійних і витягувала їх з того світу.
Із тилом її пов’язували лише телефонні розмови з мамою та Сергієм. І короткі поїздки додому. В одну з таких відпусток Анина ненька зізналася, що серйозно хвора. І попросила кілька її останніх місяців провести разом. Аня не змогла відмовити і знову повернулася у мирне життя, розривалася між мамою та Сергієм. Зовсім швидко зрозуміла: їхні з чоловіком почуття вже не ті. Аня, переживши жахи війни, більше не цікавилася купівлею модного одягу, телевізійними передачами та не будувала планів щодо відпустки.
Але заради хворої матері вона ще довго намагалася склеїти уламки їхнього подружнього щастя. І дивувалася: після Донбасу всі її друзі, знайомі і Сергій стали чужими. А може, чужою стала саме вона. Може, разом з убитими бійцями на передовій померла колишня безтурботна й весела Аня.
Якось вона вирішила, що не може більше грати роль радісної та добродушної жінки, вдавати із себе закохану дружину й перейматися буденними речами. Бо вона тепер не така. І вже ніколи не буде такою. Вирішила, що після смерті матері розлучиться із Сергієм і знову поїде на схід. Саме там її місце. Але на похороні неньки Аня була вже вагітною. Чоловік дуже хотів сина, певне, на небесах прислухалися до його бажання — і тепер їй не залишалося нічого іншого, як народити йому маля.
Але після появи дитини їхні стосунки так і не потеплішали. Аня ніби на автоматі доглядала за немовлям, а думками була далеко від рідного міста. Сергій дратувався і намагався якомога менше бувати вдома. Коли сину виповнився рік, Аня відверто поговорила з чоловіком: вона мусить покинути їх із малим, бо більше не може жити в тилу, її місце на передовій.
На диво, Сергій прийняв її рішення без скандалів, не пропонував, як раніше, піти до психолога. Очевидно, давно був готовий до такої ситуації. Пообіцяв, що про сина потурбується його мати. Сказав, що завжди пам’ятатиме Анину любов і щаслив і дні, проведені разом. Попросив бути обачною і берегти себе в холодних окопах.
Аня покидала домівку вдосвіта. Глянула в ліжечко дитини — і їй защеміло серце. Але сліз не було. Лише співчуття маленькому хлопчикові — йому випала неправильна мама.
