Галузь освіти докорінно змінюється упродовж останніх років. Упроваджуються нові форми навчання, змінюється підхід до вивчення дисциплін, оновлюється матеріально-технічна база… Та все це неможливо без ентузіазму й наполегливої праці педагогів та управлінців освіти. Тільки маючи велике бажання й прагнення до змін на краще, можна отримати результат. Саме з таким натхненням — розвивати одну із найбільш важливих галузей — працює й очільниця відділу освіти Чортківської райдержадміністрації Ірина Михайлівна ГУЛЬКА.

Чиновниця (до слова, так називати себе пані Ірина не любить) уже шість років розвиває освітню галузь Чортківщини. Та, як наголошує моя візаві, робить це не сама, а з командою прогресивних і вмотивованих людей. Про результати роботи команди, труднощі, з якими стикаються, та острахи поговорили з головною освітянкою Чортківського району.

«Дітище, яке народжували у важких муках»

Бесіду розпочали з приємного: минулого тижня, 8 листопада, виповнився рік з часу відкриття інклюзивно-ресурсного центру — комунальної установи Чортківської районної ради, в якому отримують необхідну допомогу дітки з особливими потребами. Як розповідає Ірина Михайлівна, цим закладом направду пишаються. Адже тут створені всі умови для того, щоб сім’ї, які упродовж довгого часу залишалися зі своїми проблемами наодинці, мали можливість отримувати розраду, підмогу та просто душевну бесіду.

— Тут надають послуги як дітям, так і їхнім батькам, — каже Ірина Гулька. — Адже насамперед необхідно допомогти рідним особливих діток сприйняти труднощі, які випали на їхню долю. Цей заклад — наша гордість, наше дітище, яке ми «народжували» у важких муках. На шляху було багато перешкод: до нас приходили запити з Міністерства освіти і науки, з Кабінету міністрів, ми мали справу з уповноваженими із прав людини і дитини. Довелося усім пояснювати, що новостворений центр — це не релігійна установа, хоча ми орендували приміщення у Бучацької єпархії УГКЦ, а преосвященний владика Димитрій (Григорак), єпископ Бучацький — головний натхненник… Зрозуміло, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави… Однак і без Бога — ні до порога!.. Та усі ці проблеми ми спільно й успішно подолали, і тепер можу з упевненістю  назвати наш центр, можливо, не найкращим, але точно одним із найкращих в області та й в Україні!

За словами Ірини Михайлівни, в інклюзивно-ресурсному центрі дітки отримують комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку. З ними працюють психологи, реабілітологи, логопеди, дефектологи та інші спеціалісти. Попри те, що заклад районний, тут мають змогу отримувати необхідні послуги діти з ОТГ та міста. Як каже пані Ірина, на превеликий жаль, кількість дітей, яким потрібна допомога центру, щороку збільшується.

Оновлення — в кожну школу

Як кожен добрий господар хоче надбати для своєї оселі якомога більше, так й Ірина Михайлівна дбає про матеріально-технічну базу шкіл. Стверджую це неспроста, бо неодноразово, спілкуючись із вчителями шкіл Чортківського району, чула такі відгуки про освітянську шефиню.

— Звісно, ми хочемо зробити якнайбільше, та не все нам вдається, — зізнається Ірина Гулька. — Постійно доводиться зіштовхуватися з дефіцитом коштів. Та водночас намагаємося залучати кошти місцевого бюджету, державної субвенції на соціально-економічний розвиток, подаємо проєкти на конкурс Державного фонду регіонального розвитку. На жаль, цьогорічні проєкти на реконструкцію спортзалів окремих шкіл, капітальні ремонти Джуринського опорного закладу та Білівської ЗОШ із якихось причин не отримали підтримки конкурсної комісії, проте ми не зупинятимемося й будемо пробувати реалізувати їх наступного року. Бо, як відомо, відчиняють тільки тим, хто стукає.

Ірина Михайлівна впевнена, що потрібно дбати про матеріально-технічне забезпечення не тільки шкіл з великою кількістю учнів, а й малокомплектних. Тому нещодавно придбали інтерактивну дошку для Базарської загальноосвітньої школи І—ІІІ ступенів. Школа — одинадцятирічка, однак, станом на сьогодні, сумна демографічна статистика простягнула руку в мальовниче село Базар і навчальний заклад увійшов у число тих, які на ряду з малокомплектними… Пані Ірина переконана: діти в будь-якому закутку району також хочуть розвиватися, отримувати якісні знання, використовуючи новітні технічні засоби. Незважаючи на те, чи з маленького, чи з великого села, усі вони заслуговують однаково хороших умов навчання.

Оскільки упродовж останніх трьох років у початкових класах запроваджується програма Нової української школи, то, звісно ж, постало й питання про закупівлю необхідного обладнання. Як розповідає Ірина Михайлівна, гострих проблем із забезпеченням НУШ немає.

— Завдяки спільним зусиллям держави, управління освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації, районного бюджету ми практично на 100 відсотків забезпечили школи необхідним обладнанням, — радіє з цього приводу пані Ірина. — Найближчим часом плануємо закупити ще кілька комплектів комп’ютерного обладнання для початкових шкіл. Якраз подали фінансовий запит до районної ради і очікуємо засідання сесії та виділення коштів з місцевого бюджету на ці потреби.

Кадровий голод чи надлишок вчителів?

Нова українська школа потребує не тільки матеріально-технічного обладнання, а насамперед вчителя, який запровадить нові форми й методи навчання. Ірина Михайлівна розповідає, що неодноразово бувала у школах і спостерігала, як втілюють нововведення педагоги.

— Наші педагоги знають, що в мене демократичний стиль управління, — підкреслює освітянка. — Якщо вибудовувати співпрацю у формі «я керівник, а ти — підлеглий», то нічого не доб’єшся. У мене всі — колеги! Ми їдемо у школи не з метою знайти проблему і покарати, а спільно знайти шляхи розв’язання її, працюємо, як мовиться, у тандемі. Тож після численних візитів можу сказати, що вчителі добре адаптувалися до нової системи. Я, до речі, також працюю вчителем і бачу роботу інших педагогів. Можу впевнено сказати: більшість із них живе і горить роботою.

Але в той же час постає проблема кадрового голоду. За словами Ірини Гульки, доводиться стикатися не тільки з дефіцитом вчителів, а й навіть непедагогічних працівників. А усьому причина — низька заробітна платня.

— Дуже прикро, коли звільняються найкращі педагоги та виїжджають за кордон, — із сумом констатує факт пані Ірина. — Навіть директори наших шкіл їдуть влітку на заробітки. Замість того, щоб відпочити, відновити сили, полежати на морських узбережжях чи піднятися на вершини карпатських гір, вони їдуть у Польщу заробляти гроші.

Відчутний і дефіцит молодих працівників. Охочих працювати в школі все менше й менше. І це при тому, що в районі діє свій педагогічний коледж. Ірина Михайлівна каже, що неабияк бракує вчителів, особливо інформатики, математики. Був випадок, коли директор однієї із шкіл передзвонив усім випускникам педколеджу, які здобули освіту за цією спеціальністю, і пропозицію роботи не прийняв жоден. А все тому, що молодь шукає достойнішої оплати праці.

— Було й таке, що ми просили вчительку, котра вже на заслуженому відпочинку, вийти на роботу, тому що нікому викладати математику, — розповідає Ірина Гулька. — Вона погодилася й досі навчає дітей. Тому із твердженням, що вчителів-пенсіонерів потрібно звільняти, ніколи не погоджуся. Бо пенсіонер пенсіонерові — не рівня. Я вважаю, якщо б ми в сучасних умовах попрощалися з усіма вчителями поважного віку, то школи закрилися б не через те, що немає учнів, а через те, що немає вчителів.

«Боюся, щоб пусткою не зоріли великі очиська шкільних вікон»

Оскільки порушили тему закриття шкіл, то запитую Ірину Михайлівну, яка ситуація з оптимізацією шкільної мережі в Чортківському районі.

— На сьогодні нам вдалося вберегти заклади освіти від закриття, — радіє Ірина Михайлівна. — Ми призупинили діяльність лише двох початкових шкіл із тієї причини, що там вже не було дітей.

Торік у Чортківському районі створили опорну школу — Джуринський опорний заклад загальної середньої освіти І—ІІІ ступенів Чортківської районної ради. За словами Ірини Гульки, котра, до слова, є депутатом районної ради, рішенням цього місцевого органу самоврядування створили опорну школу, але в той же час філії у ступені не понизили.

— Ми ухвалили на той час оптимально правильне рішення, —  каже пані Ірина. — Однак цього року в нас виникла проблема. В Джуринському опорному закладі немає достатньої кількості дітей відповідно до умов фінансування закладів такого типу. А, згідно з ініціативою уряду, опорна школа, в якій менше двохсот учнів, фінансуватися як опорна не буде. Тож ми програємо в питаннях фінансування і матеріально-технічного забезпечення.

З 1 вересня 2020 року, за ініціативою уряду, призупинять фінансування  шкіл з державного бюджету, де навчається менше 40 учнів. Як каже Ірина Михайлівна, загадувати наперед не варто. Бо як відбуватиметься це в розрізі передбачених державою адміністративно-територіальних реформ, поки невідомо.

— Я проти закриття шкіл, — каже керівник освітньої галузі Чортківщини. — Вважаю, що сільським закладам освіти потрібно дати нове дихання. Діти із сільських шкіл нічим не гірші від дітей, що навчаються в містах. Мені дуже прикро, що результати ЗНО чомусь стали підставою для твердження про низьку якість освіти в сільській школі. Тому що кращі результати ЗНО учнів міських шкіл пояснюються, насамперед, тим, що вони мають набагато кращий доступ до репетиторства. І деякими іншими чинниками. Хоча й  погоджуюся, що створення хороших, відремонтованих і обладнаних опорних шкіл, куди довозять дітей — це позитивні інвестиції та пошук таких умов, що націлені передусім на підвищення якості освіти і раціональний підхід до формування освітнього простору. Усе індивідуально…

Ірина Михайлівна сама є мамою, тому розглядає це питання не тільки як чиновниця, а й з погляду батьків. Каже: якщо опорна школа матиме необхідне забезпечення, зокрема сучасні облаштовані навчальні кабінети, дидактичні матеріали, обладнання, вчителів-фахівців, спортивні майданчики тощо, тоді не доведеться шукати причин для пониження ступенів малокомплектних шкіл. Адже батьки самі повезуть своїх дітей у кращу школу. Вважає, що потрібна соціальна підтримка сільського вчителя. Коли роками в освіту, і найперше — у сільську, не вкладалися кошти, починаємо волати: вона погана. Не буває поганих дітей у хороших батьків…

— Скажу відверто, я дуже боюся, щоб приміщення наших сільських шкіл не стояли з побитими вікнами, потрісканими стінами і пусткою не зоріли великі очиська шкільних вікон, де колись навчалися діти. Потрібно відверто признати, що сільській школі останні два десятиліття все більше й більше доводиться мати справу з дітьми, за чиєю спиною — сімейно-родинна драма: батьки за кордоном, дитина залишена з бабусею-дідусем, які вчать трудитися по господарству, молитися Богу, проте не дуже акцентують увагу на навчанні. Це проблема усього суспільства! Потрібно якнайшвидше створити умови, щоб повернути заробітчан додому і дати можливість працювати й заробляти в рідній країні, виховувати дітей… Тому наш святий обов’язок перед прийдешніми поколіннями — спільними зусиллями намагатися робити все, щоб зберегти села та школи в них, покращити якість надання освітніх послуг.

Зоряна МУРАШКА.

На фото Максима ОГОРОДНИКА: начальниця відділу освіти Чортківської РДА Ірина ГУЛЬКА.