ЯРИНА З ІГОРЕМ ОДРУЖИЛИСЯ, КОЛИ ОБОМ БУЛО ПО ДВАДЦЯТЬ. ДО ВЕСІЛЛЯ ЗУСТР ІЧАЛИСЯ ЛИШЕ КІЛЬКА МІ- СЯЦІВ, АЛЕ ЯРКА БУЛА ВПЕВНЕНА — ЦЕ ЇЇ ДОЛЯ.
Без Ігоря світ їй був немилим. Не могла їсти, спати та вчитися. Хотілося тільки дивитися в темні очі коханого, слухати його дихання і завмирати від лоскітливого відчуття щастя в серці. Яринині подружки відмовляли її від заміжжя. Мовляв, ще така молода та й обранця свого до пуття не знаєш. Але дівчина їхніх порад слухати не хотіла.
Після одруження молода пара вирішила жити окремо від батьків. Ярина відвідувала навчання, а Ігор працював. Невдовзі молоду дружину почала насторожувати Ігорова поведінка. Кілька вечорів на тиждень він приходив додому сам не свій: то дратувався і злився, то за кілька хвилин обіймав її і заходився сміхом через якісь дрібниці.
Врешті Ігор сам розповів їй про те, що приховував увесь час. З’ясувалося, чоловік курить траву з колегами по роботі. Звістка приголомшила Ярку, але Ігор переконував її, що нічого страшного в цьому немає. Запевняв, що це лише спосіб розслабитися після важкої зміни — і все.
Але минав час, а чоловік і не думав зрікатися згубної звички. А ця чортівня повільно перетворювала його на зовсім іншу людину. Дружина просила його забути про легкий наркотик, але Ігоря не проймали благання дружини.
Згодом Ярина завагітніла. Вона гріла себе надією, що ненароджене маля змінить Ігоря на краще. Та саме в цей час у житті чоловіка з’явилися «важкі» наркотики. Мабуть, це сталося тоді, коли майбутня мама кілька тижнів провела в лікарні.
А далі стало ще гірше. Замість тішитися маленькою Юлею, Ігор почав проводити час із дивними друзями. З обох робіт його звільнили, й він перебивався тимчасовими заробітками. Про проблеми сім’ї дізналися родичі. Ігорова мама почала водити сина по лікарях, а Яринина — благала доньку розлучитися.
Ярина й досі пам’ятає свою непохитну рішучість. Хоч як важко їй було самотужки давати раду з малям та економити на харчах і підгузках, вона вірила, що витягне чоловіка із згубної залежності. Бо й справді любила його. Незважаючи ні на що. Думала, зцілить коханням.
— Ти божевільна! — дивувалися її впертості подруги.
— Ти божевільна! — злилася мама, бо переживала за неї.
А вона надіялася, що одного дня достукається до серця коханого. Щонеділі молилася за Ігоря у храмі та просила Бога повернути їй доброго чоловіка, а дитині — турботливого татка.
А Ігоря поневолили наркотики. Зранку він міг клястися та божитися, що зав’яже зі звичкою, а після обіду податися за черговою дозою. Не допомагало йому й лікування, хоча батьки об’їздили із сином чи не всю Україну. Вистачало Ігореві повернутися додому й перестріти когось із дружків по голці — і все повторювалося за старим жахливим сценарієм.
У таких муках минуло ще шість років Ярининого життя. Від неї відвернулися всі знайомі, а батьки лякали її тим, що якось Ігор у нестямі уб’є і її, і доньку. Але Ярина не могла покинути чоловіка. Бо вона знала іншого Ігоря — доброго, чуйного, щирого.
Жінка не відає, скільки б ще терпіла життя з наркоманом, якби не випадок напередодні Нового року. На святковому карнавалі Юля мріяла бути Білосніжкою, тож Ярина вирішила виконати бажання дитини. Тільки ось грошей на костюм для донечки не було. Тому пересиливши себе, жінка позичила кошти в знайомої. Зранку вона планувала взяти на прокат сукню, проте вночі по її кишенях понишпорив чоловік і прихопив дві останні сотні гривень. Ігор витратив їх на наркотики, хоча знав, що ці гроші Ярина взяла в борг для маленької Юлі.
У жінки затрусилися руки, коли вона зрозуміла, що трапилося. Ярина довго ридала у відчаї, а потім ніби прокинулася зі сну. Подивилася на своє життя очима сторонньої людини. У ньому не було ні сімейного затишку, ні любові, ні злагоди. Лише сльози, стреси та страшна залежність її чоловіка.
— Я божевільна! — прокричала сама до себе.
Того ж дня вона попросила сусіда змінити у вхідних дверях замки і нарешті подала на розлучення. Ігор на суд не з’явився. Його батьки казали, що він облаштувався в якомусь притоні. А через пів року Ярина дізналася, що колишній чоловік помер від передозування наркотиками.
Її довго мучила совість. Здавалося, що якби дала йому ще один шанс, все було б по-іншому. Думала, варто було б і надалі шукати медичних світил чи знову відвезти його в реабілітаційний центр. Ярина з’їдала себе думками та зареклася від стосунків з чоловіками. Але на кожну людину Бог має свої плани. Випадково Ярина познайомилася з Артемом. І саме він зумів загоїти її болючі душевні рани.
Чоловік воював на сході і пройшов кровопролитні бої. Після запекло ї сутички з ворогом був важко поранений. Але не позбувся жаги до життя, оптимізму, стійкості. Артем працював, будував плани та мріяв про сім’ю. Саме поряд з Артемом Ярина зрозуміла: якщо людина хоче прожити життя гідно, то сама має прагнути цього. А рятувати тих, котрі не прагнуть бути врятованими, нема є жодного сенсу.
