Цьогорічний, уже четвертий, форум «КіноХвиля» тривав у Тернополі три дні, 13—15 листопада. Він набув уже статусу міжнародного, а його девізом стала претензійна назва документального фільму «З України до Голлівуду». Якщо на попередніх кінофорумах заходи проходили на кількох локаціях, а торік їх було більше десятка, то цьогоріч організатори обмежилися Українським домом «Перемога», де три дні були ущент забиті кінопоказами та дискусіями з дев’ятої ранку, а останній сеанс розпочинався о 21.00. І лише чотири фільми «Фокстер і Макс», «Захар Беркут», «З України до Голлівуду» та «Заборонений» демонструвались у «Сінема-Сіті». І ще одна новинка: «КіноХвилю» стали писати англійською Film Wave. Яка потреба була в цьому, сказати важко. Якщо робилось це заради двох гостей із Голлівуду, то вони колишні харків’яни і могли читати українською. Але це вже якась пошесть — писати назви заходу чи колективу чужою мовою, ніби це додає їм ваги.
Щодо глядача, то його організовували, здебільшого учнів шкіл і вчителів. Не бачу в цьому нічого поганого, швидше навпаки: хоч у такий спосіб вони могли побачити сучасне українське кіно, його творців. Хоча не всім то було цікаво, і до кінця сеансів ряди юних кіноманів суттєво рідшали. Проте у «КіноХвилі» є уже і свій глядач, який її чекає, вибирає те, що його цікавить, і залюбки приходить.
Гостей приїхало чимало, здебільшого тих, кого ми не бачимо на екрані, — режисерів фільмів, продюсерів, авторів сценаріїв. Вони представляли свої стрічки і відповідали на запитання глядачів після їх переглядів, а також брали участь у панельних дискусіях, презентували книжки. Приїхали і завсідателі тернопільських кінофорумів: ексголова Держкіно Пилип Іллєнко, письменник і сценарист Андрій Кокотюха, продюсер Володимир Філіпов.
Та найбільше зацікавлення викликали, звісно, гості з Голлівуду оскароносець Євген Мамут і його дружина Ірина Борисова. Обоє, як уже згадувалось, колишні харків’яни. Пан Євген свого «Оскара» отримав за спецефекти у фільмі «Хижак»: для нього він придумав камуфлюючий ефект невидимості інопланетного воїна. Він у цій сфері — знаний у кіносвіті фахівець, зокрема, опікувався й спецефектами у фільмі «Матриця» та багатьох інших. А пані Ірина — аніматор. Перед показом документального фільму «З України до Голлівуду» демонстрували її мультик «Риби нема», що порушує проблему забруднення Світового океану. До слова, як запевняли організатори, кінострічку «З України до Голлівуду» тернополяни дивилися першими, потім був прем’єрний показ у Києві, а відтак — у Харкові. Подружжя Мамута і Борисової збиралося на кінопрем’єру в рідне місто, й організаторам «КіноХвилі» вдалося запросити його до Файного міста.
Ще кілька думок про фільми. На кінофорумі показували і цьогорічні новинки, і з попередніх років, було багато документалістики, зокрема й відзнятої в Тернополі. Так, багатьох вразив дебютний фільм знаного в місті фотографа Михайла Урбанського «Лицар обов’язку і чину Михайло Галущинський». Тобто таки збувається мрія засновників «КіноХвилі» Леоніда Бицюри та Наталі Турчин, щоб кіно було в Тернополі, а Тернопіль був у кіно.
На жаль, подивитися змогла небагато. Цьогорічні новинки уже бачила і писала про них. Дуже хотілося побачити «Гуцулку Ксеню», так багато було про неї сказано і написано. Але фільм приніс суцільне розчарування: затягнутий, акторські роботи нецікаві, ні карпатського колориту, ні емоційності горян, ні українського гумору, і відомі гурти, незрозумілим чином вмонтовані у канву стрічки. Та вистава в нашому театрі викликає набагато більше емоцій, ніж це кіно.
А ось на «Східняка» пішла тільки тому, що про такий фільм і гадки не мала. І була приємно подивована. Стрічка про сучасний Донбас і ті події, що там відбуваються. Ми звикли чути: західняк — і кожен малює по-своєму його образ. А що таке східняк і який він, намагається відповісти автор фільму Андрій Іванюк. У головній ролі Богдан Бенюк. Західняк грає східняка, а східняк — західняка. Цікава психологічна стрічка. Подумалося: скільки гарних фільмів знімається, але вони не виходять у широкий прокат. І це біда українського кіно.
Документальна кіно-стрічка «Форпост Луганськ» Тараса Ткаченка розкриває історію захисту Луганського аеропорту. Вважаю, нам слід знати ці героїчні сторінки сучасної української історії і тому треба дивитись такі фільми. Але в залі було лише кілька десятків людей. Як, до речі, і на «Іловайську. 2014». Невже тернополяни теж втомилися від воєнної тематики, запитував один з продюсерів. Як на мій погляд, «Іловайськ. 2014» треба було показувати не о 21:00 (краще б «Гуцулку Ксеню» перенесли на таку пізню годину), а раніше, подбати про аудиторію та запросити на сцену тернопільських акторів, які знімалися у фільмі, а вони, до речі, сиділи в залі.
Одне слово, треба більше продуманості в таких речах, уміння вио-кремлювати і свої кінородзинки. Принаймні на попередніх кінофорумах це було й добре сприймалося глядачем. До речі, відомий кінокритик, член експертних комісій Держкіно Ярослав Підгора-Гв’яздовський написав велику статтю про наш фестиваль на сайті «Детектор М». У нього тернопільський Film Wave залишив «суперечливі враження: позитив від окремих частин програми і подив від інших частин, від загальної розхристаності, від школярів замість глядачів». Тож є над чим працювати. Тим більше, що наступний кінофорум буде першим ювілейним.
Галина САДОВСЬКА.
На фото з вільних джерел: творці фільму «З України до Голлівуду»; гості з Голлівуду Євген МАМУТ та Ірина БОРИСОВА.