Мистецький образ непогасної надії — саме так був означений жанр концертної програми «Зоряна щедриця», яку підготували вихованці Тернопільської дитячої хорової школи «Зоринка» імені Ізидора Доскоча на вшанування його пам’яті.
Засновник і керівник школи, диригент і педагог, котрий вивів Народну хорову капелу «Зоринка» на орбіту світової слави, поставивши дитячий колектив в один ряд із професійними дорослими, відійшов за межу три роки тому. Школу очолила дружина Ізидора Олексійовича, художня керівниця капели Анжела Доскоч, для котрої стало справою честі розвивати «Зоринку» таким чином, аби увічнити пам’ять маестро в її немеркнучій славі.
Присвоєння школі ймення Ізидора Доскоча, відкриття його зорі на Алеї зірок у Тернополі, участь капели у всеукраїнських і міжнародних конкурсах та фестивалях, сольні концерти, оновлення костюмів, репертуару і плекання традицій, започаткованих Ізидором Олексійовичем… Усе це — найвища данина його пам’яті.
«Зоряна щедриця» — перший сольний концерт «Зоринки» в святковому для неї 2020 році, бо ж у жовтні капела відзначатиме 40-річчя. Початком ювілейної кантати назвав цю програму автор її сценарію і режисер — заслужений діяч мистецтв України Олег Герман, котрий вів імпрезу із незмінною ведучою «зоряних» дійств Оленою Лайко.
Концертну щедрицю склали твори духовної тематики сучасного композитора Володимира Петровського, українські колядки й щедрівки і найвідоміші англомовні різдвяні пісні Jingle Bells і Let It Snow. Водночас із класичним хоровим співом «Зоринка» засівала глядачів щедрицею експериментів, серед яких і автентична коляда в сучасному бітбоксовому супроводі, й різдвяні хіти з підтанцьовуванням.
— Я по-іншому починаю дивитися на наші концерти, — каже директорка хорової школи Анжела Доскоч. — Хочу, щоб «Зоринка» сяяла яскраво і по-новому. Щоб Ізидор тішився і знав, що ми можемо краще. Щоб його зірка сяяла не тільки на небі, а й на землі.
Окрім народної капели, в концерті взяли участь батьківський хор, що вже кілька років діє при школі, її молодші учні й випускники. Усі вони і є тим яскравим сузір’ям, що сяє на землі в пам’ять про маестро Ізидора Доскоча. Це щедре сяєво освітило й зігріло серця глядачів. І коли діти зійшли зі сцени, коли погасли останні ліхтарики-свічі, в залі на мить запанувала тиша. Відтак він вибухнув оваціями й таки домігся повернення учасників імпрези, вкотре скупавши їх у шквалі оплесків і віддячивши оберемками квітів та вигуками «Браво!»
Ліля КОСТИШИН.
Фото авторки