Іще торік улітку вчителі забили на сполох, прочитавши проєкт нового Державного стандарту базової середньої освіти, адже побачили, що на жодній із його 225 сторінок немає згадки про українську чи зарубіжну літературу, а є один інтегрований курс «Українська мова», що об’єднує українську, зарубіжну літератури й вивчення мов нацменшин. Освітяни звернулися з листом до міністерки Лілії Гриневич, вважаючи, що така інтеграція знищить національну систему мовно-літературної освіти, проте проєкт подали на громадське обговорення у початковому вигляді. 31 березня воно закінчилося.

А Сталін не наважився…

Учителі досі вимагають, аби їх почули, бомбардують Міносвіти, президента Зеленського і прем’єра Шмигаля зверненнями, проте зауважень освітян враховувати не поспішають, відповідають відписками.

У сьомому (!) відкритому зверненні до Міносвіти громадські професійні організації «Всеукраїнська спілка вчителів-словесників» і «Українська асоціація викладачів зарубіжної літератури» від імені педагогічної спільноти вимагають: «Виконати пропозиції та врахувати зауваження щодо художньої літератури (української, зарубіжної), які були направлені в МОН у період громадського обговорення проєкту Державного стандарту базової середньої освіти. Оприлюднити на сайті МОН остаточний документ проєкту після його доопрацювання (перед розглядом на Колегії МОН)». І наголошують, що «літературна освіта — це становий хребет Української державності, тому будь-які новації мають бути зваженими й сприяти належному вихованню громадян Української держави. …Будь-яка бездіяльність МОНу у вирішенні цього стратегічного питання, а тим більше потурання необґрунтованому квазіреформуванню мовно-літературної освіти України, є виявом антидержавницької позиції».

Вчителі просять не затверджувати проєкт, а натомість розробити інший за участю новоствореної групи експертів. Закликають спершу апробувати інтегрований курс у кількох пілотних школах, аби побачити, що з цього вийде.

Директор Центру літературної творчості Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка, лауреат Шевченківської премії Михайло Наєнко в «Україні молодій» за 7 квітня обурюється, що в проєкті немає словосполучення «художня література». Вважає, що молодь, котра й так мало читає, перестане читати взагалі. А також звинувачує розробників «дебільного стандарту» в плагіаті, академічній недоброчесності, адже в ньому багато повторів із Державного стандарту початкової освіти. Тобто «експерти» працювали над ним, так би мовити, задньою ногою. Це дає підстави сумніватися в їхньому професіоналізмі.

Професор Наєнко пригадав, як у березні 1995 року на площі Бебельплатц у Берліні постав меморіал «Бібліотека, що потонула»: біла кімната за склом із порожніми книжковими полицями, із викарбуваними словами Гейне «Там, де спалюють книжки, будуть спалювати людей». Тож проєкт Держстандарту наштовхнув професора на думку, що Нова українська школа «поступово перетворюється на порожній простір, на бібліотеку, що тоне буквально на наших очах».

Літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Національного університету «Києво-Могилянська академія» Віра Агеєва теж проти інтегрованого мовно-літературного курсу: «Тепер Шекспір, Шевченко і Гомер — це все «українська мова»… Окрім того, варто звернути увагу, що диявол, як здебільш, ховається в деталях; от і ці години можуть ще розподілятися на вивчення мов національних меншин, і тоді вийде, що й російських класиків, — а про них відповідна меншина точно не забуде! — вивчатимуть у курсі української мови. Пушкін на уроках української мови — це ж найкрутішим чорносотенцям і не снилося аж таке досягнення!»

Віра Агеєва вважає, що цим проєктом мала б негайно зайнятися РНБО, адже йдеться «про зазіхання на найважливіші базові засади національно-культурної ідентичності, а відтак про серйозні втрати в гібридній війні, яка вже стільки триває».  Тобто це питання нацбезпеки. Професорка наголошує: навіть Сталін свого часу не наважився вилучити зі шкільних програм українську літературу.

Політика знищення

«Зливання до однієї посудини різномовних культур — це отримання своєрідного коктейлю, а то й сурогату, а не напою душевного причастя народу. Мова в такому коктейлі зникне остаточно, розчиниться», — вважає професор кафедри українознавства і філософії ТНТУ ім. І. Пулюя Олег Герман.

Підписала звернення педагогічної спільноти і вчителька зарубіжної літератури Борсуківської ЗОШ І—ІІІ ступенів, що на Лановеччині, Оксана Кошло. Дивується, як можна інтегрувати те, що не інтегрується та ще й «залізно» аргументувати такий крок — з метою розвантаження учнів. Це призведе до того, що вони не знатимуть мову!

«Також тут ідеться про знищення двох літератур — української і зарубіжної, — переконана вчителька. — Зарубіжна для когось, мов кістка в горлі, хоча саме вона вчить мріяти, думати, замислюватись над майбутнім, співпереживати, любити, бути милосердним. Цей предмет розвантажує учнів від складних теорем і формул, дає більш життєві знання, заохочує до читання».

Учителька-методистка української мови й літератури тернопільської Української гімназії ім. І. Франка, авторка посібників для вчителів-словесників Олександра Грабовська вважає, що українська література має викладатися як окремий предмет, бо вона — важливий засіб патріотичного виховання, яке сьогодні надзвичайно актуальне. В сучасних умовах, на думку Олександри Миколаївни, об’єднувати українську й зарубіжну літератури в інтегрований курс не варто: «Це може повністю знівелювати вивчення української літератури. Вона може просто «загубитися» серед маси інших. До того ж гостро постане питання кадрів. Хто викладатиме — учителі української літератури чи зарубіжної? Інтегрований курс — це скорочення вчителів-словесників майже вдвічі».

Освітяни переконані: держстандарт має на меті знищити українську школу на користь приватних. Проєкт пов’язують з елітною, Новопечерською школою Києва, де рік навчання коштує понад 280 тисяч гривень, де навчаються діти олігархів і політиків, у тому числі й донька президента Зеленського. До речі, саме в цій школі нині записують телеуроки. А її колишній учитель Ігор Хворостяний — один із розробників держстандарту і лобіст інтегрованого курсу.

Учителька з Немирова Леся Сич на своїй сторінці у фейсбуці зазначає: «Освітяни вже давно провели паралель: Новопечерська школа — «Освіторія» (громадська спілка, що допомагає реформувати освіту України. — Авт.) — інтеграція — супертелепроєкт. Усе це — частинки одного ланцюжка, де задіяні величезні кошти». Йдеться про грантові гроші на чотирирічний проєкт із реформування української школи, що триватиме до 2022 року. Фінляндія виділа для цього шість мільйонів євро, а ще два — Євросоюз.

Інтеграція — вимога часу

Проте є й інша точка зору щодо інтегрованого курсу. Ми почули її і від двох учительок тернопільських шкіл. Але вони не погодилися коментувати цю ситуацію в газеті, аби колеги про них «не подумали погано». Ці освітянки аргументують доцільність інтегрованого курсу європейським досвідом, зокрема польським, який вивчали зблизька, вимогами часу й потребою змінити програму з літератури, бо вона застаріла і нецікава.

Тож із метою дотримання об’єктивності ми представимо другу точку зору позицією доктора філологічних наук, професора Григорія Клочека. Ще в 2016 році пан Клочек опублікував у «Дзеркалі тижня» статтю «Про час «Х» у реформуванні освіти», де доводив, що інтегрувати зарубіжну й українську літератури — гостра необхідність, адже мовно-літературна освіта нині «перебуває в глибокій кризі»: «Добре відомо, що учні фактично перестали читати художні тексти, користуються їх скороченими переказами, які щедро поставляються інтернетом. Фактично на уроках літератури зведена до мінімуму робота з розвитку уміння аналізувати, розуміти та коментувати текст, тобто учні не набувають основної компетенції, котру їм зобов’язана дати літературна освіта».

Скрізь у світі міжпредметна інтеграція вже давно не є новинкою. Така, мовляв, специфіка нашого часу — потік інформації шалено зростає щодня, а щороку подвоюється.

У радянські часи на вивчення української літератури відводилося чотири години, а тепер — дві. До того ж програма стала перевантаженою — учні не можуть її ефективно засвоїти. Приміром, в 11 класі школярі повинні прочитати майже 50 творів української літератури. Питання на ЗНО такі, наче всі випускники шкіл мають стати філологами. Шкільна програма не розвиває у дітей потреби в читанні, вміння розуміти текст, грамотно висловлюватися, а навпаки — вбиває бажання читати. То чи не доцільніше інтегрувати дисципліни за блоками і акцентувати на засвоєнні учнями головних компетенцій, що знадобляться їм у житті?

Професор називає недоліки вивчення літератури в школі. Це «калейдоскопічність» письменницьких імен та творів, що само по собі лише сприятиме розвитку «кліпового» мислення в сучасного учня, якому — візьмемо для прикладу п’ятикласника — для засвоєння програмового матеріалу з української та світової літератури треба познайомитися із шістдесятьма (60!) творами й запам’ятати понад тридцять (30!) імен письменників. Це «шалені перегони» по літературних періодах, напрямах, іменах і творах. …Вивчення твору зводиться до того, щоб учень знав його «ідею», без особливих змістових заглиблень загальними фразами аналізував «образи», виявляв у тексті «засоби», котрі зводяться до «епітетів» і «метафор», визначав віршовані розміри. І всі ці «знання» та «навички» є тим максимумом, котрий можна здобути в процесі такого «аналізу». А інтегрований курс літератури дасть змогу вивчати твір протягом тривалішого часу, заглибитися в нього. Якщо, звісно, не зменшать кількості годин.

А що ви думаєте з цього приводу, шановні читачі?

Ліля КОСТИШИН.   

Фото з вільних джерел