Друга хвиля реформування накрила вторинну ланку медицини з 1 квітня — і вже є перші жертви. Міністр охорони здоров’я Максим Степанов заявив, що внаслідок недофінансування 332 лікарні опинилися на межі закриття, понад 50000 медиків можуть втратити роботу, а 22 тисячі психіатричних хворих із хронічними недугами — опинитися на вулиці. Оскільки найбільше постраждали від реформи психіатричні й протитуберкульозні заклади.

На межі закриття

Як стверджують в Асоціації психіатрів України, сім комунальних психіатричних лікарень недоотримали аж 50 відсотків фінансування. Договори на надання психіатричної допомоги з НСЗУ підписали, крім майже двох сотень багатопрофільних лікарень, 63 монопрофільних, але 53 клініки вже заявили, що їх не влаштовує діюча схема фінансування. Тож слідом за другою хвилею реформи країною прокотилася хвиля протестів.

Чи не першими вийшли на мітинг працівники медичного об’єднання «Психіатрія». Так віднедавна називається Київська міська психіатрична лікарня №1 ім. Павлова — найбільша психіатрична клініка в Європі, заснована понад 200 років тому, в тридцяти корпусах якої лікуються понад тисячу осіб. Унаслідок реформування річний дефіцит її бюджету становить 145 мільйонів гривень, а третині персоналу загрожує звільнення.

Схожа ситуація склалася у психіатричній службі України загалом. І Тернопілля, де є три психоневрологічні лікарні — Тернопільська обласна, Почаївська і Буданівська — не стало винятком.

«Реформа у психіатрії — це не революція, це еволюційний процес. Мета перетворень — поставити у центр пацієнта, — каже Леся Косовська, медична директорка із питань психіатрії Тернопільської обласної клінічної психоневрологічної лікарні, головна експертка за напрямком «Психіатрія» управління охорони здоров’я Тернопільської облдержадміністрації. — Ми підтримуємо доказове та зважене впровадження реформи надання психіатричної допомоги й усвідомлюємо необхідність посилення значущості ролі психічного здоров’я в реформі. Однак відсутність послідовного алгоритму й інформаційної підтримки переходу на нову модель фінансування, а також відсутність діалогу з фахівцями призвели до колапсу системи надання психіатричної допомоги в деяких особливо важливих аспектах, а саме: забезпечення безкоштовним лікуванням амбулаторних пацієнтів, надання допомоги пацієнтам, котрі перебувають на примусових заходах медичного характеру. Слід зауважити, що значна частина осіб із психічними та поведінковими розладами втратила родинні зв’язки, житло і, крім лікування, потребує соціального супроводу та підтримки. В психіатричних закладах області таких пацієнтів налічується 135 осіб. Однак НСЗУ фінансування на них не передбачила».

Лікарі-практики, з котрими реформатори не радилися, запевняють, що протягом середнього терміну лікування певних випадків, а це 15—20 днів, можна зняти гостру симптоматику, але відпустити пацієнта додому чи тим паче до праці, як хоче НСЗУ, неможливо. Він потребує тривалого супроводу багатьох фахівців.

Допомога має бути комплексною

Те, що тепер допомогу психіатра можна отримати в багатопрофільних лікарнях, Леся Володимирівна вважає позитивною зміною і водночас наголошує, що психіатрія передбачає комплексну допомогу. В якій багатопрофільній лікарні можуть фахово надати цей комплекс? Та й чи підуть туди пацієнти? Зокрема ті, котрі періодично лікуються в психоневрологічному закладі рівня Тернопільської обласної лікарні.

«Змінам, які відбуваються сьогодні в рамках імплементації реформи, сприяло багато зусиль, навчання й бажання нашого керівництва та команди рухатися вперед, — пояснює Леся Володимирівна. — Перейнявши досвід європейських клінік, ми в своєму закладі впровадили швейцарський проєкт. Він передбачає надання психіатричної допомоги мультидисциплінарною бригадою, до складу якої входять психіатр, психолог, психотерапевт, сестра медична, соціальний працівник.

Окрім лікувальних заходів, пацієнти отримують повноцінну реабілітаційну допомогу, завдяки якій вони інтегруються в соціум, покращується якість їхнього життя. Пацієнти з вадами психічного здоров’я займаються арттерапією, музикотерапією, є учасниками творчих вечорів, організовують кулінарні дні. Серед них багато здібних і талановитих людей.

Не чекаючи грошей від держави, бо психіатрія завжди фінансувалася за залишковим принципом, ми почали підвищувати рівень надання психіатричної допомоги в нашому закладі задалеко до реформи. Адже для пацієнта важливі не тільки комфортні умови перебування в лікарні, а й ставлення до нього персоналу. До того ж це впливає на результат лікування. Завдяки злагодженій та продуктивній роботі колективу і його керівника — генерального директора Володимира Шкробота установу визнано кращим медичним закладом України. Це клініка європейського рівня, на базі якої пацієнти отримують кваліфіковану психіатричну, психолого-психотерапевтичну, реабілітаційну допомогу. Але тепер лікарня недофінансована на 30 відсотків. Через неправильно розраховані тарифи на надання медичних послуг майже третина персоналу може залишитися без зарплати».

Інтернати-«рукавички»

У лікарні кажуть, що на вулицю пацієнтів не виженуть. Але довго так тривати не може. МОЗ стоїть на своєму: немедичні послуги має фінансувати Міністерство соцполітики. Тобто пацієнти із хронічними вадами психічного здоров’я повинні стати підопічними соціальних центрів і психоневрологічних інтернатів.

За інформацією заступника директора департаменту соціального захисту населення, начальника управління організації надання соціальних послуг Володимира Росоловського, в нашій області є шість інтернатів для осіб із вадами психічного здоров’я: у Краснопущі на Бережанщині, у Почаєві Кременецького району й у Мельниці-Подільській Борщівського — чоловічі, у Теребовлі та Скалі-Подільській на Борщівщині — жіночі. В інтернаті для дітей, що в Петрикові поблизу Тернополя, перебувають лише десятеро осіб віком до 18 років. Решті підопічних — до 35-ти.

«Нині в усіх цих закладах мешкають 813 осіб, — інформує Володимир Олексійович. — Утримання кожної такої людини обходиться у 8000—8200 гривень на місяць. Це кошти обласного бюджету, тому ми приймаємо підопічних лише з Тернопільщини. Торік туди поступили 34 особи. Заклади в основному переповнені. Щодо норм житлової площі, то вісім квадратних метрів на одну особу забезпечити не вдається».

Складається враження, що автори реформи не знали про ці проблеми, бо не підготували до неї галузь. Хоча протягом понад двох років Асоціація психіатрів України та її обласна організація надсилали листи до уряду, міністрів охорони здоров’я і соцполітики з тим, щоби вони врахували у реформованій системі особливості пацієнтів психлікарень. Адже багато з них забули, що таке родина, дім. Багатьох родичі бояться забирати додому, бо час від часу в таких людей трапляються загострення — і вони стають соціально небезпечними.

Леся Косовська стверджує, що медики обговорювали потребу перепрофілювання стаціонарних ліжок у соціальні із начальниками управлінь облдержадміністрації — охорони здоров’я Володимиром Богайчуком та соцзахисту населення Вадимом Боярським і наголошує: «Ми повинні «прийняти» до свого середовища людей із вадами психічного здоров’я, зрозуміти, що їх треба не ізолювати, а інтегрувати в суспільство».

Ніхто не застрахований…

…Реформатори наламали в галузі психіатрії ще багато дров. Наприклад, позбавили інвалідів першої і другої груп із вадами психічного здоров’я безкоштовних медикаментів. Амбулаторне лікування таких пацієнтів держава не фінансує. Кошти повинні були виділити на первинну ланку, але так не зробили. Водночас «вторинку» позбавили права обслуговувати таких пацієнтів. Тому вже третій місяць вони не отримують лікування.

Тож медики вважають, що реформу треба негайно переглянути. Лікування вад психічного здоров’я, туберкульозу, ВІЛ-інфекції та інших соціальних недуг повинне фінансуватися субвенцією із держбюджету. Пацієнтами, котрих нема кому утримувати, повинна опікуватися держава. І не важливо, якому управлінню підпорядковуватимуться заклади для таких людей.

Дуже необачно з її боку махати рукою на психіатрію, бо, за даними МОЗ, під наглядом психіатрів перебуває 2,5—2,7% населення України, тобто кожен 17-й із нас. Епідеміологічні дослідження свідчать, що протягом життя кожен третій українець має потребу звернутися до психіатра. Тривожно, що в період карантину зросла кількість пацієнтів із невротичними, тривожно-депресивними розладами. Усі ми потерпаємо від емоційних стресів, інформаційного перевантаження, тож від психіатрії не застрахований ніхто.

«Реформування психіатричної галузі передбачає розв’язання багатьох проблем, у тому числі й стигматизації пацієнтів із вадами психічного здоров’я, — підсумовує Леся Косовська. — Суспільство повинне побачити їх не через призму ізоляції, а через усвідомлення того, що такі люди можуть і повинні жити поряд із нами, а наша місія — допомогти їм. А ще дуже важливо, щоби психіатрію не чіпали непрофесійними руками».

Ліля КОСТИШИН.

Фото з вільних джерел