Кваліфіковану організаторку медичної сфери, головну лікарку КНП «Монастириська районна лікарня» Стефанію Підгірну поважають не лише в медичних колах.

Монастириську районну лікарню Стефанія Іванівна очолила рівно 25 років тому. Працювати в «бойових умовах» їй не вперше. Під час надзвичайної ситуації природного та епідеміологічного характеру, що сталася 23—27 липня 2008 року, Стефанія Підгірна першою організувала виїзди бригад швидкої медичної допомоги на місця катастрофи, де цілодобово чергувала.

Завдяки Стефанії Іванівні в районі змінилися якість і доступність медичної допомоги, насамперед завдяки роботі Центру первинної медико-санітарної допомоги із сімейними лікарями, підвищилися вимоги до лабораторно-діагностичної, стаціонарної та ургентної допомоги, стало можливим проводити партнерські пологи, лапароскопічні операції. Впродовж трьох років медичний заклад за підсумками роботи займав перші місця.

Щодо роботи в умовах епідситуації, то її в районі проводили систематично. Коли у світі почали виявляти перших хворих на коронавірус, адміністрація лікарні організувала навчання лікарів щодо правильності одягання засобів індивідуального захисту (ЗІЗ), розробки маршрутів пацієнтів, алгоритмів надання їм медичної допомоги згідно з нормативними документами. Ще в лютому закупили перші захисні одноразові костюми, маски, рукавиці, швидкі тести для визначення грипу А та В.

— Коли на Монастирищині виявили першого хворого, ваша лікарня не була готова до такого виклику. Адже не входила до переліку лікарень для госпіталізації пацієнтів із COVID-19.

— Ми певною мірою були готові, але не до масового виявлення та поступлення хворих із коронавірусною інфекцією. Тож в екстремальних умовах довелося перепрофілювати заклад в інфекційний госпіталь, створити медичні бригади для роботи з коронавірусними хворими, розробити новий штатний розпис, змінити алгоритм дій. Але найважче було підтримувати моральний дух працівників.

Тому слова начальника управління охорони здоров’я облдержадміністрації Володимира Богайчука «Все буде добре! Ми з вами! Ви не одні!» стали гаслом для нас. Допомагала підтримка заступника міністра охорони здоров’я Ірини Микичак, котра телефонувала майже щодня.

— Коли було найважче?

— Уранці 30 березня. В області підтвердили 27 випадків захворюваності серед медиків, 24 з яких — із нашого  району. Це працівники лікарні й центру первинної медико-санітарної допомоги. Багато вибули з передової боротьби з COVID-19. Їхня кількість щодня зростала.

Тим, хто залишався на передовій, допікали втома, невизначеність, страх за рідних, за життя пацієнтів… Але ці тривожні стани були короткочасними. Кожен знав, що його покликання — це допомога! Бо хто, як не ми?

Із 12 березня в Україні ввели карантин. Ми й не сподівалися, що перший хворий буде в нас уже 17 березня. Тоді в медзакладі працювали 204 медики. Зокрема й лікарка-інфекціоністка Тетяна Сиваник. Вона нещодавно закінчила інтернатуру. Сумлінно виконувала дуже багато роботи, хоча була на четвертому місяці вагітності. Але «бойова», не боїться нічого, в тому числі й коронавірусної інфекції. Ми перевели Тетяну на дистанційну роботу, бо не можемо ризикувати здоров’ям жінки і її малюка.

Тепер у госпіталі фактично працюють п’ятнадцятеро лікарів. У надзвичайно посиленому режимі, за ненормованим графіком. У незручних костюмах, щитках і окулярах…

Дуже важко було в перші два тижні. Більшість лікарів центру первинної медико-санітарної допомоги пішла на самоізоляцію, і до роботи лікарні додалося ще взяття мазків ПЛР, спостереження за хворими та видача листків непрацездатності.

— Яка спроможність вашого закладу, тимчасово перепрофільованого під госпіталь?

— Можемо прийняти 55 хворих на COVID-19. Спершу було чотири діючих апарати штучної вентиляції легень, до одного з яких можна підключити маску Сіпап, а також чотири концентратори кисню. На початку боротьби з COVID-19 Заліщицька центральна районна лікарня і управління охорони здоров’я надали один апарат ШВЛ та концентратор кисню.

На сьогодні ми маємо шість апаратів ШВЛ, два з яких придбані за кошти Монастириської громади, районного бюджету і благодійних коштів, що зібрала наша закордонна діаспора. Ще два апарати надійшли централізовано.

Окремих боксів для розміщення хворих із підозрою на коронавірус у нас немає, тому довелось організувати розмежування потоку пацієнтів із врахуванням розміщення наших відділень.

— Наскільки лікарня забезпечена засобами індивідуального захисту і спецобладнанням?

— Маємо достатньо захисних костюмів, рукавиць, дезінфікувальних засобів. Забезпечені й антибіотиками широкого спектру дії. Хворі на коронавірус отримують повністю безкоштовне лікування. Великий внесок зробила на придбання медичних препаратів Генеральна прокуратура — благодійно переказала 603 тисячі гривень на наш рахунок.

На реанімаційне та інфекційне відділення маємо забезпечення приблизно до двох тижнів. Є питання щодо забезпеченості противірусними препаратами, але це проблема тимчасова. Одного тижня їх достатньо, іншого не вистачає.

Коли була потрібна допомога — на поміч прийшли волонтери і влада. Якби не волонтери, ми в березні, на початку нашого медичного фронту, не мали б достатньої кількості захисту.

У квітні, дякуючи народному депутатові Миколі Люшняку, в інфекційному госпіталі встановили дві функціональні спецрамки для знезараження поверхні одягу медиків. На сьогодні завдяки небайдужим благодійникам таких рамок уже є п’ять.

Важко перелічити всі організації, підприємства, депутатів, небайдужих людей, котрі одразу кинулися на допомогу, переказували кошти, й немалі, в умовах карантину вишукували і забезпечували нас різними засобами та апаратурою, що була нам гостро необхідна. За все ми їм безмежно вдячні!

— На початку ви ініціювали збір коштів на придбання апарата ШВЛ…

— Для цього є два рахунки: гривневий і валютний. Їх розміщено на фейсбук-сторінці Монастириської райлікарні. Там є і звіти. Власне, коштами займається головна бухгалтерка лікарні Любов Василів. Наразі зібрано 1774000 гривні, 10000 доларів і 75 євро.

— Лікарі визнають: якби не ви, то епідситуація в районі вийшла б з-під контролю, Монастириська стала б другим Уханем…

— Це заслуга команди професіоналів. Лише завдяки згуртованості медиків, взаємодовірі ми змогли налагодити нелегку роботу в піку захворюваності. У МОЗ визнали, що в нас максимальна щільність інфікованих і мінімальна смертність. Я додала б, що команда працювала й працює відповідально і блискавично реагує на кожен випадок. Ми координуємо дії з колегами із сусідніх районів, з управлінням і міністерством. Постійно співпрацюємо з районним штабом.

Так, були похибки. На початку березня захворіла медсестричка. Багато медпрацівників контактували з нею. Тому весь персонал лікарні змушений був пройти тестування. І через це багато інфікованих. Вона майже тиждень перебувала на апараті ШВЛ, стан її був украй важким. Із Божою ласкою та дякуючи нашим реаніматологам і терапевтам хвора перемогла недугу, нині вдома на амбулаторній реабілітації.

У районі перехворіли 193 особи, в тому числі 45 медиків. Одужали 167 людей. Решта — на самоізоляції. На щастя, перебіг коронавірусної хвороби у 80 відсотків медичних працівників був легким і майже безсимптомним. Із березня донині госпіталізовано 60 хворих на коронавірус із важким та середньої важкості станом. Наш персонал працював у шаленому темпі, на вимогу часу і навіть на випередження.

— Чи тестують медиків лікарні?

— Ми займаємося поетапним тестуванням персоналу. Дехто пройшов його вже двічі, зокрема ті, котрі працюють у вогнищі інфекції.

— Відомо, що ви здобули досвід не лише лікування хворих на коронавірус, а й оперування таких пацієнтів.

— Так, у хворого на коронавірусну інфекцію, котрий перебував у нашому госпіталі ще з 30 березня, виникла тромбоемболія поверхневої стегнової та підколінної артерії. У нього були ішемічна хвороба серця та миготлива аритмія. Спільними зусиллями судинного хірурга Тернопільської університетської лікарні Дмитра Будніка та нашої хірургічної операційної бригади (хірурга Василя Ференца, анестезіолога Василя Маркевича, анестезистки Ольги Вислоцької, операційної медичної сестри Уляни Яценик) проведено емболтромбоектомію. Хворий уже одужав.

— Як вважаєте, пік коронавірусної захворюваності в районі позаду чи попереду?

— Маю надію, що позаду. Боротися з вірусом уже навчені, але щоб остаточно його знищити, потрібен або колективний імунітет, або ліки чи вакцина. Вірус мутує. Для його знищення ані сил медиків, ані благодійних коштів недостатньо. Треба працювати на міністерському рівні й за державної підтримки.

— З першого квітня стартував другий рівень медреформи. Що змінилося у Монастириській райлікарні?

— До початку епідемії наш заклад готувався до старту другої хвилі медичної реформи. Ми підписали угоду з НСЗУ на чотири пакети надання медичної допомоги населенню. Поки що ці пакети не задіяні у зв’язку із перепрофілізацією лікарні в госпіталь для лікування хворих на COVID-19. Іще подали заявку на новий пакет послуг №31.

— Не сумніваюся, що вам усе вдасться. У вас прекрасний колектив, лікарня стала відомою на всю Україну…

— Я працюю вже 50 років, живу проблемами колективу. Усі ми різні, й деколи треба прикласти чималих зусиль, щоб лікарня працювала як один організм. Щиро дякую колективу, вищезгаданим медикам, терапевтам Надії Бабій та Ользі Назаровець. Усім, хто в надзвичайний період прийшов на допомогу, незважаючи на ризик, страх, і не звертав увагу на почасти фейковий бруд, вилитий саме в соціальних мережах.

У такій критичній ситуації я зрозуміла, що наш колектив згуртований, що люди готові на самопожертви заради спільної мети, можуть підтримати або замінити одне одного в надважкій ситуації.

— Що побажаєте нам наостанок розмови?

— Зичу всім буди здоровими, щасливими й успішними. Сприймати кожне випробування долі як таке, що можна здолати з честю. І в кожній ситуації залишатися людьми! Бажаю, щоб ми всі вийшли з карантину живими й здоровими. Щоб усі журналісти розуміли: нам важливо, як вони висвітлюють нашу роботу. Це має бути не сенсаційно, а правдиво. Адже боротьба з вірусом, як і війна, об’єднує.

Світлана ГУМЕННА.