Знайомство з цією книжкою має свою передісторію. Був квітень 2014-го. На Театральному майдані Тернополя відбувалася зустріч із тодішнім кандидатом у президенти Петром Порошенком. Підтримати його приїхали Дмитро Павличко та Марія Матіос. Знаючи про це, я прихопила із собою їхні книжки: а раптом вдасться отримати автограф? Попри велелюддя пройшла майже до самої сцени. За якийсь час із неї спустилися поет і письменниця. Я гукнула Дмитра Васильовича. Він роззирнувся, очевидно, впізнав мене (у нас із ним була своя історія знайомства), бо усміхнувся і підійшов. З ним підійшла й пані Марія. Моє чекання було щедро винагороджене, бо обоє залишили розкішні автографи.
З Марією Матіос ми вперше зустрілися у 2007-му, вона приїжджала в Тернопіль разом з Івано-Франківським театром, який привозив виставу «Нація» за книжкою письменниці. Ми, кілька журналістів, залюблених у театр, навіть мали можливість поставити їй деякі запитання, поділитися враженнями і від книжки, і від вистави. Тоді на «Солодкій Дарусі» вона залишила мені філософський автограф: «п. Галині Садовській. Життя коротке для любові, але задовге для страждання. Люблю! 14 липня 2007 р.»
Цього разу, глянувши на книжку, яку я протягнула для автографа (а це була сімейна сага в новелах «…Майже ніколи не навпаки»), письменниця написала: «п. Галині Садовській — честь понад усе! 27.04. 14». Це був такий час — піднесення, надій, усвідомлення гідності нації. Тож автограф був цілком у його дусі. Повертаючи книжку, Марія Матіос запитала: «А «Черевички Божої Матері» ви вже читали?» «Ні, — кажу, — знаю, що книжка вийшла нещодавно з друку, але в наших книгарнях я її ще не бачила». «Знайдете, обов’язково прочитайте. Цікаво, як оцінить її читач».
«Черевички…» я невдовзі знайшла, купила і… поставила на полицю поряд з іншими творами письменниці. А ось прочитати усе не знаходилося часу. Цьогорічний карантин дав таку можливість. Книжка буквально полонила соковитим українським словом, таким характерним для Марії Матіос, і таким властивим лише їй, впізнаваним, навіть якщо б і не значилася на книжці її авторка. Це як у самобутніх художників: у кожного свій стиль, своя манера писання картин. У талановитих письменників також свій стиль, своя мовна палітра, свої барви слова. Але не лише ними вирізняються «Черевички Божої Матері».
Письменниця й цього разу вражає заглибленням у психологію своєї героїні, мотивацію її вчинків, найменший порух її душі. Тим більше, що та героїня — дванадцятирічна дівчинка Іванка, хворобливе дитя, що страждає «чорною хворобою» (епілепсією). Але який глибокий її внутрішній світ, які чисті помисли й безпосередні вчинки, що не завжди зрозумілі дорослим! Хтось дівчинку через них жаліє, хтось осуджує, але Іванка тим не переймається. Вона живе у своєму світі ілюзій та бажань. Їй, наприклад, хочеться знайти таку драбину, щоб піднятися по ній на небо і походити там між ангелами й душами тих, що там оселилися. Чи переймається: чому на іконах Матір Божа зображується не в повен зріст і вона, Іванка, не може побачити Її черевичків? Тими «черевичками» (або ще богородичною травою, як звуть у народі чебрець), вона намагалася загоїти рану на руці, та вони чомусь не допомогли. Усім довкола здаються ті бажання і дивні запитання Іванки маренням, наслідками «падучки», але її душа бачить більше і глибше, ніж душі вічно заклопотаних дорослих. Дівчинку розуміють хіба що дідусь, до якого вона двічі на день ходить лісом у Дідькову Яму за молоком (є час подумати і розгледіти кожну квітку, кожне дерево), та сільська знахарка москалиця Северина, яка багато чого навчила Іванку, знає відповіді на її непрості запитання та може пояснити, що є Добро і Зло.
«Бездоганне знання гуцульських вірувань і народних традицій, людської психології та історичних фактів», як справедливо зазначається в анотації до книжки, дозволило письменниці не тільки показати чистий і непорочний світ дитячої душі, а й відтворити драму людини ХХ століття на одній з територій, яку історик Тімоті Снайдер назвав «кривавими землями». Адже дитинство Іванки припало і на період червоних комісарів, і на період нацистської окупації, коли руйнується звичний світ горян і страждають близькі Іванці люди. Це треба читати, як страждає дитяча душа, як не знаходить відповідей на свої нескінченні «чому?» і «вирваним із самого серця голосом кричить на весь ліс, звівши голову у небо: «Отче наш, єжи єси на небесі…»
Голос Іванки ще довго звучав і в моєму серці, як і її недитячі запитання та висновки. Марія Матіос, прекрасний знавець людської психології, у «Черевичках Божої Матері», по-моєму, перевершила саму себе. Її «вирвана сторінка з буковинської саги» — справжній літературний шедевр. Подумалось: якби не карантин, вона б ще й досі лежала у шафі, непрочитана і невідкрита. Тож є сенс нагадати нашим читачам: може, й у ваших книжкових шафах на вас чекають подібні відкриття? З карантином тією чи іншою мірою нам ще якийсь час доведеться жити. Тож загляньте до них і «підсолодіть» собі життя талановитим літературним словом. Поки владоможці нам радять читати на карантині зарубіжних авторів, зверніться до творчості українських письменників. Серед їхніх творів уже чимало справді гідних і вартих нашої уваги.
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел