Тепер чи не найпопулярнішими темами в Україні є епідемія коронавірусу, адміністративно-територіальна та земельна реформи. Боротьба з корупцією та війна з російським агресором потихеньку відходять на задній план. Наші співвітчизники реагують на ці проблеми по-різному.

Чимало залежить від того, де людина живе, працює та які має доходи. Наприклад, коронавірус найбільше цікавить мешканців великих міст, медиків і бізнесменів. Селяни цю недугу фактично ігнорують. Їх турбують процеси децентралізації та земельна реформа. Мешканцям «Лугандонії» набридла війна, і не лише їм. «Слугам народу» не дає спокою думка: як би нажитися на існуючих проблемах. Представники колишньої влади мріють у будь-який спосіб зберегти украдене.

Трохи історії. Сто років тому в українських селах проживало близько 80 відсотків населення. Тоді село було центром нашої культури. Згадайте «Садок вишневий коло хати», «Ніч яка місячна» й інші геніальні твори вітчизняних класиків. Тенденція до зменшення чисельності сільського населення намітилася в нас за радянських часів, коли більшовики розпочали процес колективізації. Щоб унеможливити втечу селян до міст, колгоспникам у 1930-х роках спеціально не видавали паспортів. У такий спосіб сільських жителів фактично перетворили на кріпаків. Коли селян паспортизували, розпочалося їх масове переселення до обласних та районних центрів.

За роки незалежності ситуація суттєво не змінилася. У 2018 році, за даними Держстату, в Україні проживало близько 31% селян. Після 1991 року у зв’язку з відсутністю жителів перестали існувати 34 селища і 494 села. Ще 113 сіл зникло через об’єднання їх з іншими населеними пунктами. Найбільше знелюдніло сіл на Київщині, Полтавщині і Житомирщині. Найменше — на Волині, Закарпатті, Черкащині. Взагалі немає молоді віком 16—28 років у 6000 українських сіл. Там залишилися майже одні пенсіонери, а порожніх хат більше, ніж мешканців. Не дивно, що в таких селах дитина народжується раз на п’ять років.

У Тернопільській області чисельність наявного населення на 1 червня 2020 року становила 1 мільйон 35 тисяч 881 особа. Вона невпинно зменшується. Як правило, за рахунок сільських жителів. Попри це, більшість населення нашої області формально залишається мешканцями сіл. Не подумайте, що в нас такі багаті села. Причини тут інші. Тернопільщина є однією з найбідніших областей в Україні, наші земляки не мають коштів на придбання житла в найближчих містах, а там не завжди можна знайти підходящу роботу. Як правило, багато селян працевлаштовуються за кордоном і не поспішають повертатися назад, хоч залишаються прописаними в рідних селах. Звідси така дивна статистика.

За кордоном теж існує міграція людей із села в місто, тобто урбанізація. Вперше кількість міського населення у світі перевершила кількість селян на початку 2010 років. Однак у більшості розвинених країн це вважається позитивним явищем. У Франції, Німеччині, Нідерландах, які відомі своїми успішними фермерськими господарствами, селяни становлять усього п’ять-сім відсотків. Попри це, вони успішно годують себе і своїх співвітчизників, умови їхнього проживання нічим не гірші, ніж у містах. Між іншим, більшість вирощеної там сільгосппродукції переробляють на місці, що приносить немалі доходи. В Україні чомусь усе навпаки.

Знелюднення українських сіл передовсім залежить від влади. Вона робить усе, щоб найродючіші у світі чорноземи не належали селянам. Тому з 2012 року перестали зростати інвестиції в соціальну сферу сіл. Це призвело до закриття там шкіл, лікарень, зростання смертності. Залишається жахливим стан сільських доріг. Винятком є хіба що приміські села, в яких розташовані маєтки нинішніх і колишніх «слуг народу». Навряд чи зміниться ситуація на краще після проведення адміністративно-територіальної реформи. Вона не приведе до зростання кількості сільських лікувальних і навчальних закладів. Скоріше — навпаки. Селян стане ще менше, а в тих, хто виживе, буде мало шансів суттєво покращити свій матеріальний стан. Владі вигідно, щоб селяни були якомога біднішими. Адже тоді вони будуть змушені продавати свою землю за безцінь. Чи не з цією метою має проводитися так звана земельна реформа? Зважте, що знищення соціальної сфери в сільській місцевості розпочалося ще в часи правління Януковича й не припиняється досі, незважаючи на запевнення у протилежному «слуг народу» і їх основних політичних суперників.

Що робити? Мистецтво правління, як писав колись відомий французький філософ Вольтер, полягає в тому, щоб забирати якомога більше в одних людей і віддавати іншим, тобто красти. Цим принципом керуються українські керманичі: нинішні й колишні. Серед них дуже бракує високоморальних особистостей. Влада ніколи добровільно кращою не стане. І не мають вирішального значення прізвища президента, прем’єра чи спікера та назви політичних партій, які їх підтримують. Відповідальні політики з’являться тільки під тиском суспільства, коли за ними буде пильний громадський контроль — від проголошення незгоди до акцій громадянської непокори. Отже, намагайтесь у законний спосіб відстоювати свої права в кожному випадку їх порушення. Якщо так буде діяти кожен громадянин України, то ситуація в нашій країні стане набагато кращою, у тому числі в селах.

А ще — думайте, як казав нинішній наш головнокомандувач. Думайте, коли голосуєте за президента, депутатів різного рівня, керівників населених пунктів. Пам’ятайте, що у слов’ян моральні авторитети завжди були далекими від влади. До неї, як правило, рвуться заради наживи. Не довіряйте людям дуже багатим, розрекламованим і балакучим. Адже в Україні чесним шляхом розбагатіти навряд чи можливо. Що гірша людина, то більше реклами вона потребує. В короткого розуму довгий язик. Тому нерозумні говорять так багато.

Орест ЗВАРИЧ.

Фото з вільних джерел