ОЗИРНІТЬСЯ — І СЕРЕД СВОГО ОТОЧЕННЯ ТОЧНО ЗНАЙДЕТЕ СІМ’Ї, В ЯКИХ ІДЕ ТИХА, НЕОГОЛОШЕНА ВІЙНА МІЖ СВЕКРУХОЮ І НЕВІСТКОЮ. АБО Й НЕ ТИХА. З ТЕЩАМИ-ЗЯТЯМИ ПРОСТІШЕ — МИРНЕ СПІВІСНУВАННЯ ТУТ СКОРІШЕ НОРМА, НІЖ ВИНЯТОК. ЧОМУ ТАК? ПСИХОЛОГ АНТОНІНА НАКОНЕЧНА КАЖЕ: ЦЕ ВСЕ МАЄ ПРОСТЕ І ЧІТКЕ ПОЯСНЕННЯ, Й ІСНУЄ НАВІТЬ ШЛЯХ МИРНОГО СПІВІСНУВАННЯ.

Матір для сина — не жінка

 Свекруха і невістка — дві жінки, які мають різні мотивації до одного чоловіка. Для однієї це син, про нього треба піклуватися, його потрібно оберігати. Для іншої це — чоловік. Найперше чоловік потрібен жінці для задоволення — і сексуального, і емоційного, для спільності поглядів, інтересів.

Дорослі люди часто плутають сім’ю дітей зі своєю. Насправді сім’я — це чоловік, дружина і їхні діти. Коли діти виростають, покидають батьківський дім, то перестають бути частиною батьківської сім’ї.

Часто свекрухи кажуть: «Раніше він мені телефонував щодня, все розповідав, ми на кухні вечорами пили чай і говорили про все. Тепер син телефонує раз на тиждень, забіжить на пів годинки на супчик і тікає. Я подарувала йому на день народження сорочку, а невістка сказала, що вона не того кольору, то він її не носить».

Мати думає: «Це знецінення мене і неповага». Насправді син відходить від неї як від жінки — не як від матері. Свекруха має пам’ятати: для сина вона буде мамою завжди, але його жінка — не вона.

 Чоловік має емоційну прив’язаність до жінки — не до матері, а до дружини. Матір він жінкою не вважає. Тому хлопчики легше йдуть із батьківської сім’ї, ніж дівчатка. Рідше телефонують, менше спілкуються.

 Не на користь у стосунках між невісткою і свекрухою працює вік — між ними колосальна вікова різниця. Це різні погляди, виховання, відчуття і сприйняття світу.

Холодна війна і хто у ній винен

 У конфліктах винен той, хто неправильно реагує на провокацію. Якщо існує конфлікт між свекрухою і невісткою, кожній важливо поставити іншій запитання: чого ти хочеш? Чого тобі треба від цих «розбірок», конфліктів? Чого ти добиваєшся?

Мати часто намагається зберегти свій вплив на сина, жінка — навпаки, відгородитися у своїй сім’ї.

Батьки мусять пам’ятати, що діти — не бумеранги, а стріли. Їх треба відпускати від себе, це важливо, щоб уникнути травмування. Мамам це зробити важко. Мами часто починають хворіти, коли сини одружуються. Це найпоширеніша маніпуляція серед батьків. Але часто жінки це роблять неусвідомлено. Це психосоматичне явище як спосіб маніпуляції і приближення об’єкта, що віддаляється.

Далі все залежить від внутрішнього стану дитини, якою маніпулюють. Можна покинути все і приїхати з іншого міста накрапати мамі корвалолу, а можна сказати: «Мам, не хвилюйся, я зараз викличу тобі «швидку». Можна рекомендувати дітям домовитися із сусідами, які в разі чого будуть поруч із їхніми батьками і зможуть оцінити ситуацію та допомогти.

Часто мами-свекрухи можуть неусвідомлювано принижувати невісток: не так готує, не там стала, пересолила, не так ліжко застелила, не помила посуд… Це теж не навмисне, а підсвідомо.

Свекруха говорить і фонтанує емоції, а потім усвідомлює, що, мабуть, вона перегнула палицю і була неправа. Це говорять ревнощі: «Я його більше знаю, краще піклуюся, тільки я можу знати, що йому потрібно, бо я його народила і маю на нього право»

 У психології є ще таке поняття, як інцест. Це не про фізичне, не про свідоме, а про емоційне — коли між подружжям емоційно стоїть мати.

Зверніть увагу: свекруха лише до невістки прискіплива і чіпляється через дрібниці чи це її риса характеру? Якщо риса характеру, то йдеться не про ворожнечу з дружиною сина. Але якщо вона до всіх людей добра, лагідна і щира, а до невістки прискіплива, то маємо психологічний неусвідомлюваний конфлікт.

Якщо свекруха до всіх однакова, а невістку все одно дратує, тоді питання до невістки: що у неї «вмикається», коли вона спілкується зі свекрухою? Що її бентежить у поведінці матері чоловіка?

Люди ставляться до нас так, як ми їм дозволяємо. Якщо ви вже дозволили влізти у ваше життя зі своїми правилами, то відвоювати власний простір можна тільки боєм. Тому важливо із самого початку казати правду про свій дискомфорт, говорити про те, з чим не погоджуєтеся.

Часто невістка мовчить, щоби сподобатися свекрусі, дозволяє дати пораду тоді, коли її не треба, прогинається. Свекруха отримує «добро ». Супротиву ж не було.

Тому від початку треба розмовляти і давати зрозуміти: це наша сім’я. Вибачте, ми вас любимо і поважаємо, але будуватимемо наш і стосунки так, як вважаємо за потрібне.

 Люблю цей жартівливий приклад: в одному курятнику можуть ужитися багато курей, але тільки один півень. У людей усе навпаки: можуть ужитися разом багато «півнів», але навіть дві «курки» не зможуть поділити територію і свій вплив. Одній кухні — одна господиня.

 Якщо свекрухи вдаються до маніпуляцій зі здоров’ям — ви дозволили маніпулювати. Можливо, це було із самого початку, ще коли не було невістки, яка вже тепер стала «як кістка в горлі». Це міг бути спосіб маніпуляції матері сином ще до одруження.

Буває, такі маніпуляції тривають із дитинства. Будь-який конфлікт — і в мами раптом болить голова, вона з рушником на чолі лежить. І все затихає. Тоді мама сприймається як жертва, дитина росте «для неї». Потім із такої дитини виростає людина, яка живе для всіх — тільки не для себе.

Теща + зять = любов

Стосунки між зятем і тещею — одна з найпопулярніших тем анекдотів. Зазвичай ними все й закінчується.

Чому тещі краще вживаються із зятями, ніж невістки зі свекрухами? Бо якщо мати чоловіка сприймає невістку як конкурентку, то мати дружини сприймає зятя як об’єкт любові й завоювання.

Тещі більш властиво догоджати зятеві. Вона не каже: «Дочка погана, а я хороша», але завжди старається зробити щось хороше її чоловікові. В неї підсвідомий запит як у жінки до чоловіка, вона хоче йому сподобатися. Тому у зятів і тещ більш рівні та довірливі стосунки.

Моменти, коли теща (і тесть також) дуже активні в житті молодої родини, теж бувають. Найпоширеніша причина — емоційна незрілість дружини. Вона вже має свою сім’ю, але постійно телефонує і радиться, дозволяє матері приходити й готувати на своїй кухні.

У мами свій неусвідомлений запит — сподобатися зятеві, у дочки з емоційною незрілістю є потреба у допомозі як жінці, дружин і. І тоді вона дозволяє матері чи батькові бути в емоційному полі своєї сім’ї.

Часто буває, що чоловік на рівні емоцій це також відчуває і ніби віддаляється від родини, підсвідомо витісняється з неї. Наприклад, може пізніше приходити додому. Йому не комфортна присутність третьої особи. Так, у них із тещею хороші стосунки, але в чоловіка виникає відчуття знецінення.

Часто у жінок, які емоційно надто прив’язані до мами чи тата, чоловіки типажу їхніх батьків. Такі собі «папіки». Їхні стосунки зав’язані на турботі, але не на партнерській. Партнерські стосунки не передбачають стовідсоткового прийняття одне одного. Його передбачає тільки батьківська любов.

Між партнерами інше. У мене є свої мінуси і плюси, у тебе — свої, ми комунікуємо, знаходимо компроміси, зростаємо одне біля одного, йдемо одним шляхом.

Буває, якщо чоловікові некомфортно, він забороняє тещі «проникати » в сім’ю. І тоді виникає конфлікт внутрішній, сімейний. Жінка каже: «Ти що, це ж моя мама, вона хоче як краще». Причина тут одна — сама жінка. Вона має взяти відповідальність за чоловіка, сім’ю на себе, хоча їй простіше, коли це робить хтось інший.

 Головна порада тут, як і зі свекрухою, — старатися жити окремо від батьків. Звичайно, з ними треба спілкуватися, але не робити з цього культ.

Проблеми, які виникають у стосунках зі своєю матір’ю, яка стала свекрухою або тещею, часто базуються на відчутті обов’язку, провини або страху: «Це мама, свята людина, я маю до неї поїхати».

 От мама хоче, щоб ви телефонували їй щодня о десятій ранку — і ви так робитимете, Бог з ним. Потім це набере більших обертів, потреби зростатимуть, треба буде робити більше, бо раніше ж уже робили.

 Не бійтеся, говоріть про це з батьками. Вони зрозуміють, бо люблять вас, навіть якщо розмова переросте у конфлікт. Треба говорити: «Мені некомфортно телефонувати тобі щодня», «Я зможу приїхати до тебе тоді, коли у мене буде час», «Це не значить, що я не люблю тебе і ти не важлива. Я завжди про тебе пам’ятаю, але в мене є сім’я, якій треба приділяти час і увагу».

 Іноді батькам досить слова, вони його чекають. Проявляючи надмірну увагу і турботу про нас, вони його просять. Говоріть одне з одним про те, що відчуваєте.

Наші батьки не вміють жити для себе. Вони не навчені цього і нас ростили без такої потреби: «Як я не посаджу городи, що сусіди скажуть? », «Як не зроблю ремонт, що подумають?», «Якщо ми не поставимо паркан, як у сусідів, то будемо виділятися з усієї вулиці, давайте поставимо». Це — життя для інших, відсутність власних потреб. Батьки нас виховували так, як уміли, як їх навчили їхні батьки. А ми — покоління прориву, емоційного усвідомлення, ми вже інші, ніж наш і батьки, дідусі, бабусі. Тому чинимо супротив. А батьки сприймають це травматично.

 Щоби сказати «ні», треба перестати виправдовуватися. Не казати «Мам, ти знаєш, нас друзі покликали на дачу, м’ясо замаринували. Ми не приїдемо, вибач».

 Насправді нема ніякої дачі, ми просто не хочемо їхати або у нас інші плани. Але боїмося ранити маму і придумуємо безліч виправдань. Цього не треба робити. Це про щирість до себе і про відсутність несправжньої привітності. Найстрашніша зрада — це зрадити себе.

 Місія батьків — народити дитину, пройти з нею життя (стільки, скільки це буде потрібно дітям), виховати, дати освіту, якщо є можливість, а тоді… відпустити.

Людмила ПАНАСЮК.