«Прагнути до повноцінного життя» — вислів, який можна вважати кредо Тернопільського обласного реабілітаційного центру. Адже це не просто установа, цільовим призначенням якої є здійснення комплексних заходів, спрямованих на розвиток осіб з інвалідністю. Це — центр, де працівники створюють максимально комфортні умови, аби допомогти подолати фізичні, психічні, інтелектуальні та сенсорні порушення.
А головне — формування й удосконалення необхідних соціальних та побутових навичок у людей з особливими потребами. Пріоритетне завдання керівництва — запобігти дискримінації осіб з інвалідністю, аби «вибрані» категорії людей почували себе повноцінними членами суспільства і змогли максимально інтегруватися в нього.
Щодня фахівці закладу приймають вихованців на реабілітацію. Одразу після їхнього скерування з відділу соціального забезпечення складають особистий графік занять відповідно до стану здоров’я. «До нас приходять діти з різними проблемами. Тому на початкових етапах роботи зазвичай працюємо індивідуально з кожним, а вже згодом — у групах. Але тепер, у зв’язку із пандемією, у нас певні зміни, дотримуємось правил карантину», — розповідає заступник директора із питань комплексної реабілітації Любов Габрих. Робочий процес спрямований на розвиток особистості кожної людини з інвалідністю. А основним орієнтиром є її потреби, інтереси та пріоритети.
Центр не є освітній — тільки реабілітаційно-абілітаційний, який забезпечує тимчасове перебування на безоплатній основі. Власником і засновником установи є Тернопільська обласна рада.
Люди з інвалідністю у закладах такого типу почувають себе вільніше та розкутіше, бо всі довкола — такі ж, як і вони. До слова, навіть серед працівників центру є люди з обмеженими можливостями, але це жодним чином не впливає на їхню професійність. Важливо, коли оточення сприймає тебе таким, яким ти є, і ти можеш довіритися йому.
Днями студенти Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка відвідали реабілітаційний центр. Познайомилися не лише зі специфікою роботи фахівців, а й самостійно спробували піскову терапію на дотик, розвиваючі ігри в інтерактивній кімнаті. Дивлячись на все збоку, усвідомлюєш: скільки зусиль кожен із дітей, дорослих, які мають обмежені можливості, докладає, аби хоч трішки наблизитись до своєї мрії. Кожен дотик, відчуття — це вже перемога, що для інших видається буденністю. Неможливо було не звернути увагу на ялинкові прикраси, малюнки, композиції. Скільки в них світла та позитиву: тваринки усміхаються, річка немов справді пливе, навіть стрілки годинника не стоять на місці. Люди натхнені тим, що роблять. А ще, аби підтримати наших військових на фронті, працівники спільно з вихованцями закладу плетуть маскувальні сітки й відправляють на схід України. Якщо хтось може допомогти із роздатковим матеріалом, вам будуть дуже вдячні. Добро має властивість повертатися.
Студенти також не прийшли без подарунка. Логопедичні дзеркала необхідні для риторики звуку — саме їх і подарували закладу. А пухнастий філінотерапевт Грім — котик — не дає емоційно вигорати як працівникам, так і тим, хто потребує реабілітації. У центрі використовують каністерапію як метод позитивного психосоціального і фізіореабілітаційного впливу на людей через собаку чи кота.
Не випускаймо із душі сонце!
Христина НАДАЛА.
На фото авторки: студенти факультету філології і журналістики ТНПУ з працівниками Тернопільського обласного реабілітаційного центру.