Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (ПКУ) плата за землю — обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Про це нагадали в головному управлінні ДПС у Тернопільській області.
Відповідно до пункту 36. 1 статті 36 ПКУ податковим обов’язком є обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені, зокрема, ПКУ.
Податковий обов’язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов’язків платника податків, окрім випадків, передбачених законом (пункт 36.3 статті 36 ПКУ).
Податковий обов’язок відповідно до пункту 37.2 статті 37 ПКУ виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими ПКУ пов’язує сплату ним податку.
Пунктом 286.2 статті 286 ПКУ передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на перше січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контрольного органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.
Статтею 102 ПКУ визначено строки давності та особливості їх застосування.
Першим абзацом пункту 102.1 статті 102 ПКУ визначено, що контрольний орган, окрім випадків, визначених пунктом 102.2 статті 102 ПКУ, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 днів — у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39 прим.2 ПКУ), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 ПКУ, та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контрольним органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контрольний орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Із місцевих податків та/або зборів, за якими передбачено подання річної податкової декларації, контрольний орган, окрім випадків, визначених пунктом 102.2 статті 102 ПКУ, має право за результатами перевірки самостійно визначити суму грошових зобов’язань, у разі виявлення ним за результатами перевірки заниження суми визначеного платником податків податкового зобов’язання з цих податків, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати цих податків, визначених відповідними розділами ПКУ (четвертий абзац пункту 102.1 статті 102 ПКУ).
Частиною першою статті 257 Цивільного кодексу України (ЦКУ) встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253—255 ЦКУ.
Враховуючи сказане, фізичній особі, якій не надсилалися (не вручалися) податкові повідомлення-рішення (контрольним органом не здійснювалося нарахування плати за землю), податкове зобов’язання з плати за землю нараховується за останні три роки.
Фото пресслужби ГУ ДПС у Тернопільській області