Більше 200 екземплярів старовинної цегли з різними клеймами, починаючи з XVI, зібрав Андрій Капуста з Микулинців.  Колекціонування цегли, або ж брікофілія  –  захоплення досить рідкісне. Мій співрозмовник займається ним вже більше двох років. За фахом чоловік – вчитель географії та історії.

«Ще зі шкільних років був «закоханий» в історію, що вплинуло на вибір майбутньої професії, – каже Андрій Капуста. – Зацікавлення історією рідного краю та зібрані впродовж двадцяти років раніше невідомі краєзнавчі дослідження «вилились» у створення тематичної групи у Фейсбуці «Історичні мандрівки». А вже із мого головного хобі – дослідження історії краю – народилось інше – брікофілія».

Поштовхом до колекціонування стала знахідка цеглини з написом «Mikulince», розповідає чоловік. Це був екземпляр із цегельні поляка пана Захера.

«Ця цеглина стала таким собі «детонатором», який привів мене до брікофілії, – пригадує Андрій. – Проте за титул «першої цеглини в колекції» бореться ще одна, знайдена 10 років тому на власному подвір’ї. На ній зображений родовий герб «Прус». Саме в той час я дуже цікавився місцевою геральдикою, зокрема гербами місцевої шляхти та містечковими гербами. Тому проігнорувати таку знахідку я не міг, а відкладена цеглинка терпляче чекала купу років, поки я не почав колекціонувати її «сестер».

На сьогодні цегляна збірка Андрія Капусти нараховує близько 230 екземплярів з різними клеймами.

«Загалом на початку «цегляною» тематикою я цікавився як одним із напрямків історії промислового виробництва краю, а згодом пішло-поїхало… – каже чоловік. – Спершу вирішив дослідити Микулинецьку цеглу, потім перейшов на цеглу з Тернопільщини, далі – Галичини. Тепер же у моїй збірці представлені екземпляри з Львівщини, Волині, Вінниччини, Київщини, Одещини, Харківщини, Дніпропетровщини, Херсонщини, Буковини, Івано-Франківщини і Хмельниччини. Колекцію зберігаю у власній новобудові. Тут обладнав стелажі, на яких і виставлена моя збірка».

Більшість цегли у колекції Андрія Капусти презентує будівельне виробництво першої третини XX століття. 

«Ця цегла зроблена руками українських майстрів в часи панування Австро-Угорської імперії, Польської Республіки та російської імперії, – розповідає колекціонер. – Завжди наголошую, що галицька цегла – не австрійська, не польська, а місцева, випалена місцевими майстрами під окупацією тієї чи іншої країни. В збірці також є цегла з XIX і XVIII століть . В цей час практично не практикувалось клеймування цегли, тому примірники із цих століть є дуже рідкісними».

Найстарішою у колекції чоловіка є цегла пальцівка, виготовлена з микулинецької блакитної глини і датована XVI-XVII ст.  

«Така цегла виготовлялася тільки до XVII століття, – розповідає Андрій Капуста. –  Пальцівкою вона називається тому, що майстер набивав форму дерев’яну глиною, а потім надлишок знімав пальцями. Екземпляр має індивідуальний малюнок, відбиток пальців, бо однакових двох пальцівок не буває.

Також для мене є дуже цінними і цікавими усі варіанти клеймованої микулинецької цегли. Ця цегла – місцева, випалювалась на невеликій цегельні, тому вона є рідкісною. Зустрічається локально лише в Микулинцях та околицях».

Андрій Капуста поповнює назбиране, обмінюючись з іншими колекціонерами, а також шукаючи власними силами.

«Принципово цеглу не купляю і не продаю. Можу подарувати. Лише на початку «кар’єри» брікофілера купив чотири цеглини, – каже чоловік. – Завдяки цеглі з Микулинець моя збірка поповнилась і продовжує поповнюватися через обмін з іншими колекціонерами. Радий з того, що зразки цегли з Микулинець тепер є у приватних збірках колекціонерів з Києва і Львова, Дніпра та Івано-Франківська.

Звичайно, аби відшукати цікаву цеглу з клеймом, потрібні закинуті руїни старих будівель. А ще буває, що у знайомих на подвір’ї стоять палети складеної цегли із розібраних будівель. Отримую дозвіл на огляд, далі шукаю… Мої рідні з розумінням сприймають моє захоплення. Дружина, зокрема додала до колекції вже десяток цеглин».

Чоловік вивчає особливості кожного екземпляра зі своєї колекції, порівнює їх між собою. Колись, каже,  клеймо та цифри на цеглі були ознакою якості.

«Вважається, що давня цегла своєю якістю перевершує сучасну. Частково з цим згідний, проте, тут не все так однозначно, – констатує колекціонер. – В давнину теж не бракувало недостатньо випаленої цегли, але виробники репутаційно і фінансово відповідали за свою продукцію. Саме з метою ідентифікації недобросовісних виробників, на законодавчому рівні було впроваджено клеймування цегли. Клеймо було ознакою якості. Недарма, десь 75% написів на цеглі – це прізвища або ініціали власників цегелень. Особисто мене вражає цегла пальцівка, про яку я вже згадував. Окремі екземпляри, пролежавши в землі сотні(!) років, навіть не втратили своєї форми. Не можу уявити, аби сучасна цегла пролежала в землі десяток років і не перетворилась би у глину… Чи знали древні майстри якийсь секрет міцності? Хтозна».

Нині Андрій Капуста використовує деякі зразки давньої цегли під час будівництва, а у майбутньому мріє відкрити музей цегли.

«Моя збірка від самого початку формування має три напрямки розвитку, – констатує чоловік. –  Перший – це домашня колекція. Другий – використання цегли для декору. Наприклад, я зробив майданчик під гойдалкою. Третій напрямок – це окрему збірка Микулинецької цегли, яку створив у себе на роботі. Мрію, що вона згодом переросте у музей микулинецької цегли, звісно, в окремому приміщенні. Перші кроки до його створення було зроблено ще напередодні війни, але зараз все проєкт на паузі».

Світлана ШЕВЧУК.