Масштаби волонтерства, котре стало справжнім знаменником єднання українського суспільства, особливо після початку повномасштабної війни з росією, справді вражають. Це — той фронт, де важливий кожнісінький «багнет», де немає маленьких внесків, маленьких людей, де кожен із нас може зробити все максимально можливе задля спільної мети.
До прикладу, з 2014 року в Тернополі діє Всеукраїнське об’єднання «Медики Майдану» — громадська організація, Тернопільським осередком якої керує Тамара Олександрівна Воронцова, доцент кафедри дитячих хвороб з дитячою хірургією Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського.
Гуманітарна допомога тут не «залежується»
Тамара Олександрівна розповідає, що починали свою роботу «Медики Майдану» в нашому місті з налагодження зв’язків із благодійниками за кордоном, приймали і розподіляли гуманітарну допомогу, потроху нарощували темпи волонтерської діяльності. Біля витоків діяльності громадської організації стояли викладачі кафедри дитячих хвороб з дитячою хірургією, саме вони довгий час «тягнули» усю волонтерську роботу. З часом до організації почали приєднуватись інші люди: друзі, колеги, просто знайомі. До прикладу, одним із найактивніших учасників організації є Ігор Гонтарук. Своїм мікроавтобусом чоловік неодноразово перевозив канадську, італійську гуманітарку, багато разів їздив у Польщу. Довелося чимало помандрувати й Україною — але нещодавно волонтерська команда втрапила у ДТП якраз на машині пана Ігоря. До слова, Тамара Олександрівна також постраждала у цій аварії — зламала ногу, і зараз перебуває у лікарняній відпустці.
Пані Тамара каже, що із початком повномасштабного вторгнення вже 25 лютого 2022 року дуже багато допомоги почало надходити з Італії, Іспанії, Польщі. Потрібно було десь усе це зберігати. Відтак, Ігор Євстахович Костів, головний лікар Тернопільського обласного лікарсько-фізкультурного диспансеру, що на вулиці Старий Ринок, 1-А, надав організації приміщення під склад.
Відтоді тут кипить робота — «Медики Майдану» щодня отримують гуманітарні вантажі, розвантажують, фасують, спрямовують допомогу згідно з отриманими запитами. Насамперед допомагають 105-й окремій бригаді Тернопільської територіальної оборони, 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний Яр», 55-й окремій артилерійській бригаді «Запорізька Січ». Також надають допомогу іншим військовим підрозділам, госпіталям. Пріоритетним напрямком волонтерської роботи залишається медицина — організація отримує дуже багато медикаментів, медичних розхідників, супутніх матеріалів. Наприклад, дуже актуальним питанням є постачання білизни для поранених. Також «Медики Майдану» допомагають вимушеним переселенцям, котрі оселилися в Тернополі — вони мають змогу отримати у волонтерів необхідний одяг, гігієнічні засоби, дитяче харчування. З плином часу діяльність організації не вщухає, а, навпаки, набуває нових масштабів, охоплює дедалі ширше коло запитів і потреб.
Пліч-о-пліч тут волонтерять лікарі, фармацевти, звичайні люди — адже організація постійно отримує багато гуманітарних вантажів, треба розбирати ліки, розкладати по групах, формувати замовлення на бригади. Як відзначає одна з волонтерок, «дуже багато надходить таких речей, які ми бачимо вперше, мусимо вивчати, цікавитися. Багато допомоги приходить з Канади, Іспанії — дуже дорогі, якісні ліки і речі для реанімації. Лікарні забирають все це із задоволенням, при цьому теж вчаться, бо це новий досвід, нові можливості. Стараємося, щоб нічого не залежувалося, щоб усе рухалося, робота тривала».
Звання «волонтер» потрібно заслужити
Волонтери, які працюють в організації «Медики Майдану» — прекрасні, щирі люди, які світяться вірою у свою справу, в людей, у Перемогу України. Одна з невтомних «медиків», Людмила Грабовецька, скромно зазначає, що вважає себе «помічником волонтерів». Адже звання «волонтер» потрібно іще заслужити й пишатися цим.
Це щоденна робота: і зранку, і вночі, будь-якої миті. Притому це не тільки фізична праця, а й логістика, це постійні дзвінки: «Знайду, допоможу, організую…» Сьогодні український волонтер працює в режимі 24/7. Ось дехто каже: «Що я можу, я ж нічого не маю…» Пригадую ще 2014 рік, коли дідусі й бабусі до нашого логістичного центру приносили по жменьці часнику й казали: «То для хлопчиків». Бачиш таке, й серце розривається. Хочу сказати, що немає значення, чи ти робиш щось велике, чи робиш щось мале, важливо не залишатися байдужим. Адже волонтерство і людяність — це дуже споріднені поняття. Головне — бути людяним і не боятися, що нічого не можеш зробити. Чи ти печеш печиво для військових на фронт, чи усміхнешся комусь на вулиці, — усе це спосіб підтримки. Спосіб втримати оцей баланс добра, створити атмосферу тепла, небайдужості в суспільстві, — наголошує пані Людмила.
Інша волонтерка, Наталя Миколаївна Свірська, працює дитячим неврологом на кафедрі педіатрії медичного університету. Наталя Миколаївна каже: «Бачу свою допомогу хоча б таким чином, тому приходжу двічі на тиждень, щоб допомогти розібрати речі, продукти, медикаменти. Вважаю — це те, що я можу зробити».
Михайло Петрович Деркач — місцева легенда, чоловік, що за документами є резидентом Іспанії в Україні, але залишається справжнім українцем у серці. Михайло Петрович стримано розповідає: «Приїхав в Україну, пішов у військкомат — мене «відшили», не прийняли до війська, тож подався у волонтери. Відтоді займаюся логістикою доставки, перевезенням гуманітарки. На «передок» купували машини, заганяли туди». Пан Михайло стверджує, що готовий допомагати українському війську до кінця війни, бо іншого виходу просто не існує, адже: «Як не ми — їх, то вони — нас».
Це велика радість, коли ми можемо допомогти
«Медики Майдану» працюють активно, щоденно і — на результат. Ще один волонтер, з яким вдалося познайомитися, Сергій Чайковський, лікар-психіатр за професією, розповів, що прийшов у цю організацію, бо тут усі працюють злагоджено, заради спільної мети, заради Перемоги.
— Я не можу проходити військову службу через об’єктивні причини, але волонтерство — цей той спосіб, який дозволяє бодай якось допомогти своїй країні. Особливо приємно працювати в цьому колективі, бо його основна відмінність від багатьох інших організацій — чесність і прозорість роботи. В нас усе побудовано на взаємопідтримці, взаємодовірі, в нас нічого не пропадає, ніщо не йде незрозумілими шляхами — все так, як має бути в ідеалі, — наголошує пан Сергій.
Волонтер каже, що «Медики Майдану» привернули його увагу, коли він дізнався, що тут працює Тамара Олександрівна Воронцова. «Вона — моя колишня викладачка, і я відразу прийшов до неї зі словами: «Тамаро Олександрівно, пам’ятаєте такого?» І так почалася наша плідна співпраця. Намагаємося шукати якихось спонсорів за кордоном, хто готовий бодай чимось допомогти. Є людина, яка може передати три коробки памперсів — і це прекрасно. А є людина, яка може передати два повні буси, завантажені гуманітаркою. Тут головне — щире бажання допомогти. Нам важлива допомога кожного, ми всіх цінуємо, намагаємося згадати про кожного в соціальних мережах, медіа. Були такі моменти, коли цей склад був ущерть заповнений пакунками, ящиками (а якраз того дня, коли я спілкувалася з волонтерами, вони відправляли чергову партію гуманітарної допомоги на фронт, і склад трохи спорожнів, — У.Г.) До нас приїжджають військові, просять допомоги, і ми маємо, чим допомогти. Це велика радість. Повірте, дуже скоро цей склад знову наповниться і знову спорожніє, знову й знову, і так триватиме до самої нашої Перемоги», — упевнено заявляє Сергій Чайковський. І, дивлячись на спокійну, виважену, проте цілеспрямовану й натхненну працю «Медиків Майдану», не повірити йому просто неможливо.
Уляна ГАЛИЧ.
На фото: Тамара ВОРОНЦОВА, керівниця Тернопільського осередку ГО «Медики Майдану», разом із друзями-волонтерами й на робочому місці; Людмила ГРАБОВЕЦЬКА, волонтерка; дружна команда тернопільських «Медиків Майдану».