Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (ПКУ) плата за землю — обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Про це нагадали в головному управлінні ДПС у Тернопільській області.

Земельний податок — це обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).

Орендна плата для цілей розділу XII ПКУ — обов’язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).

Пунктом 269.1 статті 269 ПКУ встановлено, що платниками плати за землю є, зокрема, платники земельного податку, а саме власники земельних ділянок, земельних часток чи паїв (підпункт 269.1.1.1 підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПКУ).

Згідно з пунктом 270.1 статті 270 ПКУ об’єктами оподаткування платою за землю є, зокрема, об’єкти оподаткування земельним податком:

земельні ділянки, які перебувають у власності (підпункт 270.1.1.1 підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПКУ);

земельні частки (паї), які перебувають у власності (підпункт 270.1.1.2 підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПКУ).

Підставою для нарахування земельного податку, зокрема, відповідно до підпунктів «а», «б», «д» пункту 286.1 статті 286 ПКУ є:

дані державного земельного кадастру;

дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї).

Статтею 125 Земельного кодексу України (ЗКУ) визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року за номером 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та доповненнями (стаття 126 ЗКУ).

Частиною першою статті 9 Закону України від 6 жовтня 1998 року за номером 161-XIV «Про оренду землі» визначено, що орендар має переважне право на придбання у власність земельної ділянки у разі її продажу, за умови що він сплатить ціну, за якою продається така земельна ділянка. Якщо відповідно до закону орендар не може набувати у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, він може в порядку, визначеному ЗКУ, передати своє переважне право купівлі такої земельної ділянки іншій особі, яка відповідно до закону може набувати у власність таку земельну ділянку. У разі продажу земельної ділянки на земельних торгах реалізація переважного права купівлі земельної ділянки на земельних торгах здійснюється на умовах та в порядку, визначених статтями 135—139 ЗКУ.

Відповідно до статті 31 закону за номером 161 договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря.

Враховуючи сказане, фізична особа, яка викуповує орендовану нею земельну ділянку державної або комунальної власності на підставі договору купівлі-продажу, є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

До дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку сплачується орендна плата відповідно до договору оренди землі.

Фото пресслужби ГУ ДПС у Тернопільській області