Розвиток трансплантології в Україні має визначальне значення для порятунку людських життів, адже це єдиний ефективний метод лікування для пацієнтів з критичними ураженнями органів (нирки, серця, печінки, легень). Завдяки розширенню цієї галузі можна значно скоротити черги на трансплантацію та зменшити потребу в дороговартісному лікуванні за кордоном. Ефективна система трансплантації (тобто, пересадки органів) також сприяє зміцненню національної медичної системи, підвищуючи її спроможність та довіру громадян.
Трансплант-координатор — професія майбутнього
Безсумнівно, українське суспільство має більше знати про цю важливу сферу і тема розвитку трансплантаційної медицини повинна актуалізуватися в медійному просторі. Як розповів виконувач обов’язків завідувача операційного відділення Тернопільської обласної клінічної психоневрологічної лікарні Олександр Журавльов, у їхньому закладі досить багато уваги приділяють участі в Єдиній державній інформаційній системі трансплантації (ЄДІСТ), котра діє з 2023 року: «Починаючи з минулого року ми є учасниками процесу «донор—реципієнт». З огляду на те, що в нас працюють інсультне відділення, відділення інтенсивної терапії, до нас потрапляють пацієнти з незворотніми ураженнями головного мозку, і такі пацієнти можуть ставати донорами органів. На жаль, це реалії життя, і ми, медики, мусимо думати про його порятунок у всіх можливих випадках і ситуаціях. У нашій лікарні віднедавна запроваджено посаду трансплант-координатора, який тепер якраз проходить навчання, і працюватиме суто в межах нашого закладу. Насамперед, трансплант-координатор комунікуватиме з документацією та показниками донора, його родичами, перевірятиме та отримуватиме згоди на донорство, вчасно та систематично оновлюватиме інформацію у реєстрах ЄДІСТ, налагоджуватиме зв’язки з іншими трансплант-координаторами.
Є спеціальний реєстр «Донор — реципієнт», в який трансплант-координатор вводить дані пацієнта як донора. Інший трансплант-координатор з лікарні, де проводять трансплантації (у нашому випадку, це, найчастіше, лікарня Святого Пантелеймона у Львові) бачить цю інформацію: є ось такий пацієнт, відповідного віку, з такими-то медичними показаннями. Якщо їм це підходить, вони підтверджують заявку в системі та телефонують чи пишуть — мовляв, готові приїхати і забрати донорські органи».
До слова, лідерами у сфері вітчизняної трансплантології є Національний науковий центр хірургії та трансплантології ім. О.О.Шалімова, Інститут серця МОЗ України, Перше медичне об’єднання Львова, до якого, зокрема, входить лікарня святого Пантелеймона, Черкаський центр онкології, гематології, трансплантології та паліативної допомоги тощо. Втім, до цього переліку періодично приєднуються й інші заклади, що підтверджує зростання показників трансплантології в Україні загалом.
Кількість проведених трансплантацій зростає
Прикметно, що сучасна медицина дозволяє говорити не лише про пересадку окремих органів, а й трансплантацію гемопоетичних стовбурових клітин (пересадку кісткового мозку). Цією сферою активно займаються у НДСЛ «Охматдит» (Київ), згаданому вже Черкаському центрі онкології, гематології, трансплантології та паліативної допомоги, а також Київському міському центрі нефрології і діалізу. Загалом у 2024 році кількість трансплантацій гемопоетичних стовбурових клітин зросла, що є добрим показником.
У той же час, на національному листі очікування перебуває велика кількість пацієнтів, які потребують пересадки нирки, печінки та серця. Зауважимо, що на базі Тернопільської обласної психоневрологічної лікарні можливим є лише забір донорських органів, який проводять фахівці із закладу, де виконуватиметься наступна трансплантація.
«Вони приїжджають до нас своєю бригадою, для них уже все готово. Готова операційна, анестезіологічне забезпечення, ємкості для зберігання органів — вони приїхали, зробили операцію і поїхали. Вся попередня підготовка, асистенція і завершальний етап процесу повністю покладається на анестезіологічне відділення та операційний блок. До речі, в контексті попередньої підготовки треба віддати належне нашій анестезіологічній службі на чолі з Андрієм Миколайовичем Мусієнком (завдяки його старанням цей процес «пішов» в анестезіології), тому що основне навантаження лягає на неї: головне – це діагностика смерті мозку, що становить собою складний багатокомпонентний процес, проведення різноманітних обстежень, виявлення сумісностей, — розповідає Олександр Журавльов. — Наші анестезіологи проходять спеціальне навчання для цього, постійно вдосконалюються. Також варто сказати, що для роботи колег-трансплантологів наша операційна абсолютно підходить — немає ніяких претензій чи зауважень, вони приїжджають і спокійно працюють. Більше того, наші сестри готові до такого рівня втручань — адже ці лікарі приїжджають без сестри, суто з мінімальним набором інструментів, щоб провести забір органу. Все інше забезпечуємо ми — хоча наші сестри працюють на головному і спинному мозку, на інші операції вони теж абсолютно підготовлені».
Одна людина може врятувати до п’яти життів
Як відзначає Олександр Феліксович, участь у державній системі трансплантації — важливе і відповідальне завдання: «Нам дуже потрібен розголос — треба, щоб засоби масової інформації включилися в систему оповіщення та інформування населення, пояснювали, що це нормально, що це дозволяє рятувати життя. Коли ми їздимо в інші країни, то бачимо, що там діє презумпція згоди. Тобто якщо лікарі діагностують у людини смерть мозку (наприклад у пацієта з важкою черепно-мозковою травмою або з інсультом), пацієнт автоматично розглядається на донорство без процесу погодження з родичами. А в нас, навпаки, працює презумпція незгоди, тобто необхідно отримати згоду родичів для забору органів. Цією комунікацією займається трансплант-координатор, він діє згідно з чіткою узгодженою процедурою. Робиться багато обстежень, які підтверджують смерть мозку (КТ, УЗД, велика кількість лабораторних досліджень). Тільки після підтвердження смерті мозку ми можемо виходити на етап підготовки до забору органів.
Мало хто про це замислюється, але одна людина після своєї смерті може врятувати до п’яти інших життів, якщо це, наприклад, комплексний забір життєво важливих органів: серця, печінки, легенів, двох нирок. Дуже прикро і сумно, коли така можливість втрачається через якесь банальне незнання чи забобони. Адже донорство органів — це шляхетна справа: людина не просто іде в інший світ, вона ще й водночас із цим може принести користь. Варто віддати належне родичам, адже вони, крім того , що втрачають найближчу людину, ще і мусять ухвалити надскладне рішення, прийняти відповідальність і підписати багато важливої документації. Тобто трансплант-координатор, який спілкується з родичами, має бути ще і психологом, адже процес розмови та пояснення покладається саме на нього. В деяких закладах трансплант-координатор інколи залучає навіть священника. Дуже хочеться, щоб суспільство краще розуміло цю тему і з повагою ставилося до теми донорства органів — тому що таке рішення допомагає подарувати комусь шанс на здорове і щасливе життя, шанс на майбутнє, яке інакше може просто не настати».
Уляна ГАЛИЧ.