«Хто рано встає — тому Бог дає», — кажуть у народі, і у Тернопільському навчально-виховному комплексі «Школа-ліцей №6 ім. Н.Яремчука» схильні вірити цій приказці. Недарма ж навчання тут починається о 8.15 — і учні, й учителі цього освітнього закладу є справжніми ранніми пташечками. Не кажучи вже про директора — Олександра Миколайовича Остапчука, котрий не просто приходить на улюблену роботу чи не найшвидше за всіх, а й невтомно виконує свій особливий, унікальний у певному сенсі ритуал — кожного дня зустрічає дітей на порозі рідної школи теплим вітанням, усмішкою, потиском дружньої руки. Погодьмося, таке не часто побачиш… Але директорові школи-ліцею №6 ця традиція — в радість, адже сам її започаткував і охоче підтримує вже понад 20 років.

Гостинно зустрів у дверях очолюваного, з невеликою перервою, близько трьох десятиліть закладу Олександр Миколайович і мене — давно назрівала ідея зазирнути у цю ошатну, відому на весь Тернопіль школу, котра не тільки є архітектурною окрасою центру нашого міста, але й славиться високим рівнем академічної підготовки учнів, багатими традиціями і насиченим, активним життям. Недарма й скорочена назва закладу — «6-а школа» — стала справжнім брендом, своєрідним «знаком якості» для освітнього простору міста.

«Помешкання» для учнів і педагогів

Робочий ранок директора — пора особливо жвава, переповнена різноманітними турботами, вирішенням усіляких поточних справ, і, звісно, спілкуванням — з працівниками закладу, педагогами і учнями. Поки Олександр Миколайович зайнятий адміністративними питаннями, екскурсію ліцеєм проводить Наталія Сергіївна Секо — вчителька історії і секретар освітнього закладу. До слова, пані Наталю називають тут «серцем колективу» — педагогиня справді віддає школі чимало творчої енергії, професійних зусиль і душевного тепла.

Наталія Сергіївна веде мене коридорами, ми зазираємо у класи, намагаючись не дуже заважати навчальному процесу. До слова, будівля ліцею — чотириповерхова, на третьому поверсі навчаються молодші школярі. Це такий особливий, окремий світ, якого, на жаль, скоро тут не стане, адже, згідно з умовами освітньої реформи, школа №6 перетворюється в академічний ліцей, де навчатимуться 5—12 класи. Наступного року набору «першачків» тут уже не проводитимуть.

Станом на тепер у школі-ліцеї №6 ім. Назарія Яремчука навчаються 1236 учнів, працює 88 педагогів. Робочий день триває з 8 ранку до 19.00 вечора — учні третього-шостого класів навчаються в другу зміну, тому що місця все-таки трохи бракує. У класах — по 30 з лишком учнів, на одному потоці — три-чотири паралелі.

Попри те, що 6-а школа — сучасна і, як-то кажуть, «центрова», тут не ганяються за євроремонтами і якимсь показовим глянцем. Натомість стіни, стилізовані під автентичний бабусин мисник, прикрашають сувенірні тарелі від випускників різних років із подячними написами, а класи тут називають «помешканнями». І справді, багато в чому атмосфера закладу — по справжньому домашня, затишна. Тут створено все для комфортної, ефективної праці та відпочинку як учнів, так і педагогів. Про це особливо дбає Олександр Остапчук. Навіть кавові апарати з безкоштовним доступом до ароматного напою у школі встановлені — та ще й хрусткого бублика можна узяти на закуску.

З гордістю розповідає Наталія Секо про технологічні інновації, сучасний ремонт, належним чином обладнані навчальні класи… Проте відчувається, що за всіма цими, дещо формальними, показниками успіху є щось набагато більше — справжня, жива душа цієї школи, наповнена любов’ю, взаємоповагою, усім тим, що і вирізняє ліцей №6 з-поміж усіх інших загальноосвітніх закладів Тернополя та й не тільки.

До прикладу, особливою гордістю тут є рекреаційні простори, котрих чимало, обладнані на шкільних коридорах для максимального комфорту учнів — тут вони можуть усамітнитися, почитати книжку, відпочити. Із найцікавіших локацій — стилізований під лондонський міський стиль простір «Телефонна будка», невеличка літня сцена для виступів, коли хочеться більш домашньої атмосфери, аніж у актовій залі, затишний «балкон» (або ж «курник») — хатинка-мансарда на два поверхи, зі зручними сидіннями-лежанками, живий куточок із папужками, шиншилою і рибками, та багато іншого.

У закладі багато уваги приділяють організації учнівського дозвілля поза інтернет-мережею — намагаються максимально залучати дітей до різноманітних активностей, пропагують спорт і настільні ігри, зокрема, ті, що розвивають моторику, мислення, логіку. Великою популярністю тут користуються шахи, настільний теніс і сидячий («лавковий») футбол — все це доступно для учнів просто на перервах між заняттями. Також тут діє унікальна для Тернополя «школа розумових ігор», де займаються діти з першого по четвертий класи. У рамках цієї роботи проводиться фестиваль: діти змагаються у різних видах інтелектуальних ігор, потім визначаються переможці, відбувається нагородження солодкими подарунками.

З інших тутешніх цікавинок — у школі впроваджені т.зв. «скінди» — сучасні колективно-індивідуальні навчальні дійства. До них, зокрема, належать різні рекорди. «Ось, наприклад, на другому поверсі є спеціальна рекреація, де можна потренуватися в рекорді по зав’язуванню шнурівок за допомогою плоскогубців. Серед вчителів точно у нас найшвидший директор, його показник — 15 секунд, може, навіть менше, — розповідає Наталія Сергіївна з усмішкою — Щоправда, діти намагаються його перевершити. І роблять це успішно».

Поки ми спілкуємось, триває перший урок — він завершиться о дев’ятій годині, коли разом з усією Україною школа завмре у скорботній хвилині мовчання і пам’яті. До слова, замість традиційного звуку шкільного дзвоника тут лунає мелодія «Червоної рути» — недарма ж ліцей носить ім’я Назарія Яремчука. Нагадаю також — уже два роки фасадну стіну закладу прикрашає вишуканий мурал із зображенням видатного українського співака. «Пам’ятника не можемо поставити, тому що ніхто зі скульпторів не може виліпити Яремчука, подібного до себе, передати його красу», — відзначає Олександр Миколайович.

До директора — за цукерками

Директор НВК «Школа-ліцей №6 ім. Н.Яремчука» Олександр Остапчук — максимально відкритий до учнівського колективу. На перервах тут заведена іще одна цікава традиція — будь-хто зі школярів може забігти у кабінет керівника закладу, продекламувати вірша (єдина умова — не менш як чотири рядки) — і отримати за це смачну цукерку.

«Школа, насамперед, — це діти», — наголошує Олександр Миколайович.

І своєму пріоритету він залишається вірним в усьому. Приміром, ще одним властивим для 6-ї школи звичаєм є регулярне (щопонеділка) проведення т.зв «гутірок» — окремо для учнів 5-6-х, 7-8-х, та 9—11-х класів. Це своєрідні збори, де відбувається безпосереднє живе спілкування школярів за адміністрацією — обговорюються важливі питання із життя освітнього закладу, відзначаються здобутки, вибудовуються амбітні плани і задуми. Мене запросили відвідати гутірку для старшокласників, яка зазвичай відбувається о 10.40. Розпочав директор нестандартно — анонсував проведення конкурсу ораторів для всіх охочих. Умови: підготувати 2-хвилинний виступ на будь-яку цікаву тему. Винагорода для переможця — 1 000 гривень. До слова, Олександр Миколайович — завзятий прихильник різних методів мотивування учнівської молоді до навчання, в тому числі й фінансових. Адже переконаний — ще з юності потрібно прищеплювати дітям впевненість у своїх силах, переконання в тому, що власними талантом і працею можна досягнути успіху в житті, реалізуватися як особистість.

Далі було відзначено ліцеїстів, котрі нещодавно гідно представили освітній заклад на всеукраїнському правовому конкурсі і вибороли 7-ме місце з поміж 37 команд-учасниць. Вручив Олександр Остапчук і низку грамот призерам олімпіад з різноманітних предметів, учасникам престижних конкурсів: зокрема, третє місце на Міжнародному конкурсі з української мови імені Петра Яцика виборола учениця 10 класу Юлія Доскоч; друге місце у Всеукраїнському конкурсі творчих робіт «Математика — мистецтво» здобули Олександр Стельмах та Владислав Мельник.

Також у рамках проведення гутірки виступили лідерки місцевого учнівського самоврядування — Злата Козюк і Тереза Будзяк. Дівчата поділилися враженнями від зустрічі з відомим громадським діячем і спортсменом Олександром Хомою, а також юним барабанщиком і волонтером Стасом Лещуком та його батьком Сергієм. «Такі зустрічі — це про взаєморозуміння, про те, що учні є не лише активними учасниками освітнього життя, а його творцями. Тож, ми вкотре переконалися: 6-а школа цінує своїх учнів», — зазначили школярки.

Школа, яку запам’ятовують добром

Яскравою особливістю гутірок для старшокласників є проведення акції «Запам’ятайте нас такими» — починаючи від Нового року і до 31 травня всі одинадцятикласники мають розповісти про себе. Вони готують презентації, виступають перед аудиторією. Цього разу про себе розповіла Олександра Бельмега, наголосивши, що рідна школа навчила її відповідальності і вмінню поєднувати різні сфери життя — від біатлону до театрального мистецтва.

«Я дуже вдячна нашій школі за те, що, окрім знань, вона подарувала мені чудових друзів, людей, з якими я прожила найяскравіші та найнезабутніші моменти свого життя… Зараз я староста найкращого класу, — одинадцятого ліцейного англійського, — дуже його люблю і дуже рада, що поруч зі мною саме ці люди, які роблять кожен мій день особливим», — поділилася Олександра.

А у особистому спілкуванні додала, що прийшла в 6-ту школу у п’ятому класі, а завдяки підтримці учителів та однокласників дуже швидко інтегрувалась і стала учасницею учнівського самоврядування. «Мені подобається те, що наша школа — досить незвичайна, що в нас багато цікавих інтерактивів, багато різних дійств. На мій погляд, це дуже важливо, оскільки школа — це не лише про навчальний процес, а про те, як ти будеш поводити себе в соціумі й надалі. В нашому закладі набагато більше цікавого, багато такого, що є тільки в нас. Я знаю, що багато шкіл хочуть перейняти наші традиції, тому що це їм дуже подобається», — зазначила дівчина.

Поспілкувалася я і з іншими старшокласницями ліцею — чомусь дівчата виявилися більш говіркими, хоча й талановитих, здібних хлопців тут не бракує. Вже згадувана Злата Козюк, учнівський директор, навчається тут іще з часів недільної школи, любить свій навчальний заклад і дуже пишається ним.

«Зокрема, мене надихає те, що в нас є багато різноманітних ініціатив. Наприклад, нещодавно була реалізована ініціатива «Гостина у директора», коли учнівське самоврядування збиралося в актовому залі, до нас запрошували різних цікавих особистостей, ми з ними комунікували, вони розповідали нам щось нове. А щодо учнівського самоврядування, то наша діяльність полягає в тому, щоб стежити за порядком серед школярів, якщо виникає якась проблема, то намагаємося її владнати. Також ми щовівторка ходимо на збори самоврядування — з кожного класу є по два представники, заступник і староста. Така робота — це цікавий досвід для нас і думаю, він неодмінно згодиться в майбутньому, який би шлях ми не обрали», — впевнено каже учнівський директор.

Колега Злати, Тереза Будзяк, заступниця директора учнівського самоврядування, також є активною прихильницею рідного закладу: «Я навчаюся в 6-й школі з першого класу, мені дуже подобається тут. Дуже люблю наших вчителів, тому що вони завжди мене підтримують. Я навчаюсь на відмінно, і в майбутньому хотіла б пов’язати своє життя із медициною, завдячуючи впливу нашої вчительки Алли Леонідівни Моліцької, яка зуміла прищепити мені любов до біології та хімії».

Анастасія Зелена навчається у 6-й школі з другого класу. До того дівчина жила у Києві, тож переїзд до Тернополя асоціюється в неї з початком навчання у «яремчуківському» ліцеї. «Я потрапила у 2—Б клас, мене зустріла дуже хороша вчителька, ми з однокласниками відразу знайшли спільну мову, і я зрозуміла, що ця школа буде мені рідною. У п’ятому класі до нас прийшло дуже багато нових однокласників і однокласниць — я знайшла собі найкращу подругу, Олександру Бельмегу. А ще — в нас дуже класний директор, він підтримує всі наші креативні ідеї, вчителі дуже відповідальні, в школі панує прекрасна атмосфера».

Шаробура Єва, учениця 11 ліцейного англійського класу, потрапила в цю школу два роки тому.

«Я переселилася в Тернопіль із Запорізької області. На цей час моє селище окуповане, тому я вимушено мусила виїхати. Потрапивши в Тернопіль, спершу я навчалася в іншій школі, а потім перевелася сюди — спеціально, тому що хотіла потрапити в кращий заклад. 6-а школа відома в Тернополі тим, що вона справді хороша — і я відчула це покращення. Насамперед, тут дуже відрізняється менталітет вчителів — вони ставляться до учнів по-іншому, рівень навчання значно вищий, більші вимоги. Перший час тут було складніше навчатися, проте я впоралася з цим, мені подобається тут навчатися», — каже Єва, і додає, що вже звикла жити в Тернополі, а сумує навіть не стільки за людьми, тому що більшість її однокласників на Запоріжжі були проросійськи налаштовані, а за своїм домом, який російські солдати просто знищили. «Вони там жили в декілька заходів, мою квартиру розтрощили, тому мені немає куди повертатися. Я дуже сумую за своєю бабусею, яка не змогла виїхати, і залишилася там, зараз живе на окупованій території. Коли в неї є можливість, вона мені пише. Дзвонити їй не дуже виходить, тому що в них тепер дуже великі проблеми зі світлом і зі зв’язком», — розповідає дівчина і ділиться, що в майбутньому мріє вступити в Академію мистецтв у Львові, але поки що не вирішила, на який саме факультет.

А, повертаючись до гутірки, завершальною її частиною стала зворушлива акція «Троянда вдячності» — щопонеділка одинадцятикласники вручають красиву червону троянду одному із педагогів, який найбільше запам’ятався за попередній тиждень. Цього разу троянду від випускників ліцейного історичного класу отримав вчитель математики, Кулешко Віталій Іванович, «за цікаві уроки, високу професійність і чудове почуття гумору».

Уроки на Ютубі та бій на самокатах

По завершенні гутірки продовжили спілкування з Олександром Миколайовичем. Як на те, до нього в кабінет зайшла приємна молода пані — як виявилося, звати жінку Ольга Вікторівна Гула, вона цікавилася, чи може її дочка перевестися з наступного навчального року до 6-ї школи. Пані Ольга з родиною переїхали в Тернопіль два роки тому — за її словами, дочка навчається добре, середній бал — десять-одинадцять. Хоче перевестися в 6-ту школу, тому що орієнтується на філологічний профіль і впевнена, — тут їй буде найкраще. Олександр Миколайович пояснив, що процедура переведення проста — достатньо лише заяви, і, якщо буде місце, дитину приймуть без жодних додаткових умов. Якщо ж трапиться так, що місць не вистачатиме, можливо, серед претендентів буде певний конкурс, але про це поки рано говорити. Тим паче з таким високими балами школярці та її мамі немає чого хвилюватися.

Жваво та інтенсивно тривав день, проведений у стінах 6-ї школи. На перервах коридори закладу нагадували справжнісінький вулик, серед активних і жвавих дітлахів годі було протовпитися. Наприкінці вдалося також побувати на короткій, але змістовній  нараді педагогічного колективу. Олександр Остапчук інформував колег, що планується проведення першого онлайн-уроку на платформі Ютюб — він проходитиме у форматі брейн-рингу з математики для учнів сьомих класів. А ще — після Великодня для учнів сьомих-восьмих класів відбудеться турнір — «Бій на самокатах».

«Принцип дійства такий, що до самоката кожного з учасників прив’яжуть наповнену гелієм кульку, і суперник муситиме її пробити спеціальним знаряддям. Хто залишиться у фіналі з цілою кулькою, той і виграв. Мусимо спрямовувати їхню енергію у щось позитивне», — зазначив креативний директор.

А на завершення було цікаво прослухати презентацію вчительки англійської мови Мар’яни Марець, котра пройшла атестацію і отримала звання старшого вчителя. Зокрема, педагогиня багато говорила про важливість індивідуального підходу у викладанні навчального предмету, про пошук якихось додаткових інтерактивних можливостей для комунікації з учнями, стимуляцію пізнавального інтересу.

Директор також зазначив, що має можливість працювати над ідеями, стратегією розвитку закладу завдяки заступникам, які виконують великий об’єм роботи, пов’язаної з усіма напрямами навчання. Вони надійні колеги. Галина Гонташ, Любов Лужна, Леся Корінь, Валентина Кольба — це люди, віддані справі навчання дітей.

Усе — для безпеки і комфорту колективу

Тернопільський навчально-виховний комплекс «Школа-ліцей №6 ім. Н.Яремчука» — сучасний освітній заклад, який відповідає усім актуальним викликам нашого сьогодення, а іноді — то й випереджає їх. Для потреб учнівського і педагогічного колективу функціонують власна кухня і їдальня — до речі, готують тут дуже смачно, мала можливість пообідати разом зі школярами і пересвідчитись, що панянки із кваліфікованої кухарської команди школи працюють старанно і вправно.

І, звісно, війна, як найбільш загроза сучасності, також не дає забути про себе — у школі обладнано велике і простре укриття, фрагментоване на кілька приміщень штибу класних кімнат, де при потребі діти можуть і навчатися, і просто перечекати тривогу. Укриття розміщене на рівні другого «мінусового» поверху — зверху ще є цоколь, котрий, у принципі, також може слугувати захистом у разі повітряної атаки ворога. Як розповідає Олександр Миколайович, під час тривоги школа відкриває свої двері і для містян, які шукають прихистку — укриття доступне цілодобово, для цього тут чергує нічний сторож.

Є у школі й медичний пункт, де працює ще одна місцева зірка — медбрат Віктор Валерійович Розанов. За час роботи він надзвичайно полюбився дітям, і сам також з великою прихильністю ставиться до своїх юних пацієнтів, за потреби, надає їм кваліфіковану допомогу. До речі, про роботу пана Віктора планую розповісти читачам «Вільного життя» окремо — адже він виявився дуже цікавою, непересічною особистістю.

А тим часом наш — насправді, не такий уже й короткий — екскурс 6-ю школою м. Тернополя добігає завершення. Хоча багато чого іще зосталося несказаним, стільки цікавого, творчого, самобутнього я тут побачила… Та що ж — доведеться залишити для читачів трохи інтриги — а наостанок побажати дружньому та енергійному колективу адміністрації, педагогів та учнів Тернопільського навчально-виховного комплексу «Школа-ліцей №6 ім. Н.Яремчука» залишатися такими ж мотивованими, креативними, цікавими, беручкими й завзятими, якими вони є сьогодні. Хай примножуються здобутки, розпростуються крила, хай чарівна мелодія «Червоної рути» знову і знову кличе вас до рідного порогу, хай лунає вона під мирним, чистим небом нашої Батьківщини.

Уляна ГАЛИЧ.

Фото авторки.