У часі Великодніх свят, коли християни радісно вітають одне одного словами «Христос воскрес! Воістину воскрес!», дуже хочеться вірити у торжество добра над злом, світла над темрявою, пам’яті над забуттям. На жаль, реальність жорстока, а війна, що точиться в Україні, розставляє свої, криваві та убивчі акценти в сьогоденні.

У протистоянні з російським окупантом гинуть кращі сини українського народу — всі вони є Героями, котрі віддали своє життя за Батьківщину, за нас, нашу свободу, саме наше фізичне існування. І подвиг цих людей має бути гідно вшанований — кожне ім’я, кожне обличчя не має загубитись у вирі історії. Маємо зробити для цього все можливе, усе, що в наших силах, і навіть більше.

Славетний бойовий шлях і важкі втрати

Отож, нещодавно в Тернополі, на території міського цвинтаря, що на вулиці Петра Батьківського, відбулося освячення ікони Іоанна Хрестителя та меморіальних плит з іменами полеглих воїнів 35-го окремого стрілецького батальйону. Пам’ятний захід провели з нагоди четвертої річниці з дня створення підрозділу. Розпочалося дійство з урочистої літургії, котру в цвинтарній каплиці відправив митрополит Тернопільський і Кременецький Нестор (Писик).

У своїй проповіді владика говорив про величезну силу Божої любові і Божого промислу в нашому житті, про глибинний символізм Великодньої містерії. Господь був розп’ятий на хресті — убитий ганебним способом, яким у Римській імперії страчували злодіїв та убивць. Вороги думали, що знищили Христа, убивши фізичне тіло, але Господь воскрес із мертвих, подолавши не тільки земних супротивників, а й головного ворога всього людства — диявола… Чи не нагадує це той хресний шлях, який проходить тепер Україна, її народ, неодноразово катований, зганьблений, але й той народ, котрий після багатьох падінь знову і знову підводиться та йде вперед, вкотре воскресаючи після страти…

А ще — ця метафора зі стратою і воскресінням до болю гостро стосується й історії славетного та жертовного бойового шляху 35-го окремого стрілецького батальйону.

Детально про історію підрозділу розповів присутній на урочистості колишній заступник командира батальйону, майор Євген Степанов. У лютому 2022 року в Тернополі був сформований 5-й добровольчий батальйон територіальної оборони. Його створення стало можливим завдяки ініціативі голови Спілки офіцерів Тернопільської області полковника В’ячеслава Васильовича Кравчука, голови Спілки воїнів-«афганців» Сергія Лісового. Згодом активно долучилися бійці спецпідрозділу МВС на чолі з майором Ігорем Володимировичем Левицьким.

За короткий час батальйон було наповнено особовим складом, створено навчальні локації, розпочалася підготовка до реальних бойових дій. А вже 4 квітня 2022 року, згідно з наказом головнокомандувача, було створено військову частину А4048, 3-й окремий стрілецький батальйон. До його складу увійшов основний кістяк 5-го добровольчого батальйону ТрО м. Тернополя на чолі з полковником Кравчуком (на жаль, він загинув 15 травня 2022-го) та начальником штабу майором Левицьким. Формування підрозділу відбувалося на трьох локаціях, де проводилися основні злагодження. Основою батальйону стали добровольці з Тернополя і Тернопільщини, а також люди із Харківщини і Донеччини, домівки яких на той час уже були знищені або окуповані.

Наприкінці квітня частина вирушила на Сумщину для виконання бойових завдань, забезпечення оборони та проведення стабілізаційних дій. Майже цілий рік тривала робота батальйону на Сумщині — було успішно реалізовано багато завдань, за цей час підрозділ пройшов справжню перевірку на витривалість, виріс у злагоджений, цілісний бойовий організм. Згодом, у березні 2023 року, частину перевели на бахмутський напрямок — у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади батальйон стримав наступ противника та зайняв район оборони по каналу Сіверський Донець—Донбас, у районах від Часового Яру, Іванівського в напрямку Курдюмівки. Далі були наступальні операції, запеклі бої, штурм і форсування каналу, бої поблизу Кліщіївки… І втрати, дуже важкі і болісні. 

Підрозділ воював на Харківщині, Луганщині, Сумщині. Кожен день був випробуванням на стійкість, витривалість і силу духу. У 2024 році батальйон — спершу його мінометний взвод, медична частина, аеророзвідка та інженерно-саперний підрозділ, а потім — і решта особового складу — взяв участь у Курській операції. В кінці жовтня батальйон як зведений підрозділ зайшов на територію ворога, брав участь у боях в селах курилівці та гончарівці курської області. На жаль, знову довелося втратити багатьох бійців. У кінці березня 2025 року батальйон був виведений у район зосередження, в Лебедин на Сумщині. В липні того ж року батальйон перейшов у підпорядкування 14-го корпусу як окремий підрозділ ЗСУ ВЧ А4048. Сьогодні частина виконує бойові завдання на межі Харківської і Сумської областей.

«Дуже хочеться помститися за них»

Як зазначив Євген Степанов, увесь особовий склад підрозділу героїчно виконував бойові завдання, за всю його історію не було жодного випадку СЗЧ чи дезертирства. Це свідчить про стійкість, побратимство, високу внутрішню відповідальність тих, хто служив і служить у лавах цього підрозділу. За час повномасштабної війни батальйон втратив більш як 70 воїнів (їхні імена закарбовані на меморіальних плитах), четверо вважаються зниклими безвісти. Поранення отримали близько 400 військових, із них 100 — важкі. На жаль, втрати продовжуються. Коли тривала підготовка до пам’ятного заходу, надійшла важка звістка — на Харківщині загинув іще один із побратимів… Невдовзі список полеглих воїнів 35-го батальйону на меморіальній плиті доповнить нове ім’я.

Чин освячення ікони Іоанна Хрестителя та меморіальних плит відбувся дуже врочисто, але без жодного пафосу, сказати б, максимально щиро і по-справжньому.

До слова, фінансування на створення меморіального комплексу надала Всеукраїнська профспілка учасників бойових дій, військовослужбовців та ветеранів війни. Приїхали на освячення плит і представники з 12 регіональних відділень профспілки, з різних куточків України. Зокрема, вдалося познайомитися із Романом Бобковим — керівником її Дніпропетровської обласної профорганізації, соціальним капеланом із Дніпра, який надає підтримку родинам полеглих бійців. Як зазначив Роман Олександрович, проведення таких заходів — це формування культури меморіалізації історій полеглих бійців, залучення всіх верств українського суспільства до тіснішого кола військової та ветеранської спільноти.

Представники місцевої влади також відвідали захід — зі словами підтримки і вшанування пам’яті полеглих звернулися до присутніх начальник Тернопільської ОВА Тарас Пастух і міський голова Тернополя Сергій Надал. А голова Тернопільської обласної ради Богдан Бутковський поділився спогадами про той час, коли і сам перебував у лавах 35-го окремого стрілецького батальйону.

«Мав за щастя знати багатьох із тих, кого зараз ми згадували. Дуже хочеться, щоб настала перемога, і ми справді помстилися за них. Тому що хлопці на це заслужили — вони себе не жаліли, — зазначив голова обласної ради. — Наш батальйон себе показав дуже добре, нам є чим пишатися. Це справді сильний батальйон, з хорошим, славним бойовим шляхом. Я дякую кожному за спільну службу, бажаю всім міцного здоров’я. Слава Україні!»

Побувала на освяченні меморіальних плит і міністерка у справах ветеранів України Наталія Калмикова — дуже важливо, щоб держава розуміла всю вагу внеску українських військовослужбовців у збереження нашого суверенітету і надавала їм гідну та своєчасну підтримку, особливо у ситуаціях, коли вони справді її потребують.

Війна іще не закінчилась

Під час проведення дійства виступили родичі загиблих бійців: батько полеглого командира 1-ї стрілецької роти, старшого лейтенанта Богдана Яцишина, Ігор Яцишин; дружина загиблого командира 2-ї стрілецької роти, старшого лейтенанта Івана Сазанського, Наталія Сазанська.

Напевно, тим, хто не пережив подібного досвіду, ніколи не зрозуміти, не відчути до кінця болю такої несправедливої, страшної втрати, осягнути таку неймовірну трагедію… І все ж ці люди знаходять у собі сили йти вперед, зберігати пам’ять про втрачених, надихати тих, котрі й досі поряд.

На завершення заходу виступив заступник командира 35-го окремого батальйону зв’язку, військової частини А4048, старший лейтенант Михайло Зозуля. Він, зокрема, згадав про своїх полеглих побратимів — старшого лейтенанта Богдана Яцишина і капітана Анатолія Хребка, який взяв на себе командування 1-ю стрілецькою ротою після загибелі Богдана.

«Дуже боляче і страшно, коли втрачаєш близьких людей, які разом із тобою жили, їли, спали, прикривали одне одного, вивозили поранених… — зазначив Михайло Зозуля. — Я горджуся бути заступником командира такого батальйону, як 35-й. І щиро вдячний всім, хто сьогодні прийшов сюди згадати наших загиблих хлопців, які лише вчора були поряд із нами».

Не знаємо, коли і як закінчиться ця кривава осоружна війна — але чекаємо справедливої української перемоги і знаємо — жодне падіння, жодні розп’яття і смерть не є справжнім закінченням. За ними неодмінно настане Воскресіння. Світла пам’ять полеглим, честь і шана захисникам, які сьогодні продовжують тримати українську оборону! І ніякого прощення чи забуття ворогам!

Уляна ГАЛИЧ.

На фото авторки: моменти урочистого освячення ікони Іоанна Хрестителя та меморіальних плит з іменами полеглих воїнів 35-го окремого стрілецького батальйону.