У сучасних умовах українське волонтерство набуває дуже різних форм, але завжди є те, що його визначає: це щирі, небайдужі серця людей, а також дуже часто — вправні і працьовиті руки. Поспілкувалася з одним із таких волонтерів — Михайлом Петровичем Гуменним з Тернополя, котрий у своїй волонтерській роботі спеціалізується на виготовленні буржуйок — компактних металевих пічок для обігріву та приготування їжі, які передає нашим захисникам на фронт.
«В окопах вогко і холодно»
Пан Михайло — професійний газозварник, нині — на пенсії. Запитую, що спонукало його допомагати війську ось таким чином?
«Ну, що спонукало — зрозумів, що в окопах вогко і холодно, треба із цим щось робити. Свого часу служив у радянській армії, в Закарпатті — ще відтоді пам’ятаю, як холодно було. Хлопці, котрі молодші, плакали, коли ми були на полігоні — настільки мерзли. Старші то вже якось терпіли… Зробив тоді першу свою буржуйку, до речі. Але ж у той час війни не було, а тепер холод, на жаль — не єдина і не найбільша проблема бійців».
І оскільки чоловік мав можливість допомогти військовим, то вирішив діяти. Як розповідає, на господарстві було кілька порожніх газових балонів, які добре надаються до перетворення на зручні та компактні пічки-буржуйки. Згадує, що першу з них виготовив 28 лютого 2022 року.
«Потім, уже під осінь, познайомився з волонтерами, почали збирати балони, люди стали давати, допомагати», — каже Михайло Петрович. Відзначає, що співпрацює з багатьма волонтерами, організаціями, зокрема благодійним фондом «Штаб Перемога», волонтерським об’єднанням «Девора» Бойові бджоли України та благодійним фондом «Мама». До слова, із «бойовими бджілками» Іриною Ковальською та Ольгою Мисько я нещодавно знайомила читачів «Вільного життя плюс».
Також мій співрозмовник співпрацює зі знаним у Тернополі та околицях волонтером Олександром Пільгуном. «Багато нових знайомих з’явилося через війну, але краще б кожен жив своїм життям, у звичайній реальності», — відзначає чоловік.
333 буржуйки для війська
Михайло Гуменний розповідає, що виготовлені ним пічки до військових переважно доставляють волонтери. Знаходять майстра у фейсбуці, телефонують, замовляють під конкретні запити.
«Був випадок, що приїхав військовий за буржуйкою, давав мені гроші, — згадує волонтер. — Я кажу: грошей не беремо, навіть за роботу. Він здивований був, як так — безкоштовно? Хлопці вже звикли, що все мусять собі купити. Навіть житло для себе орендують за гроші…»
Станом на тепер пан Михайло виготовив 333 буржуйки. Перед Великодніми святами балони закінчились, тож тепер має трохи вимушеного відпочинку. «Маю, правда, ще один балон, — не знаю поки, що з нього зробити. Може, зроблю буржуйку, буде ще одна. Матиму десь із 15 штук у запасі», — розповідає волонтер. Як відзначає, певна перерва була і в 2024-му — тоді почав також ремонтувати автомобілі для ЗСУ.
Михайло Петрович каже, що його буржуйки — досить легкі, транспортабельні і надійні. Втім, із пічками такого типу є проблема: їх можна встановлювати не скрізь. Необхідно враховувати правила техніки безпеки, унеможливити ризик виникнення пожежі, задимлення. А ще й до того ворог, застосовуючи дрони, тепловізори, здатний виявляли розташування позицій наших бійців, коли вони використовують пічне опалення. Тому доводиться мудрувати, шукати обхідні шляхи для встановлення таких буржуйок у бліндажах. Втім, майстер неохоче розповідає про специфіку «фронтового» використання пічок, каже: «Я там не був, тому не знаю напевно, як воно. Це треба у наших хлопців запитувати, хто воює. Знаю, що охоче беруть мої буржуйки для обігріву стабілізаційних пунктів, на полігони тощо».
На виготовлення однієї буржуйки Михайло Гуменний витрачає до семи годин — близько одного робочого дня. Але, якщо має кілька балонів у запасі, розрізає їх, випалює, щоб позбутися запаху газоліну. Якщо зробити такі заготовки наперед, тоді завершити буржуйку можна десь за півтори години. «Прийшов ввечері, маю час, раз-раз — і зробив. Ну, потім ще почистити її треба, зняти усю фарбу, щоб не диміло хлопцям в окопі», — пояснює чоловік.
«Час від часу роблю «іменні» пічки»
Дружина Богдана Ярославівна підтримує чоловіка у його волонтерській роботі, сама також долучена — в’яже сітки, ліпить вареники для наших захисників.
Племінник служить у війську — круглий сирота, віком 36 років. Пан Михайло розповідає, що допомагає йому по змозі — так само, як іншим військовослужбовцям. До речі, каже, що багато корисних, добротних речей, які можна використати для допомоги нашому війську, люди просто викидають на смітник. Тому не соромиться збирати сировину для своїх виробів і там.
Щодо газових балонів, їх привозять звичайні люди. Часом віддають навіть балони, наповнені газом. Тоді волонтер передає їх комусь, хто зможе використати цей газ за призначенням — наприклад, у волонтерський осередок «Бункер С», де готують страви для захисників на фронт. А вже потім спорожнілі балони забирає собі.
Був випадок, коли 30 балонів віддали безкоштовно. Від однієї волонтерки, котра також воювала, отримав понад 20 балонів. Отримала їх у газовій службі. Інша волонтерка, Олена Хмельницька з Рубіжного, завжди забирає в чоловіка «ювілейні» буржуйки. До слова, Михайло Петрович «присвятив» їй буржуйку із назвою «Рубіжне» — пані Олена звідти родом.
«Вона, коли побачила, то аж присіла. Дуже скучає за своїм містом, — каже Михайло Гуменний. — Взагалі, час від часу роблю «іменні» пічки. Наприклад, якщо випадає в когось день народження. Першою була «Оля» — на честь Олі Мисько. А потім «Ірина» та інші імена. Були «Княгиня» Ольга та «Володимир», підписані датами святкування».
Щасливий з того, що може допомагати фронту
Михайло Петрович каже, що газові балони — це оптимальний матеріал для виготовлення буржуйок, оскільки вимагають мінімум маніпуляцій і коштують недорого. Але якщо колись на пунктах прийому чорного металу можна було отримати ці балони, то тепер уже їх віддавати там не хочуть. Тому доводиться й купувати — за свій кошт. Деякі деталі для буржуйок доставляють аж із Вінниці, пересилають «Новою поштою». Кошти на це збирає згадуваний вище Олександр Пільгун.
Іноді хтось допомагає фінансово — проте, як відзначає волонтер, люди бувають дуже різні. «Часом запитують мене, мовляв, де ті буржуйки, що я робив рік-два тому? Кажу їм: «Людей, які користувались тими буржуйками, уже немає. Хто ж буде пічки шукати і забирати?»
Хай там як, а пан Михайло щасливий з того, що може допомагати фронту, в міру своїх сил і можливостей. Навіть приблизна комерційна вартість робіт, які він виконує, чоловіка не цікавить.
Висота стандартної пічки, яку він виготовляє — 90 см, об’єм — 50 літрів. Важить вона приблизно 30—32 кг. У буржуйці можна палити дровами або ставити окопні свічки. Так чи інакше, це хороша альтернатива для середовища, де звичні способи обігріву не працюють.
Окрім металевих пічок, Михайло Гуменний виготовляє так звані «наливайки». Вони призначені для виготовлення окопних свічок — точніше, для наливання розтопленого парафіну у підготовлені банки. Візуально ці вироби нагадують відро з краном — плавлений парафін витікає з крана, і так формується свічка. Наливайки теж користуються значною популярністю, особливо у середовищі волонтерів.
«Їм смердить моя робота»
На жаль, далеко не всі люди з оточення Михайла Петровича поділяють його громадянську позицію. Розповідає, що деякі сусіди неодноразово скаржились на сморід, кіптяву, дим — адже, коли чоловік розрізає балони, тримає їх у гаражі. Звісно, газолін смердить — усе навколо просякає цим запахом, включно з ним самим, його машиною і одягом.
«Коли виконуєш зварювальні роботи, газолін смердить, аж очі виїдає. А я тепер розрізаю балон, заливаю відпрацьовану оливу, запалюю. Балон вигорає зсередини, і зовнішня фарба вигорає також. І ось люди проходять повз мій гараж, і їм смердить моя робота. А те, що палять різне сміття, пластик, це їм не смердить… На жаль, проблема не у поганому запаху, а в тому, що люди не розуміють і не хочуть розуміти, нащо допомагати ЗСУ, навіщо донатити, навіщо збирати вантажі на фронт… І таких людей немало навколо — не знаю, про що вони думають і чого чекають. Можливо, приходу росіян?» — дивується Михайло Гуменний.
Що ж, сподіваємося, не дочекаються.
Уляна ГАЛИЧ.
На фото авторки: Михайло ГУМЕННИЙ; буржуйки, виготовлені волонтером, розходяться, як гарячі пиріжки; допомога для захисників відправляється на фронт.