З Алеї Героїв у Яблуневі викрали цінні дерева

Мабуть, набагато гостріше за всю російську агресію, злочини і звірства окупантів завжди вражатиме усвідомлення того, що в будь-який момент можна очікувати удару в спину — від своїх же співгромадян. Хтось, спокусившись легкою наживою, несе вибухівку до велелюдного міського центру, здає координати стратегічних об’єктів, хтось посеред білого дня вбиває військовослужбовця при виконанні посадових обов’язків, а хтось діє тихцем, не так масштабно, але не менш ницо й зухвало, сподіваючись на безкарність, зневаживши всі норми людських і Божих законів… Як-от вчинила якась особина (людиною такого індивіда назвати складно), чи, можливо, й не одна, у селі Яблуневі Копичинецької громади на Чортківщині.

Торік 26 жовтня тут урочисто відкрили й освятили Меморіальний комплекс «Алея Героїв», створений у пам’ять про полеглих у російсько-українській війні яблунівчан: Володимира Бучинського, Володимира Желяска, Ростислава Вонітового, Андрія Крушельницького, Павла Луціва та Віталія Сидорука. Про цю подію я розповідала читачам «Вільного життя плюс» — того дня до Яблунева з’їхалося чимало духовенства, представники влади, зокрема й голова Тернопільської обласної ради Богдан Бутковський, родичі, друзі та побратими полеглих захисників… Звучало багато слів про пам’ять, любов, про неоплатний борг, в якому ми перебуваємо не лише перед Героями, котрі віддали своє життя за Батьківщину, а й перед тими захисниками, хто боронить її в цю мить, перебуваючи на фронті, в окопах, під обстрілами… Чого ж варті усі ці слова перед лицем жахливої реальності?

У часі Великоднього посту, в переддень світлого свята Вербної неділі комусь із місцевих (бо навряд чи хтось із чужих міг скоїти подібне, насамперед через необізнаність) рука не здригнулася, піднявшись фактично на святе. А саме, в ніч із четверга на п’ятницю (а для вірян західного обряду це, до речі, був іще й Чистий четвер) з території Меморіального комплексу було викрадено 10 молоденьких цінних декоративних дерев. «Підчистили», так би мовити, Алею, спокусившись на можливий зиск, чи, що менш імовірно, надумавши перед святами зайнятись ландшафтним дизайном на власному обійсті. У грошовому вимірі вартість викрадених насаджень становить 15 тисяч гривень — серед зниклих дерев були сакури, магнолії та навіть церсіс (Іудове дерево). Ці деревця були посаджені минулої осені на честь воїнів-яблунівчан, які й сьогодні захищають на війні суверенітет і територіальну цілісність України, життя та свободу кожного з нас. І, на жаль, захищають також і тих безчесних злодюжок, які невідомо чи й розуміли до кінця, яке богохульство чинять. Не кажучи вже про кримінальний злочин — адже скоєне правопорушення відразу внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань, і винуватцям загрожує до восьми років позбавлення волі.

Тож ті, хто наївно сподівався, що злочин залишиться непоміченим або непокараним, будуть гірко розчаровані. Як розповіла мати одного із полеглих Героїв, Лілія Сидорук, вона відразу ж завважила крадіжку, адже буває на Алеї, де вшановано пам’ять і про її сина Віталія, заледве не кожнісінького дня. За словами жінки, на магноліях уже сформувалися бутони, дерева мали от-от зацвісти. Пані Лілія дуже тішилась із цього, очікувала на перші квіти на викоханих власноруч деревцях із надією та нетерпінням… Адже разом зі своїм чоловіком, Юрієм Сидоруком, вони вклали у створення Меморіального комплексу свої серця і душі, працю і час (не кажучи вже про значну суму грошей, пожертвувану подружжям). Та й самі саджанці дерев були придбані за кошти родини Сидоруків.

«Не можемо отямитись. Шок… Обурення… Розпач… Це ж не для себе робилося, а для громади, для села, в пам’ять про тих, хто віддав своє життя, і на честь тих, хто тепер на «нулі», — поділився емоціями пан Юрій.

Як пояснив чоловік, у зв’язку із великою вартістю реалізованого меморіального проєкту він звертався до місцевої влади з проханням встановити систему відеонагляду, аби запобігти можливому вандалізмові… І навіть отримав обіцянку, що це буде здійснено — хоча до її втілення справа поки не дійшла. Проте, якщо якихось підліткових бешкетів чи дрібного хуліганства ще можна було сподіватись, то скоєний кимось із земляків-односельців цинічний грабунок просто шокував не лише подружжя Сидоруків, а й усю спільноту села і громади…

Юрій Леонідович поділився інформацією про ганебну подію в себе на фейсбук-сторінці — і там відразу ж зарясніли обурені та співчутливі коментарі… Але, звісно, самим обуренням справедливості не відновити — на місце скоєної наруги прибули поліція, криміналісти, розпочалося розслідування. Залишається тільки сподіватись, що винуватців оперативно знайдуть і покарають з усією суворістю закону — адже у воєнний час подібні дії можна розцінити не лише як викрадення майна, а й, у певному сенсі, як прояв громадянської позиції, зневагу до пам’яті Героїв, до щоденної праці захисників, до Української держави та її суверенітету. А таке, погодьмося, не повинно зійти з рук нікому.

Уляна ГАЛИЧ.