Як відомо митрополит Андрей Шептицький надзвичайно прихильно ставився до євреїв, зустрічався з представниками їхніх організацій, виступав проти антисемітизму. Під час Голокосту він рятував їм життя і був одним із небагатьох церковних ієрархів Європи, що виступив проти нищення євреїв публічно. Голокосту Шептицький протиставив не тільки пастирське слово, а й повсякденну працю.
Велика любов до українців у митрополита поєднувалася із шаною та любов’ю до інших народів, у тому числі і єврейського. Слід зазначити, що на території Галичини в першій половині ХХ століття проживало півмільйона євреїв, а у Львові — сто тисяч.
До активного опору можна віднести порятунок Андреєм Шептицьким у соборі Св. Юра великої групи євреїв, у тому числі сина головного рабина Львова Курта Левіна і рабина Давида Кахане, який у 1944 році став головним рабином Війська Польського, а потім — головним рабином військово-повітряних сил Ізраїлю.
Повагу до євреїв відчуваємо в п’ятому листі Шептицького до матері під назвою «Сара, дочка Хаї», в якому він пише: «І завжди, коли я побував у тих малих галицьких містечках… мені чомусь здавалося, що найбідніші серед бідних, — це жиди (за оригіналом. — П. С.). І ці жидівські кагали, з яких більшість була біднота, були найпобожніші. І тому завжди, коли представники кагалу мене вітали, я згідно з їхнім звичаєм цілував два пальці, а відтак цими пальцями доторкався тори і вітав представників староєврейською мовою. Люблю цю мову, так як нашу церковнослов’янську, вона має якийсь невидимий запах старовини в собі й цю для наших вух, уже незвичних до цієї мови своєрідну музику Сходу».
Єрусалим митрополит сприймав як центр загальнолюдської цивілізації — не лише християнської, а й юдейської та мусульманської, а історію Палестини — нерозривно з історією євреїв. Єврейська еміграція в Палестину була предметом постійної його уваги. Шептицький підтримував переселення представників народу на цю територію.
Гуманне ставлення Шептицького до євреїв йде із глибини віків, це генетичний код нашого народу. Це тільки радянська пропаганда зробила з українців антисемітів.
Ще кілька прикладів про взаємини Шептицького і євреїв. Як згадує врятований ним Курт Левін, «резиденція Митрополита була повна людей, серед яких були і євреї, що заходили сюди з проханням, щоб великий Митрополит дав пожертву на жидівські харитативні та релігійні потреби. Фактично не одна синагога була збудована подарованим деревом із лісів Митрополита Шептицького».
Вдячні євреї своєю чергою допомагали митрополиту. Так було при купівлі приміщення для Національного музею. Власник палацу не хотів продавати будівлю українцям, однак вдалося польського шовініста обхитрувати — роль покупців взяли на себе євреї. Приміщення, до речі, обійшлося Шептицькому у 34 тис. доларів.
Вибухнула німецько-радянська війна, і у Львів увійшли німецькі війська, почалися погроми. В умовах винищення євреїв головний рабин Львова Левін звернувся за допомогою до Шептицького. Зміст прохання передав його син Курт. Уривок із його спогадів: «Я прийшов до Вас, Ексцеленціє, від імені жидівської громади (мова оригіналу. — П. С.) м. Львова. Я прийшов від імені півмільйона жидів… Свого часу Ви сказали мені, що вважаєте себе приятелем жидів. Я прошу Вас, тепер, у годині смертельної небезпеки, дати доказ Вашої приязні. Я прошу Вас: рятуйте тисячі людських життів. Рабин Левін вийшов з обітницею Митрополита, що буде зроблено все, щоб допомогти».
Митрополит дотримав обіцянку — допомагав євреям, стримував вірних церкви від погромів.
21 листопада 1942 р. Шептицький видав пастирське послання «Не убий», в якому протестував проти вбивств і залучення німцями українців до репресивних акцій. Свою паству він закликав відмежуватись від тих, хто позбавляє життя. Застеріг: якщо хтось із українців виконуватиме екзекуції проти євреїв, хоч би й під фізичним примусом, нехай навіть не переступає поріг церкви. У посланні до духовенства митрополит засуджує і німецьку владу.
31 серпня 1942 року в листі до Папи Римського Пія ХІІ він пише: «…Не буває дня, протягом якого не здійснювались би найогидніші злочини, вбивства та пограбування. Найпершими жертвами стають євреї. Число замордованих в нашому краї євреїв напевне вже перевищило 200 тисяч. В Києві протягом кількох днів закатували до 130 тисяч чоловіків, жінок та дітей. Всі малі містечка України були свідками подібних масакр. …З часом почали вбивати євреїв на вулицях. …Я вже оголосив, що вбивство карається відлученням від церкви. …Я протестував також листом на адресу Гітлера і остерігав молодь перед вступом до міліції» (мова оригіналу. — П. С.)
У листі до рейхсфюрера СС Г. Гіммлера митрополит виступав проти нищення євреїв та звинувачував нацистів у тому, що, втягуючи українців у такі акції, вони роблять великий гріх.
Як твердить Курт Левін, він бачив у митрополичій бібліотеці копію листа до Гіммлера і його відповідь Шептицькому, в якій рейхсфюрер СС радив митрополиту не втручатися у справи, які його не стосуються.
Історик із Дрогобича Василь Іванишин (уже покійний) ще в 1990 році писав, що Андрей Шептицький звертався з листом і до Гітлера. Реакція нацистів була наступною. Здійснено обшук у соборі Св. Юра, видано розпорядження про арешт митрополита. Врятував його великий авторитет у Європі. Як висловився Гіммлер: фюрер спочатку оскаженів, а потім висловився, що графа Шептицького за це варто повісити, але митрополит Андрей Шептицький може собі таке дозволити.
Митрополит цікавився становищем в’язнів у гетто, він призначив о. Івана Котіва збирати повну інформацію про це. У справі порятунку євреїв рушійною силою був брат Андрея — ігумен чину св. Теодора Студита Климентій (Казимир) Шептицький. Ця робота стала можливою тому, що під орудою Андрея і Климентія співпрацювала група монахів та монахинь із багатьма парафіяльними священиками. Вони рятували євреїв, ризикуючи власним життям і життями близьких людей.
Павло СЛИВКА,
історик.
м. Тернопіль
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте