Київський ресторан біля стадіону «Олімпійський», вишукана публіка. Вишколені офіціанти: «Чого бажаєте?», «Дякую, що завітали до нас». Зайшов у цей ресторан один з українських волонтерів і не відразу збагнув, що діється: чи то він спить і йому сниться, чи то дійсніть наша така. Ось недалеко за столиком офіціант обслуговує клієнта. Але ж кого?! Того чоловіка волонтер знає давно. Знає про нього таке, що чолов’язі справді треба сидіти. Але ж не за столиком у ресторані.
Уперше Сергій Корсунський «засвітився», коли терористи захоплювали будівлю СБУ в Луганську. І сам старався, й іншими командував. Потім подерся по бандитській кар’єрній драбині вгору. Став командиром терористичної «Армії південного сходу» і правою рукою Болотова, коли той був «главою ЛНР». Разом із своїм босом виступав на численних прес-конференціях, закликав до федералізації України. Потім кудись зник із горизонту «ЛНР». І ось він у київському ресторані, офіціант біля нього крутиться: «Чого бажаєте, пане терористе?» Хоч не зовсім так, офіціант і не здогадується, кого обслуговує.
Волонтер, зрозуміло, підійшов до давнього знайомого. За шкірку не взяв, позаяк таких повноважень не має, для початку тільки поцікавився в Корсунського, як так вийшло, що він на волі. А той показав довідку, з якої випливало, що міліція Луганської області жодних претензій до нього не має. Чистий чоловік, як дитяча сльоза. Волонтер, звісно ж, тут же зателефонував силовикам, але сказати, що вони відразу кинулися терориста ловити, було б великим перебільшенням. Спочатку заявили, що людина з таким прізвищем серед тих, хто перебуває в розшуку, не числиться. Потім таки пообіцяли: інформацію перевірять.
Затримали Корсунського в Полтавській області. Туди він встиг доїхати, доки розкручувався силовий маховик. Уже після затримання з’ясувалося, куди зник з «ЛНР» активний її діяч. Посварився з ватажком «народного ополчення» Олексієм Мозговим і втік до Одеси. Там спокійно собі жив-поживав, їздив розкішним «Лексусом», частенько відвідував столицю України.
Ось така «лафа» була терористові, доки його цілком випадково не побачив чоловік, який добре його знав. А свого часу в столиці України так само випадково виявили сепаратистського журналіста Таваккула Абдулаєва. То він ще й «наїхав» на чоловіка, котрий упізнав його. «Я приїхав у Київ погуляти, а ти, негіднику, зрадив свій Луганськ», — вичитував землякові, який бореться за єдність України.
На переговорах у Мінську терористи однією з умов поставили амністію. Та коли її і не оголосять, то, з усього видно, багато бандючків можуть заховатися серед українського люду. Найвідоміших упізнають, і то випадково. А інші мають усі шанси залишитися безкарними.
М. ЛУКАШКЕВИЧ
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте