Шевченкіана займає особливе місце як у літературній, так і в образотворчій спадщині видатного українського письменника Богдана Лепкого (1872—1941). Він досліджував і популяризував творчість Тараса Шевченка: готував до друку видання «Кобзаря», інших літературних і наукових праць, присвячених Шевченкові, переклав його твори польською. Крім того, Лепкий малював портрети Тараса Шевченка. Лев, молодший брат письменника, згадував: «…брат Богдан намалював дуже багато портретів Шевченка і в різному виді. Одного ще залишив недокінченого в день смерті. Це була його якась «пасія» малювати портрети Шевченка, зокрема на старші літа».
У мистецтвознавчій розвідці Дам’яна Горняткевича зазначено: «Для докладніших даних про портрети Шевченка, які виконав проф. Богдан Лепкий, я звернувся до його сина д-ра Ростислава Лепкого, від якого дістав такі інформації: «Як пригадую собі з оповідань батька, то тато рисував ще з гімназійних часів, з нагоди свят Шевченка, т. з. французьким олівцем, чи вуглем портрети Тараса. Опісля, вже як був у Відні на університеті, малював олійними фарбами портрети Шевченка, з яких подарував свому братові, пок. Миколі у Станиславові, та цей портрет під час війни імовірно пропав. За часів Першої світової війни, пригадую собі, що тато у Вецлярі над Ляном у 1916—1918 рр. малював теж портрет Шевченка. В роках 1922—1925 у Ванзе біля Берліна він продовжував свою працю і на тому полі. Ці та інші образи батька залишилися були у Ванзе, запаковані з архівом, який потім (десь у 1932—1933 рр.) пок. Зенон Кузеля частинно передав до Українського музею у Празі. Після переїзду в 1926 р. до Кракова батько малював далі портрети Шевченка і їх роздаровував родині та своїм приятелям. У нас є один портрет, який я сюди привіз».
У колекції обласного музею Богдана Лепкого в Бережанах зберігаються чотири портрети Тараса Шевченка, намальовані письменником у різні роки. Один із них відноситься до періоду навчання Лепкого в Бережанській гімназії. У розділі «Шевченкове свято в гімназії» мемуарної трилогії «Казка мойого життя» письменник згадує: «Наші товариші поляки мали дуже гарне погруддя Міцкевича. Воно стояло в канцелярії директора. На концерт у честь найбільшого польського поета уставляли його на естраді в лівім ріжку салі між лаврами, пальмами та дубовими гілками.
Такого Шевченкового погруддя в нас не було. Був гіпсовий відлив, але маленький з великими вусами та високою шапкою. І взагалі ніякого більшого портрету Шевченка в Бережанах не можна було дістати. Що тут робити?
І тоді взяв я світлину з погруддя нашого поета, вирізьбленого Барончем, побільшив її до розмірів нормальної людини, дав чорне тло, а коли ми цей рисунок уставили глибоко між пальмами й цвітами, вийшла ілюзія справжньої різьби».
Так з’явився невеликий погрудний портрет Тараса Шевченка, виконаний олівцем. Кобзар зображений у смушковій шапці, кожусі, з-під якого видніється вишиванка з комірцем, що підв’язаний чорною вузькою стрічкою. Цей портрет, очевидно, створений на основі відомого прижиттєвого фото Шевченка 1859 року, зробленого фотографом Генріхом Деньєром. Юний Лепкий навмисне підкреслив національність Шевченка, зобразивши його у вишиванці.
Наш краянин зауважив, що малював Шевченка з «погруддя, вирізьбленого Барончем». У дослідженні О. Сидора «З історії львівської мистецької Шевченкіани» зазначено: «Відтоді у багатьох храмах Галичини проводилися щорічні поминальні богослужіння, присвячені пам’яті Т. Шевченка. На тому, що проходило у Львові 1862 р., було виставлено його графічний портрет, виконаний літографом В. Гутовським (віддруковано в літографському закладі А. Косткевича), і це, мабуть, був перший твір мистецької шевченкіани, що постав на західноукраїнських землях. А через 15 літ нову сторінку вписав у неї вже скульптор Тадей Баронч, який, завершуючи свої мистецькі студії у Флоренції, 1873 р. виконав погруддя Кобзаря, відлив його у гіпсі, а наступного року, вже у Львові, перевів у теракоту і подарував НТШ (після 1939 р. доля цього авторського оригіналу невідома)». Скульптор дозволив Науковому товариству ім. Шевченка виготовляти з погруддя копії та репродукції для продажу з метою збору коштів на пам’ятник Кобзареві. Це зображення мало бути достатньо поширеним, оскільки репродукувалося для продажу приблизно з 1875 року. Однак лише в Інтернеті вдалося віднайти єдине підписане фото згадуваного Лепким погруддя Шевченка, яке підтверджує ймовірність того, що рисунок може бути начерком для описаного портрета.
Інший твір Лепкого — акварельний портрет Тараса Шевченка — овальне зображення, обрамлене декоративною віньєткою. Ця робота не містить авторських сигнатур, але, очевидно, виконана на основі фото 1859 року, зробленого під час приїзду Кобзаря до Києва. Для цього портрета Лепкий використав погрудну частину світлини у композиційній та ракурсній відповідності. Шевченко зображений у три четверті, голова злегка опущена — високе чоло, відкритий погляд спрямований на глядача — погляд пророка України. Цей портрет не датований, але, беручи до уваги обкладинку «Кобзаря», виданого 1922 року із життєписом Т. Шевченка та передмовою Богдана Лепкого, можна припустити, що цей акварельний твір є одним з варіантів для цього видання. Хоча порівнювані портрети й відрізняються один від одного, але овальна форма у віньєтці визначає задум оформлення обкладинки книжки і дає підстави орієнтовно атрибутувати зазначений музейний портрет 1920-ми роками.
«Шевченко-солдат» — творча копія Богдана Лепкого з автопортрета Т. Шевченка 1848 року, який зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка у Києві. Цей твір виконаний на засланні під час перебування Кобзаря у складі Аральської описової експедиції. Лепкий намагався дотриматися точності в копіюванні, однак послаблення тіней, а також техніка виконання (туш, перо) зумовили зміни у виразі обличчя. Крім того, Лепкий змінив форму портрета, залишивши від овалу тільки аркоподібні контури. Цілком імовірно, що цей твір виконувався як ескіз для одного з видань, присвяченого Тарасові Шевченку.
Олійний портрет є копією Богдана Лепкого з першого овального автопортрета Тараса Шевченка 1840 року, створеного у Санкт-Петербурзі майже одночасно з першою публікацією «Кобзаря». У цьому випадку Лепкий відмовився від овальної форми оригіналу. Він вдало повторив складний ракурс портретованого, зосередив увагу на моделюванні обличчя і досягнув виразності у копіюванні колориту картини.
Очевидно, що образотворча шевченкіана Богдана Лепкого є набагато більшою за обсягом, але і та невелика частина з музейної збірки підтверджує слова мистецтвознавця Дам’яна Горняткевича, що серед імен мистців, які виконали портрети Шевченка — Крамской, Шрайнцер, Мате, Рєпін, Ге, Красицький, Курилас та інші — ім’я Богдана Лепкого займає заслужене місце.
Наталія СОБКОВИЧ,
мистецтвознавець.
Ілюстрації: рисунок Богдана Лепкого «Тарас Шевченко, 1880-і рр.(?)». Зберігається в музеї Богдана Лепкого в Бережанах; акварель Богдана Лепкого «Тарас Шевченко, 1920-і роки», зберігається там же.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте