У першому томі «Тернопільського енциклопедичного словника» (Тернопіль: Збруч, 2004) на сторінці 683 подане коротеньке гасло «Ільницький Роман (1915, Борщівщина) — журналіст, громадський діяч». Тоді ми не знали ні дати, ні точнішого місця народження, ні по батькові цього нашого земляка, бо його життєва дорога пролягла крізь Німеччину за океан, і ця інформація залишилася недоступною.
Нині маємо змогу більше повідомити про цього добре знаного в українській діаспорі у США діяча. Фонд обласної універсальної наукової бібліотеки поповнився книжкою «Думки про українську визвольну політику» (Гадяч, 2007), автором якої є Роман Ільницький. І завдяки вступному слову його сина Олега й упорядникові та автору передмови, відомому правникові й краєзнавцю Олександрові Панченку, який, власне, й надіслав цей збірник, відкриваємо нові факти з життя непересічної особистості.
Отже, народився Роман Ільницький у селі Кривче Горішньому (нині Кривче Борщівського району) 18 червня 1915 року і став третьою дитиною з чотирьох у подружжя Володимира та Ольги Ільницьких.
У сім’ї Ільницьких дуже шанували науку, адже це була вчительська родина. Мати Романа, Ольга, протягом тривалого часу (1920—1933, 1939—1945 рр.) працювала учителем у селі Михалкові на Борщівщині, де проживали Ільницькі, й навчала школярів майже без винятку українською мовою.
Усі діти Ільницьких здобули добру освіту. Старший син Степан закінчив у 1929 році українську гімназію в Тернополі, пробував продовжити навчання у Братиславі (нині Словаччина), але не отримавши дозволу від польського уряду на виїзд, присвятив себе громадській роботі. Помер у 1933-му на 22 році життя.
Роман Ільницький навчався у Чортківській (1924—1925), Тернопільській (1925—1930), та Рогатинській (1930—1934) гімназіях. У 1938 році отримав диплом магістра, закінчивши Львівську академію зовнішньої торгівлі. Працював учителем Української торговельної гімназії у Станіславові (нині Івано-Франківськ). З 1939 року він — учитель кооперативного ліцею у Львові.
Навчаючись у Тернопільській українській гімназії, Р. Ільницький належав до Юнацтва ОУН, за що його у 1930 році заарештувала польська влада. З 1934 р. він — член ОУН. У лютому 1940 року підтримав Революційний провід ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Наприкінці червня 1941 року Р. Ільницький став державним секретарем щойно створеного у Львові Українського Державного Правління. А вже 12 липня 1941 року його заарештувало гестапо, і до 30 вересня 1944 року він перебував у концтаборі Саксенгавзені (Німеччина).
Після звільнення Роман Ільницький зосередився на редакторській, журналістській діяльності в середовищі української еміграції. У жовтні 1945 року в баварському місті Фюрт вийшов перший номер тижневика «Час», який заснував і редагував наш земляк. Це було перше — періодичне й системне — видання третьої хвилі української політичної еміграції. Виходило воно до 1949 року, і значення його для гуртування скитальців важко перебільшити. Також завдяки Р. Ільницькому в липні 1947-го засновано і вийшло перше число тижневика для українців німецькою мовою «На чужині». Цього ж року було засновано Союз ДіПі (таборів переміщених осіб) преси, першим президентом якого став теж Р. Ільницький. У 1950 році він — ініціатор і засновник «Союзу вільної преси Східної і Центральної Європи, балканських і балтицьких держав». Упродовж 1955—1956 років редагував часопис «Український самостійник».
Водночас із виконанням добровільно обраних своїм покликом обов’язків видавця, журналіста Роман Ільницький поринув у громадське життя українців на еміграції. Він — генеральний секретар Центрального представництва української еміграції в Німеччині (1945—1947); генеральний секретар Міжнародного комітету переміщених осіб і політичних емігрантів у Німеччині та голова Союзу вільної преси Центральної і Східної Європи (1947—1952).
Американський період життя Р. Ільницького почався від 1957 року з — часу його переїзду до США. Він очолив роботу Організації Однодумців ОУН за кордоном. Його обрали заступником Голови Політради ОУН (з), а в 1957—1958 роках він — її голова. Продовжував дописувати до еміграційних видань і, незважаючи на солідний вік, — учитися. 25 жовтня 1961 року Р. Ільницький отримав диплом магістра з бібліотекознавства Колумбійського університету. Після здобуття ступеня магістра до виходу на пенсію (1980) працював у Публічній бібліотеці Нью-Йорка.
З-під пера Р. Ільницького (за його ж підрахунками) вийшло майже 400 статей — публіцистичних і наукових. Вони опубліковані у багатьох збірниках та у періодичних виданнях. Окремими книгами вийшли праці «Німеччина і Україна. 1934—1945» (німецькою мовою у 2-х томах, Мюнхен, 1955—1956); «ОУН в Україні, ОУН (з) і ЗЧ ОУН: Причинок до історії українського націоналістичного руху» (Нью-Йорк; Торонто, 1962; Львів, 1991); «Призначення українців в Америці» (Нью-Йорк, 1965). Уже згаданий том «Думки про українську визвольну політику» вийшов посмертно: 2 лютого 2000 року важка недуга здолала Романа Ільницького. Похований він у містечку Бавнд Брук (штат Нью-Джерсі, США).
В українській діаспорі не втомлюються повторювати, що Роман Ільницький був генератором не лише цікавих і оригінальних ідей, а й постійним та невичерпним реалізатором нових проектів, сміливих пропозицій. Він належав до тих українських публіцистів, котрі заявили про себе як про майстрів найвищого класу. А вся його праця як громадського діяча була спрямована на утвердження авторитету України в світі.
Марія ПАЙОНК, завідувач відділу краєзнавчої літератури та бібліографії обласноїуніверсальної наукової бібліотеки.
Богдан МЕЛЬНИЧУК, почесний краєзнавець України.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте