Обмінялись подяками
Під час офіційного візиту в Туреччину Президент України Петро Порошенко зустрівся у Стамбулі із Вселенським Патріархом Варфоломієм І і, як повідомляють засоби масової інформації, обговорив з ним питання створення єдиної помісної Української православної церкви.
«Я дуже вдячний Патріарху за постійну молитву за Україну, її про–цвітання, за мир на українській землі, за постійну допомогу, яку церква надає Україні», — зазначив П. Порошенко.
«Хочу відзначити велике задоволення і подяку Президенту України за його візит, — своєю чергою сказав Вселенський Патріарх. — Ви знаєте, що церква Константинополя є материнською церквою української нації. Ми відчуваємо духовний зв’язок між Константинопольською церквою та Україною».
Чи це був лише візит ввічливості, чи він матиме конкретні кроки назустріч створенню єдиної помісної православної церкви в Україні, на яку, за словами Президента
П. Порошенка, «чекає український народ», покаже час.
Символ нашої держави
Коментуючи справу Надії Савченко, предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет сказав: «Для нас, українців, символом України є Надія Савченко, бо незламний дух, який вона проявляє в цих умовах — це Україна. Тому хай ворог зиркає на неї і робить висновок, чи зможе він перемогти Україну. Ми віримо, що ворог ніколи не зможе перемогти Україну, бо з нами правда, а там, де правда, там Бог, а Бога не переможеш», — заявив Патріарх Філарет.
У зв’язку із загрозою життю незаконно ув’язненої Росією Савченко предстоятель УПЦ КП благословив посилити молитви за її звільнення та за звільнення всіх полонених і заручників, захоплених й ув’язнених Росією та її колаборантами в Криму і на Донбасі.
Настав час визнати правду
Група православних християн із Парижа, Амстердама, Нью-Йорка, Москви, Києва і Львова виступили із заявою з приводу 70-річчя Львівського псевдособору, на якому «Російська православна церква насильно включила Українську греко-католицьку церкву до свого лона під тиском радянської влади». «У той момент, — йдеться в заяві, — коли учасники собору 8 і 9 березня (1946 р. — Ред.) голосували за «возз’єднання» своєї церкви з Московським патріархатом, усі українські греко-католицькі єпископи перебували у в’язниці під вартою. 216 священиків та 19 мирян, зібрані у львівському Свято-Юрському кафедральному соборі силами НКВД (попередника КДБ), здалися на милість «ініціативній групі», керованій о. Гавриїлом Костельником та двома нововисвяченими православними єпископами — Антонієм Пельвецьким і Михайлом Мельником. Архіви свідчать, що Сталін особисто ухвалив рішення про ліквідацію Української греко-католицької церкви.
Підписанти зазначають: «Ми, православні християни, почуваємося відповідальними за злочини мовчання, яке огортає руйнування цієї церкви радянським режимом за участі Московського патріархату… Ми запевняємо Українську греко-католицьку церкву у нашій солідарності, нашій молитві за всіх невинних жертв цієї церкви».
Верховний архієпископ УГКЦ Святослав (Шевчук) високо оцінив ініціативу групи православних християн. (Цікаво, що серед них є і представник УПЦ (МП) Георгій Коваленко, донедавна її речник, а нині позбавлений усіх офіційних посад). Виступаючи у Люблінському католицькому університеті, владика Святослав зазначив, що для нього цей лист є вагомішим, ніж гаванська декларація (підписана Папою Римським Франциском і Патріархом РПЦ Кирилом. — Ред.) «Це є досвід того, — сказав блаженнійший, — що у Православній церкві діє Дух Святий, який зворушує сумління і оголошує правду».
Щоб примирились Русь із Руссю
Українська православна церква Київського патріархату, йдеться у заяві прес-служби УПЦ КП, поділяє скорботу українських греко-католиків через страждання і втрати, які їм довелося пережити внаслідок Львівського псевдособору та репресій тоталітарної системи. Водночас вона нагадує, що Православна церква в Україні в радянський час «також не раз зазнавала на собі подібні методи владного тиску». Зокрема, наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років внаслідок більшовицького терору і репресій Українська автокефальна православна церква (сформована 1921 року) була майже повністю знищена. Тож, маючи власний історичний досвід перенесених гонінь від вороже налаштованої політичної влади, в Київському патріархаті добре розуміють своїх братів.
«Ми переконані, — зазначається у заяві УПЦ КП, — що трагічні події, які спіткали українські церкви як у ХХ столітті, так і в попередні часи, гіркі сторінки взаємовідносин між православними і греко-католиками, мають однією з головних причин відсутність власної незалежної Української держави. Користуючись цим, віддалені столиці і престоли за рахунок українського народу та Київської церкви вирішували свої справи, боролися за розширення свого впливу».
І ще один акцент. На думку Київського патріархату, з обох сторін мають бути дані належні моральні оцінки суперечливим сторінкам відносин між двома церквами — від подій кінця XVI ст. і аж до кінця XX ст. «На жаль, ці понад чотири століття історії наповнені гіркими подіями, вчинками, за які православні та греко-католики мають просити одне в одного прощення… Формула примирення «Прощаємо і просимо прощення», яка… після завершення Другої світової війни дала добрі плоди у відносинах між низкою європейських народів, у тому числі між українським та польським народами, буде плідною і для примирення «Руси з Руссю» — українських православних і українських греко-католиків. Нехай у цій добрій справі допоможе нам всім Господь!» — зазначається у заяві прес-служби УПЦ Київського патріархату.
І тут — привид фашистів
70-річчя Львівського псевдособору прокоментував і відділ зовнішніх церковних зв’язків УПЦ Московського патріархату. Там вважають, що на тому соборі «частина уніатів цілком добровільно перейшла під омофор Російського патріарха». І підтвердженням цьому «є не лише історичні документи, зокрема щодо діяльності протопресвітера Гавриїла Костельника, який задовго до Львівського собору симпатизував православ’ю, але й той факт, «що на сьогодні в Галичині діє близько 900 православних парафій, які навіть після легалізації УГКЦ не захотіли повертатися до уніатства». Однак УПЦ (МП) визнає і той факт, що «частина уніатського духовенства і вірян не прийняли рішень Львівського собору».
Відділ зовнішніх церковних зв’язків УПЦ (МП) виступає проти «намагання очорнити діяння Львівського собору 1946 року», згадує «страждання православного населення України від уніатської політики, починаючи з часу Берестейської унії 1596 року» і стверджує, що «головним приводом для ліквідації УГКЦ каральними органами Радянського Союзу була відкрита співпраця цієї релігійної конфесії з німецько-фашистськими окупаційними військами та їх поплічниками на території України».
Галина САДОВСЬКА
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте