На першому курсі факультету журналістики Львівського держуніверситету імені І. Франка (нині – національний університет) студіювали ми античну літературу. Курс читав старенький, дуже вимогливий професор Йосип Дідик, який фанатично любив свій предмет.
Старшокурсники лякали нас, що справжніми студентами станемо лише тоді, коли здамо іспит саме цьому викладачеві
Ті, хто вступив до університету зразу ж після школи, здебільшого просиджували вільні від пар години в бібліотеці, «ковтаючи» тексти грецьких і римських авторів. Були залякані розповідями, що Й. Дідик дає несподівані запитання для перевірки, чи студент читав твір. Але студенти, які потрапили на факультет після служби в армії, почувалися впевненіше і мали надію, що «якось воно буде». Поміж таких — і мій однокурсник Павло Таран, згодом кореспондент газети «Вільне життя».
…На екзамені Й. Дідик запитав його:
— Як звали дружину Одіссея, юначе?
Павло опустив голову, бо ж тексту Гомера не читав. Хтось із дівчат взявся підказувати з-за спини Павла: «Пенелопа, Пенелопа…» Не розчувши, П. Таран чітко проказав:
— Антилопа.
Товстенький професор, який, здавалося, дрімав, зірвався на ноги й мало не задихнувся від обурення:
— Юначе, та як ви… Як ви посміли чарівну жінку обізвати таким смердючим іменем!
І показав Павлові на двері.
Богдан МЕЛЬНИЧУК
(із видання “Головна газета Тернопілля (Вільне життя – 70)”).
Фото з архіву редакції
Прокоментуйте