Знову звертаюся до вашої газети зі своїми переживаннями, хоча вже багато разів різні дописувачі та журналісти висловлювали свої думки, бачення, переконання щодо ситуації в українському православ’ї. Цього разу взятися за перо спонукало «Прошение…» до патріарха Московського Кирила від парафіян храму Святого Іоанна Хрестителя із села Великого Кунинця Вишнівецького благочиння, опубліковане в соцмережах. У ньому настоятель згаданого храму та кілька його парафіян закликають «святійшого владику» прислухатись до слова Св. Писання та святих отців і «не вступати у духовну єдність з єритиками-католиками в особі Римського папи», оскільки «латиняни порушили… канони Православної церкви, відкинувши від себе Благодать Божу», а тому «католики — не християни і нам не брати, а їхня «церква» нам не сестра».
Що на це можна відповісти? І про що просять «канонічні» парафіяни зі своїм настоятелем? Не єднатися з латинянами? То, може, прихиляють своє вухо і своє серце до православних братів, які відстоюють Україну, українську мову та Українську церкву? Теж ні. УПЦ Київського патріархату вони називають навіть не церквою, а «розкольницькою організацією, що привносить смуту в життя держави і церкви». Насправді смуту сіють представники Московського патріархату. Адже держава наша — не Росія, а Україна, а в своїй державі має бути і своя церква, панувати українська мова. Нехай у Росії моляться за Російську церкву, за її патріарха Кирила, за російську владу. А ми, українці, маємо молитися за українську владу, українське військо, за те, щоб Господь допоміг нам звільнити рідну землю від нашестя чужинців. А це російські війська, очолювані Путіним і благословенні патріархом Кирилом.
Дивує, чому підписантів «прошения» не болить доля українських полонених, з яких так жорстоко знущаються їхні одновірці з «ДНР» і «ЛНР», чому вони не переймаються українськими бранцями, зокрема полоненою Надією Савченко, кинутими до російських в’язниць? Чому не просять свого «святійшого владику» заступитися за них і допомогти їх звільнити? Весь світ, незалежно від конфесійної належності, вимагає цього від Путіна, а великокунинецькі прибічники Московського патріархату про це ні пари з вуст.
Щоправда вони визнають: «Нерідко ім’я Московського патріарха стає причиною розколу в селі, та парафія, в якій з повним титулом поминається його святість, піддається критиці і нападкам з боку односельців». Проте вони «готові до кінця стояти за єдність зі світовим Православ’ям через посередництво Російської православної церкви, але церкви, що не вступає в дружбу з латинством». Яких же істин православ’я закликають дотримуватися представники УПЦ (МП) з Великого Кунинця, коли їхня церква та їхній патріарх не дотримуються іспиту любові, милосердя, справедливості. Оголошують себе українською церквою, а що в них є українського? Невже не зрозуміло, що підтримка УПЦ (МП) серед українців падає, і що ця церква покладається лише на заступництво Москви. Натомість авторитет УПЦ Київського патріархату зростає, зміцнюється, люди тягнуться до неї і невдовзі вона стане єдиною помісною Українською православною церквою. За нею майбутнє в Україні, бо в ній панує дух любові і милосердя. А там, де ненависть, там немає Бога, якими б словами про канонічність хто б не прикривався.
Ще хочу відповісти представникові Тернопільської єпархії УПЦ Московського патріархату протоієрею Георгієві Прокопчуку. У статті «Війна на духовному фронті» в газеті за 16 березня він стверджує, що причиною всіх розділень і проблем є гріх. Проте і сам грішить, коли каже неправду. Наприклад: «Ті, хто прагне заволодіти храмами, зазвичай раніше в той храм не ходили або ходили дуже рідко, хоч і живуть на території певного населеного пункту». Всечесний отче, а як же тоді вважати те, що 70—80 відсотків парафіян прагнуть істинної Української православної церкви і лише десяток-другий залишаються прихильниками Московського патріархату? Чому ви замовчуєте, що в Колосовій, Катеринівці Кременецького, в Кутах Шумського районів громади розділились порівну? Перечитайте, отче, «Прошение…» і подивіться, скільки під ним підписів. Аж десять! А поцікавтесь, скільки парафіян у Великокунинецькій церкві Київського патріархату. Ось вам і відповідь, за ким ідуть люди і за ким правда.
Наш владика архієпископ Нестор у цій же статті дає чітку і зрозумілу відповідь: війна показала, хто є хто. І якщо у церквах Московського патріархату відкрито заявляють, що не молитимуться за українське військо, за Небесну Сотню, а моляться за якесь безлике «отечество», то зрозуміло, чому їх люди покидають, а не тому, що вони, мовляв, були поганими парафіянами. Позицію владики Нестора поділяє і релігієзнавець Андрій Юраш. Він робить однозначний висновок: «Канонічність Київського патріархату ставиться під сумнів тільки тому, що вони не підлягають Москві. Шлях, який обрав КП, — правильний, і він веде до розвитку». Представники УПЦ (МП) іншої думки. Це їхній вибір. Але хай не дивуються, чому йдуть від них люди. Вони щиро вірять в Бога, і церква їхня справжня. Їм просто не по дорозі з агресивною Москвою. Оце і весь їхній «гріх».
Надія ЗАХАРСЬКА
с. Горинка Кременецького району
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте