Сусід із вереском влетів до мене на кухню якраз у той час, коли я наминав пляцок і мало сі не вдавив із переляку, та й випалив: «Ти знаєш, же в Кийові тоті прокурори і судді, же майданівців судили, знов при посадах! Включай телевізор, вон всьо показуют!»
Телевізор я тоди не пішов включати. Апетит пропав, а нерви не хотів си тріпати. Я вже чув, же в Тернополі їдного прокурора прилаштував колєга до себе в інститут деканом. А кілько таких «колєгів» і кілько таких «прилаштованих»-недолюстрованих у нас по області та й по всій Україні? Нє, вони хоч і люди з головами й досвідом, але щось тут не всьо правильно. Кум, правда, потім чось сі цафнув і на мої зауваження відповів: «Але, знаєш, критикувати нинька владу, казали по телевізорі, не можна. Бо то означає, же ти Путіну помагаєш».
Гм, певно, зверха ліпше видно, кого в тюрму запхати, а кого відпустити, но ж народ такого «виборочного» правосуддя не розуміє. В нас якщо злодій — то злодій, якщо служив Януковичу, то місце тобі коло кузькіної мами. А тутка сі починают, як казав сусідчин внук, «50 відтінків сірого»: той люстрований дуже темні діла робив, а той — трошка «світліші». Ех, ми файно почали, але нефайно то всьо сі кінчає…
А що за пляцок був? Нате рецепта.
В емальованій мисці дві яйци розтерти зо шклянкою цукру і двома столовими лижками меду. Тоди додати 50 грам масла. Миску ставимо на банячок, де перед тим наливаємо горнятко-два води і, закип’ятивши, лишаємо на маленькім вогни. То буде така парова баня. Тримаємо доти, закім масло сі не розтопит. Тоди знімаємо, додаємо дві чайних лижки соди, не гашеної оцтом. Всипаємо три шклянки муки. Тісто має бути як пластилін і трошка липнути до рук. Тоди ділимо його на вісім частин і розкачуємо, а потім під кришку вирізаємо круги. Печемо їх окремо, а обрізки теж окремо до світло-коричневого кольору. Як коржі будут готові, беремосі за крем. Я в тій самій мисці, де було тісто, знов розтираю дві яйци з двома шклянками цукру і трома столовими лижками муки. Потім доливаю півлітра молока і даю 350 грам масла. Знов ставлю на водяну баню, заварую той крем, аби загус і не розтікався по коржах. Тоди студжу. Далі збиваю міксером, аби був однорідний, і перемащую коржі. По боках роблю присипку з подрібнених обрізків. Їсти зразу не можна, бо буде не такий добрий. Я його ставлю в холодильник на кілька годин, аби просякнулисі кремом коржі. Коли час надходит, а слинка так і тече, заварую пахучий чайок із м’яти (ще й вам раджу) і — вйо за роботу.
Усім смачного!
Ваш пан ЮЗЕК
Ілюстрація Миколи ПИЛИПОВИЧА
Прокоментуйте