У розпал минулої передвиборчої кампанії натрапила в мережі на одну делікатну ситуацію. Дві колежанки. Одна політик, інша — журналіст.
На сайті другої несподівано з’явилася «чорнуха» на колежанку-політика. І така вона, оця пані, і сяка, скільки біди від неї, як можна за таку голосувати і взагалі — як вона сміє кудись носа потикати. Словом, «класика жанру» чорного PR.
Спаплюжена жінка під репостом такої публікації на сторінці журналістки не могла надивуватися — як так? Чому ти дозволила публікувати матеріал на своєму сайті? Адже чудово знаєш, що це брехня, як і знаєш, хто замовив той матеріал та як конкурент до мене ставиться.
Відповідь не забарилася — на кшталт «Сонечко, я в курсі, ти не винна, але ж розумієш, тут така ситуація, матеріал рекламний. Не гнівайся і не бери близько до серця, це just business… Підемо на каву, я все поясню…»
Чи була кава — не знаю, та й це, зрештою, неважливо. Оте «just business» (просто бізнес), напевно, втопило усіх трьох китів, на яких, за давніми віруваннями, вся Земля трималася, а не тільки якась там дружба. Хоча чому тут дивуватися — бізнес нині має всі можливі й неможливі привілеї: у совісті, безпеці, здоров’ї, релігії, в житті приватному й колективному… На всьому народ вчиться й умудряється заробити — на одязі, їжі, стосунках, житті. «Just business» стає цінністю, модою, девізом, а то і стилем життя. Чи вже став.
Купити диплом? Just business. Узяти хабар? Just business. Війна? Just business. Причому, шалено прибутковий. І десь поміж отими «джастами» й «бізнесами» губиться зерно наївності, що так не повинно бути, так ненормально, неправильно. Зерно губиться, та хоче проростати. От тільки грунт трапляється різний, як у біблійній притчі про сіяча…
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте