“Що треба знати, і чого нас не вчили в школі: дещо про чекістські “політтехнології”, – написала на своїй сторінці у Facebook Оксана Забужко. – У 1970-ті найславнішим радянським політв’язнем був – ні, не Сахаров – а український історик Валентин Мороз. Чули про такого? Ні? Так отож…((
Герой-інтелектуал – саме його виступ на відкритому суді в січні 1966 р. став першим в СРСР публічним “правозахисним”. Роки одиночного ув’язнення, голодівок, примусових годувань. Роки петицій, протестів, маніфестацій під радянськими посольствами по всьому світу. “Free Valentyn Moroz!” – було найпопулярніше гасло міжнародних правозахисних організацій. І в 1979-му славетного в’язня нарешті випустили – обміняли, разом із 4-ма іншими, на двох упійманих радянських шпигунів. Коли він прилетів до США, розістеризоване діаспорне жіноцтво падало перед ним навколішки. Цілували руки. Кричали: “Слава майбутньому Президенту України!”
Тим більшим став наступний шок. Випущені слідом за ним дружина й син не впізнавали чоловіка й батька. Ніби відбулось “переформатування особистости” – колишні дрібні “вади характеру” роздулись до мегаломанського масштабу, і вся поведінка Мороза на Заході виглядала суцільною компрометацією українського правозахисного руху. (М.ін., щось подібне, тільки менш скандально, відбулось і з “випущеним” Солженіциним – хоча того й не з тюрми випускали…)
“Казус Мороза” досі належне не проаналізовано. Зрозуміло, що, доки Москва тримає в секреті архіви КГБ, це й неможливо.
Але це не привід не винести з нього бодай елементарні уроки. І з них головний: у чекістській тюрмі людина, попри всю можливу увагу “всього прогресивного людства”, перебуває в “чорному ящику” – є об’єктом “закритого експерименту”.
На неї професійно чиниться постійний, 24 год на добу, тиск – інформаційний (їй створюють викривлену “картину світу”), психологічний (на те працюють спецлабораторії), фармакологічний (навіть Леонідові Плющу, якого французькі лікарі визнали здоровим, довелось після звільнення півроку лікуватися!), і бозна-який іще. Що довший термін експерименту, то більше шансів, що на виході з “чорного ящика” тюремники продемонструють “прогресивному людству” вже не суб’єкта власної волі, а несамовільного рознощика “зашитих” ними “програм” – Вінстона Сміта, випущеного з “кімнати 101”.
І не розуміти цього, МОВЧАТИ про це, ба більше – створювати гучну презумпцію “героїзму й незламности”, поки жертву замкнено в “чорному ящику”, – значить грати по стороні тюремників.
Коли рік тому мене спитали, що я хочу переказати Наді Савченко, я сказала, що благаю її про одне – не вірити нікому, абсолютно НІКОМУ й НІЧОМУ з того, що допускають до неї “з зовнішнього світу”. Просто, замкнути очі й вуха, як ченці-трапісти, – з усіх “контактів зі світом” залишити собі тільки хороші книжки. Зняти голодівку. І пам’ятати про Валентина Мороза.
Чи переказали – не знаю. Можу тепер тільки повторити те саме ще раз, уже публічно. І рекомендувати спогади Раїси Левтерової-Мороз, героїчної жінки й Великої Українки родом з Донбасу (з приазовських греків), як книжку, конче потрібну ВСІМ.
Мастрід, що його слід вивчати в школах.
Уважно. З олівчиком. Не минаючи ні титли.
Повний текст спогадів за лінком:http://library.khpg.org/files/docs/1358354582.pdf”.
Олеся ЯКУШКО
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте