Цього літа в оздоровчому комплексі «Лісовий», що в Скоморохах Бучацького району, оздоровилися за бюджетні кошти 333 наших юних краян пільгових категорій. Крім школярів із Тернопілля, тут відпочивали діти з Полтавщини та Києва. А ще, за словами директора закладу Івана Кіндрата, понад двом сотням дітей він відмовив у відпочинку за браком місць.
Норми ніхто не відміняв
Елеонора Штогрин із Чернівців оплатила з власної кишені оздоровлення своєї дитини в «Лісовому». Вона їхала туди з трьома подругами. Спершу дівчаток поселили в одну кімнату кращого корпусу. Тож туди, за словами дівчинки, збігалося митися ледь не півтабору. Та останнього дня дітей розселили, пояснивши, що корпус оплачений групою, яка має заїхати. Директор запевняє: попередив батьків про це першого ж дня. І взагалі, він поселив їхніх дітей в елітний корпус на прохання чиновників. Більше не буде таким добрим.
— Мою дитину поселили з подругою в блок, де жили хлопці, а двох інших дівчаток — в інші корпуси, — розповідає жінка. — Душ там жахливий, усе іржаве, води теплої не було, а холодна ледве текла. Діти добу не милися. Один туалет — для дівчат і хлопців, а двері не зачиняються. Я приїхала, а моя дитина брудна, вся в прищах. Ковдра смердить цвіллю. Я і забрала дочку.
Не визнає адміністрація закладу за порушення тимчасове поселення дітей у нежитлові приміщення. Хоча позаторік моя дитина (цього літа вона відпочивала в «Лісовому» вдруге і працювала моїм таємним агентом) протягом першого тижня спала в актовому залі. Там тоді розмістили 12 дітей. Пояснили, що поки нема вільних місць. Я змовчала, хоча тепер розумію: не мала права. Бо Елеонора Штогрин запевняє, що й цього року бачила такий «житловий» актовий зал у другому корпусі. Але жінка визнає, що її дитина не хотіла їхати додому, бо в «Лісовому» — найкраща програма заходів і прекрасні вихователі.
Це правда, що дітям побутові умови не настільки важливі, як їхнім батькам. Проте батьки мають право вимагати в адміністрації дотримання санітарних норм і правил.
…Приїхавши після тижня перебування своєї дитини в «Лісовому», я зауважила, що карниз у кімнаті ось-ось впаде (а столяр не реагував на прохання дівчат прибити його) і там не прибрано. Щоправда, того ж дня прибиральниця протерла підлогу. Вперше за тиждень. Заступник директора з виховної роботи Надія Кульчицька пояснила, що діти відмовляються залишати ключі, тому техпрацівниця не має доступу до кімнат.
Душові — це окремий стрес. У двох корпусах тепла вода подається начебто за графіком. У зазначений час я відкрила кран, але текла з нього вода холодна.
…Я поцікавилася, скільки дітей протягом літа покинули заклад достроково. Мені відповіли: 5—6 осіб щозміни. Насправді ж із семи осіб у загоні моєї дитини до двох тижнів зміни залишилася одна. Із трьох загонів сформували один.
Директор Іван Кіндрат запевнив: якщо діти, котрі відпочивають за бюджетні гроші, залишають табір, на їхнє місце управління в справах сім’ї та молоді облдержадміністрації присилає інших. Начальник управління Ігор Чорний спростував цю інформацію. Каже: механізм повернення коштів до бюджету є, але з «Лісового» жодного разу не надходила інформація про дітей, котрі не добули до кінця зміни.
Смачно, проте мало
Тепер щодо харчування. Дітям не подобається, що часто вони мусять довго чекати в їдальні чи під нею. Я бачила ці черги. Діти жалілися, що якось хтось із персоналу їм сказав, що спершу начебто дають їсти талановитим, спортсменам, а всі інші мусять чекати. Це неприпустимо.
Але найбільша проблема — маленькі порції. Спершу їсти хочеться, а потім звикається. Дівчатка знаходять у цьому перевагу, бо худнуть. Дехто поправляється, адже їсть багато хліба й печива з магазину, що на території закладу. Очікуючи під їдальнею директора закладу, я зауважила, що школярі виносять із собою хліб. А ще вони в супроводі вихователів ходять на млинці на приватну базу.
…Напередодні в неділю, провідуючи дочку, я перечитала меню. Побачила, що на підвечірок буде 50 грамів печива. І дуже здивувалася, коли вихователька просто на вулиці роздавала з торбинки той підвечірок: чотири печива на дитину. Печиво своєї я взяла додому і зважила: вага показала 23 грами. Підвечірки наступних днів моя дитина складала в кульок і фотографувала меню. Лише раз печиво дотягнуло до писаної норми.
Шеф-кухар на мої запитання почала нарікати, що діти залишають їжу в тарілках. Я пішла подивитися на ті залишки, але побачила тільки суп — його, до речі, подають у каструлях.
— Сьогодні ми давали 200 грамів вареників — це 12 штук, — прозвітувала кухар. — І добавку завжди даємо (лише каші, бо сардельки, приміром, пораховані. — Авт.) Булочки в нас валяються по смітниках. А печиво… Миші мають що їсти в корпусах.
Про мишей можна було б і змовчати. Та донька мені потім зізналася, що їм забороняли класти на підвіконня харчі, щоб миші по них не лазили.
Але повернемося до вареників. Я попросила дитячу порцію — мені принесли дорослу. Наголосила: дитячу. Принесли 13 штук, густо политих маслом і сметаною. Вони заважили 199 грамів. У меню зазначалося: вареників — 200 грамів, сметани — 20. Я сфотографувала цифру на вагах, а персонал кухні, адміністрація тішилися, мабуть, що надурили журналістку. Бо перед тим я завбачливо попросила свою дитину не їсти за обідом вареників, а скинути їх у кульок. Коли розпакувала його вдома, була вражена: дитяча порція — це 10 вареників вагою 140 грамів. А масла й сметани там не було.
Попри те учениця Тернопільської класичної гімназії Світлана Бек задоволена й харчуванням. Порції, звісно, не такі великі, як удома, але, каже, все дуже смачне. І Юля Майор із Теребовлі стверджує, що годували їх у «Лісовому» смачно, але мало, інколи булочку навпіл розрізали. А Марія Крайник із Тернополя радіє, що її донька почала в «Лісовому» їсти навіть те, чого вдома не їла. Тож нема зле, щоб на добре не вийшло?
«На лабутенах…» по аварійному містку
Директор «Лісового» пишається закладом. Наголошує: діти бувають за зміну на кількох виїзних екскурсіях. Запитує, який із таборів може похвалитися схожими побутовими умовами? Запевняє: щороку вкладає кошти в базу. Поставив металопластикові вікна, перекриває дах над одним із корпусів. Але цей рік складний: 250 тисяч гривень пропали в банку «Хрещатик»…
— До нас роками приїжджають діти з Києва за свій кошт, — каже директор. — Якби їм тут було погано, не їхали б. Сировий набір продуктів нині вартує 75 гривень. Якби не київські діти і не дорослі групи, яких ми приймаємо навесні й восени, то я не звів би кінців із кінцями.
Діти, з котрими я спілкувалася, справді задоволені «Лісовим». Даша Павленко з Полтавщини в захваті від природи і екскурсій. Каже, що тут багато цікавих розваг і їхньому загону пощастило з вихователькою. Це Людмила Володимирівна Шевчук, психолог Бучацької гімназії.
Юля Паньків із Городниці Підволочиського району потрапила до оздоровчого закладу як дочка учасника АТО. Юлі сподобалися ранкова зарядка і психологічні тренінги від волонтерів тернопільського центру «Успіх». Багато дітей згадували про них із захопленням. І моя дочка, і її подруга Олеся Залізко зі Славної на Зборівщині.
Запитую про дискотеку. Дівчата скромно відповідають, що не відвідують її. Бо не подобається репертуар. Чому, цікавлюся, дітям рекомендують співати на святах лише україномовні пісні, а на дискотеці вмикають «На лабутенах, нах…» у виконанні групи «Ленінград»? Проте Надія Кульчицька не бачить у цьому нічого крамольного, адже версія пісні неоригінальна, та, що без матюків. І на цьому спасибі…
На моє запитання, чому вихователі водять дітей через аварійний підвісний місток над Стрипою, директор лише сказав, що комусь перепаде. А Надія Михайлівна й тут знайшла виправдання: водять, мовляв, тільки найстарших дітей, начебто їхні життя і здоров’я менш цінні. Не розуміє заступник директора з виховної роботи, чому я, як мама, не отримала обіцяний номер телефону виховательки загону моєї дитини.
— Першим ділом вихователі мають поспілкуватися з кожною мамою, — каже Надія Михайлівна. — Сказати, що її дитина нормально доїхала, все добре, мене звати так-то, ось це мій номер телефону.
А чому ж мені ніхто не телефонував? І чому вихователька відмовила моїй дитині дати номер свого телефону? Зрештою, запитань у мене ще багато. Прибережу їх до наступного сезону.
…Насамкінець зазначу: якби батьки написали в управління листа — в заклад негайно виїхала б із перевіркою робоча група. А нема скарги — нема проблеми. То що, мовчимо далі, шановні батьки? З восьми матерів, котрі усно висловлювали мені незадоволення побутовими умовами й харчуванням у «Лісовому», ніхто не погодився дати коментар до цього матеріалу. Тож адміністрація закладу думає, начебто хтось хоче зашкодити «Лісовому» із заздрості…
Фото авторки та з вільних джерел
Прокоментуйте