У радянські часи держава контролювала все — від сільського господарства до космічної галузі. Держава визначала стратегічну, хоча і примарну, мету існування країни та її громадян. Одне слово, на те вона і тоталітарна держава, щоб контролювати все. А яка держава у самостійної України? Напевно, поки що не тоталітарна, хоча неодмінно такою стане при збереженні нинішніх темпів бюрократизації. Спробуємо це з’ясувати.
Держава тепер не контролює нічого: ні сільське господарство, ні промисловість, ні митницю — остання стала ефективним механізмом нищення власного товаровиробника на догоду приватним інтересам самих митників; ні дотримання законів у судах — останні стали ефективним механізмом нищення суспільної моралі на догоду приватним інтересам суддів; ні внутрішню торгівлю, ні зовнішню. Нарешті виявилося, що держава не здатна контролювати навіть власні кордони, не говорячи вже про власний інформаційний простір. Тепер держава нібито очолює боротьбу з корупцією, хоча сама є її основним джерелом.
Картина того, що відбувається, більш-менш зрозуміла. Вона однакова на всьому пострадянському просторі, але нам потрібні числа для порівняння. Не шукайте ці числа в газетах і телевізійних репортажах. Вони, швидше за все, введуть вас в оману. Зайдіть краще у найближче відділення солідного банку і з’ясуйте величину банківського відсотку на депозити. Виявиться, що цей відсоток для гривневих депозитів на рівні 17—20%. Чим надійніший банк, тим цей відсоток менший. У ризикованих банках він може становити сьогодні і 27%. Здавалось би, добре. Ви відкрили депозит на 1000 гривень, а через рік у вас буде вже, наприклад, 1200 гривень на рахунку. Як формується цей відсоток? Для того щоб не збанкрутувати, банк має видати комусь ваші гроші у кредит під більший відсоток, наприклад під 30% річних. Через рік із цих 30% він 20% поверне вам, а 10% залишить собі як прибуток. Для того, щоб взятий кредит вчасно повернути і ще отримати прибуток від використання позичених грошей, потрібно вкласти кредит у справу, що дає, наприклад, 40% прибутку річно. Тоді 30% повертається банку, а 10% лишається як прибуток тому, хто взяв кредит. Але хто візьме у банку кредит під 30% річних? Чи існує такий законний бізнес, що дає прибутку 40% річних? Відповідь, за рідким виключенням, негативна. Якби банки існували лише за рахунок таких кредитів, то вони швидко б збанкрутували всі без винятку. Отже, банки існують, переважно, не за рахунок гривневих кредитів. Тоді за рахунок чого? Моя відповідь: за рахунок інфляції. Якщо банківський відсоток на депозити 17% (цілком приватний Приватбанк або з переважним державним капіталом Укргазбанк), то рівень інфляції має бути вищим, наприклад, 25%. Для того, щоб розрахуватись із власником депозиту і ще отримати прибуток, банк має зберегти покладені на депозит гроші від інфляції, купивши на них, наприклад, американські долари. Тоді, через рік, долари можна знову трансформувати у гривні. Їх буде вже 1250 грн, 1170 грн повернути власникові депозиту, а 80 грн залишити собі як прибуток. А звідки банк знає рівень інфляції? А він його не знає. Якщо він помиляється з його оцінкою, то це завершується для нього великими збитками, а, можливо, і банкрутством.
Цікавою є поведінка банків при понаднормовому зменшенні їх фінансових ресурсів за рахунок різних видів діяльності. Звичайно, вони звертаються до Національного банку за рефінансуванням. Отримавши відповідну позику в гривнях, вони миттєво обмінюють гривні на іноземну валюту на міжбанківській валютній біржі. Через збільшення тиску на національну валюту її курс падає і банки, знову конвертуючи іноземну валюту в гривні, отримують прибуток, легко повертаючи борги у гривнях. Особливо вдалою ця операція виявилась при останньому безпрецедентному падінні гривні втричі за короткий термін. А скільки може заробити той, хто натискає кнопку неминучого різкого падіння національної валюти, обираючи момент для цього натискання? У світі фінансів також існують фундаментальні закони збереження. Якщо хтось раптом збагатився, то хтось раптом збіднів на ту ж саму суму. Хто збіднів? Це ми з вами. Хто збагатився? Чомусь ніхто не ставить цього питання уголос.
Який стосунок банківський відсоток має до ефективності державного апарату? Прямий. Джерелом знецінення грошей в державі — інфляції завжди є сама держава. В умовах ринкової економіки у держави є лише один механізм покриття всіх своїх збитків через власну неефективність — це друкування грошей. Держава не вміє розрахувати і контролювати свої видатки або не хоче це робити. Між бажаним і дійсним виникає прірва. Цю прірву держава перекриває у найпростіший і найнебезпечніший спосіб — друкуванням грошей, не забезпечених новими товарами й послугами. Банки при цьому грають роль термометра, що вказує па підвищену температуру внаслідок хвороби, але не є джерелом самої хвороби. В чому небезпека інфляції? У неможливості кредитування реального сектору економіки. 5% — це гарний прибуток для нього. Для його нормального функціонування і розвитку вартість кредитів має не перевищувати 2—3% річних. У нас же вона 20—30%.
Отже, банківський відсоток для національної валюти — це температура хворого. Якою є ця температура в різних країнах світу, якщо орієнтуватись на провідні банки і національні валюти? У Росії це приблизно 10%, у Польщі — на рівні 1,2%, у Великій Британії — 0,75—1,5%, у Швейцарії — 0,5—1,3% (у найсолідніших банках він від’ємний), у Німеччині — 0,05—0,3%, нарешті, в Україні — 16—22,5%. Відчуваєте, як Україна виділяється на фоні інших країн світу? Виділяється також і Росія, але навіть на її фоні у нас дуже невтішно.
У фінансовому житті України є ще одна неприємна обставина. Майже щороку ми маємо від’ємний платіжний баланс. Тобто щороку країна вивозить іноземної валюти більше, ніж отримує за рахунок експорту й кредитів. Звідки береться надлишок валюти, що вивозиться? Думаю, що за рахунок наших заробітчан, мільйони яких заробляють для своїх родин мінімальні статки в іноземній валюті і переправляють її в Україну, минаючи банківську систему. Тобто з країни вивозиться практично вся валюта. Виникає законне запитання. Тоді для чого нам потрібні валютні кредити міжнародних фінансових установ? Моя відповідь така. Гривні, нагромаджені в Україні, за кордон не вивезеш. Спочатку їх потрібно перетворити в євро або долари. Купити іноземну валюту за гривні можна лише всередині країни. Важливим постачальником такої валюти є держава. Саме вона, збільшуючи державний борг України, ввозить в країну євро і долари. Далі, в той чи інший спосіб, ця валюта потрапляє у приватні руки і вивозиться за кордон уже як приватний капітал.
Скільки коштів перебуває на закордонних рахунках наших багатіїв? Виходячи зі структури платіжного балансу України, до зовнішнього державного боргу України слід додати всі кошти, зароблені нашими заробітчанами і привезені в Україну, та більшу частину коштів, отриманих від експорту нашої продукції. Добре відома лише перша складова цієї суми — зовнішній борг і гарантований державою зовнішній борг — 1 трильйон 122 мільярди гривень. Мабуть, це число слід помножити на три або чотири для отримання загального результату. Цих коштів цілком вистачило б для модернізації країни: створення сучасної інфраструктури, побудови нових підприємств на основі сучасних технологій, розбудови української культури і науки як її важливої складової, без яких неможливе національне відродження. Я весь час чую, що отримання чергового траншу МВФ — це якийсь сигнал міжнародним інвесторам для їх активізації в Україні. Жодний солідний інвестор у нашу країну за теперішніх умов не прийде. Черговий транш МВФ — це чергова подачка нашій еліті за її лояльність до Заходу. Чи є наша еліта при цьому лояльною до українського народу? Тут велике запитання. «Дерибан» країни продовжується. Нові підприємства не будують, старі практично не модернізують. І для політиків, і для олігархів горизонт їхніх прагнень не перевищує кількох років. Усе вже поділено, крім землі. Це, мабуть, буде останньою дією великого «дерибану» України.
Високий банківській відсоток за депозитами — це свідчення злочинної безпорадності у державному будівництві. Висока інфляція заважає нормальному розвитку банківського сектору України, без якого подальший економічний поступ неможливий. У нас є єдиний шлях до порятунку — це побудова національної Української держави, де найвищі посади в державі призначатимуться для свідомого служіння інтересам нації, а не власній кишені за рахунок нації. З фінансового лохотрону Україна має перетворитися на будівельний майданчик модерної української нації. Припинення безпрецедентного вивезення валюти за кордон у рази зменшить постійний колосальний тиск на національну валюту, сприятиме стабілізації її курсу і стане фінансовим підгрунтям для модернізації країни. Це завдання настільки ж важливе, як і розбудова української армії в умовах нинішньої російсько-української війни.
Валерій ШВЕЦЬ
м. Київ
Прокоментуйте