Широкий і глибокий голубий Дунай хлюпав, бився хвилями в береги. Козаки розбудили його, розтривожили… Тисячі вершників, стільки ж коней пливли, долаючи течію та широчінь ріки, а на мілині виходили на низький, похилий берег, довкіл розсипаючи бризки води.
Тут, на березі, вершники сушили свій одяг, розіславши його на гарячому піску, розвісивши на гачках кущів та дерев. А потім, вибравши собі зручне місце, відпочивали у затінку, попід густими кронами дерев, підклавши під голови сідла. Неподалік на чималому зеленому лузі коні смакували розкішну, соковиту траву. За ними пильнували джури.
Козаки гомоніли поміж собою. Вони згадали, як-от кілька тижнів тому за Дунаєм у жорстокій битві розбили велике турецьке військо. Згадали — і пом’янули своїх побратимів, що там полягли…
А тим часом вільні джури, які не доглядали за кіньми, хутко назбирали хмизу. То там, то тут розклали багаття. Ось вже потріскують палаючі гілки. У казанах кипить, вариться смачна козацька страва — куліш із салом.
Козаки пообідали. Трохи перепочили. Якраз спала спека. Повіяв свіжий вітерець. Повітря запахло духмяними чебрецями та гірким євшаном. Кожен згадав свою домівку. Козаки осідлали коней, вирушили в дорогу. Їхні загони їхали на певній відстані один від одного. Стиха погойдуються вершники, а декого хилить на сон: вже кілька годин у дорозі. Степу широкому, безмежному не видно кінця. Час підбадьорити козаків. Сивовусий кремезний сотник закурив люльку та звернувся до побратимів:
— Козакам мовчки їхати не пристало, та й сумувати негоже. Із походу повертаємося додому з перемогою. Чи не так?
— Так, батьку сотнику, так! — відповіли гуртом.
— Я чув у сусідньому полку дуже гарну пісню «Їхав козак за Дунай». Перед нашим походом за Дунай написав її та подарував харків’янам козак Семен Климовський.
— І ми чули її. Нам сподобалася, запам’ятали слова й мелодію, — обізвалися козаки. Сотник заспівав на повний голос:
Їхав козак за Дунай,
Сказав: «Дівчино, прощай!»
Мелодію дружно підхопили козаки:
«Ти, конику вороненький,
Неси та гуляй!»
Понад притихлим степом полинула могутня, наспівна похідна пісня-марш.
Долинами, вибалками їхали козаки. І ця пісня була з ними. У міста і села в’їжджали з нею. Вона полюбилася жінкам, дівчатам і навіть дітям. Її співали всі.
А в невеликому селі Припутні нині Знам’янського району Кіровоградської області, де народився автор слів і музики пісні «Їхав козак за Дунай» Семен Зіновійович Климовський, селяни з нетерпінням очікували повернення козаків з далекого походу. До зустрічі з ними готувалися, як до великого свята.
Ото рано-вранці понад білими хатами пливли кучеряві хмарини сизого диму. Над вишневими садами повільно стелилися та й розтавали, ніби їх зовсім не було ніколи. Це господині пекли в печах на капустяному й горіховому листі паляниці, пампушки, пиріжки, щоб ними почастувати своїх любих чоловіків та синів.
Ось у синій далині з’явилися темні цятки. Щомиті збільшувалися вони. Вже можна було визначити, що це вершники.
— Їдуть козаки! — загукали весело довкіл.
Святково вбрані жінки, дівчата швидко пішли за село на вигін.
Туди ж подалися і діти. Вже на околиці села біля тинів стояли сиві діди. А козаки їхали й співали:
Білих ручок не ламай,
Ясних очок не стирай,
Мене з війни зі славою
К собі ожидай.
Відлунала бадьора пісня. Загін зупинився перед селом на зеленому вигоні. Тоді жінка з глечиками в руках і дівчата пішли назустріч козакам. Жінки лили кришталеву воду, старанно обмивали руді копита вороним. А потім брали їх за повідки і вели в село. А попереду йшли дівчата, стелили білі рушники. По них ступали, входили коні з вершниками у село.
Чому так подобалася пісня «Їхав козак за Дунай» Семена Климовського не лише козакам, а й жінкам, дівчатам і усім, хто лише раз почув її? В її основу було покладено подію з реального життя. Полонив простий сюжет оповіді про кохання і розлуку. Вимріяв, серцем створив цю пісню поет-філософ, у літературі відомий під іменем харківського козака-піснетворця.
Уперше автора пісні було названо 1801 року в біографічному словнику «Пантеон російських авторів». Знану композицію використав А. Шаховський у своїй комедії «Козак-віршотворець», де головним героєм був Семен Климовський. Пісня зацікавила не лише людей, залюблених у спів, а й професіоналів-музикантів. Великий німецький композитор Людвіг ван Бетховен використав обробку цієї пісні у творі для голосу, віолончелі, скрипки, фортепіано, іншого разу подав її у варіаціях. Варіації на тему цієї пісні написав також німецький композитор-основоположник німецької романтичної опери Карл-Марія Вебер, мелодію переклав для арфи французький музикант Моріс Дальвімор. Одну з найдавніших її варіацій створив італійський композитор Т. Граєтта. Пісня ввійшла у фольклор угорського й болгарського народів. Вона стала популярною у США, Канаді, Великій Британії та в інших країнах світу.
Пісня «Їхав козак за Дунай» українця Семена Зіновійовича Климовського набула світової слави.
Володимир КАПУСТІН,
поет, публіцист, перекладач,
член Національної спілки письменників України.
м. Київ
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте