Дорогі в Христі брати і сестри! Кожна віруюча людина стає до молитви, коли відчуває внутрішній поклик до цього. Молитися — означає спілкуватися, розмовляти з Богом: «І станеться, вони покличуть, то Я відповім, — вони будуть ще говорити, а Я вже почую» (Ісая 65:24). Авраам говорив з Богом (Бут. 18:27), так само робив Ісус. Це можемо робити і ми через промовляння слів, співання псалмів, або ж молитись у думках (Пс. 18:15), коли цього прагне наше серце. У молитві відкриваємо Богові наші бажання і потреби, наші печалі й горе, ми просимо в Нього допомоги («Усе, чого ви в молитві попросите, вірте, що одержите і сповниться вам» (Мр. 11:24). Крім того, ми славимо Його і дякуємо Йому за те, що зробив Він для нас.
Молитва — це акт служіння, тому що через молитву ми визнаємо і шануємо Бога як нашого Утішителя в будь-якій потребі. Саме такого служіння Бог вимагає від нас. Коли молимося, треба пам’ятати, що ми звертаємося до Бога, і тому не повинні повторювати молитви необдумано: «А коли молитеся, не говоріть зайвого, як ті погани, гадають бо, що за свою велемовність будуть вислухані» (Мт. 6:7). Значення молитов полягає не в їхній тривалості чи кількості, і не у правильності та вишуканості мови, якою ми молимося, а в тому, що ми молимося від усього серця — чесно і щиро.
Наші молитви можуть бути короткими, але обов’язково виразними і палкими. Ми не повинні молитися ідолам чи вигаданим божкам, а лише Триєдиному Богові: «Господу Богу твоєму вклоняйся і служи Одному Йому» (Мт. 4:10). Це не значить, що мусимо називати імена всіх Трьох Іпостасей Святої Трійці в кожній молитві, поскільки ці Іпостасі з’єднані в наших молитвах. У Господній молитві ми звертаємося до Бога зі словами: «Отче наш» (Христос молився до Отця, прокажені молилися до Христа (Лк. 5:12). Причину того, чому ми молимося лише до правдивого Бога, я назвав вище. Молитви, що звернені до будь-якого «іншого бога», якими б щирими вони не були — залишаться без відповіді, як, наприклад, прохання Ваалових жерців, щоб він «дарував» дощ землі. І навпаки, молитва пророка Божого Іллі була почута, і дощ оросив землю (1 Цар. 18:25—29).
Що нас повинно спонукати молитися? А от що: «Просіть і дасться вам, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує, хто шукає, знаходить, хто стукає, тому відчинять» (Мт. 7:7—8). Потрапивши в біду, ми шукаємо допомоги, біда вчить нас молитися. Отже, наші власні проблеми, великі чи малі, повинні спонукати до молитви: «І клич Мене за лихої години, Я визволю тебе і ти Мене прославиш» (Пс. 49:15). Але також проблеми нашого ближнього повинні нас кликати до молитви за нього. Авраам молився за праведних у Содомі (Бут. 18:23—32), сотник молився за свого слугу (Мт. 8:5—6). Ми дякуємо людям, що допомагають нам, і, своєю чергою, не повинні забувати дякувати Богові за те, що Він дає нам відповіді на наші молитви. «Усе, чого ви в молитві попросите, вірте, одержите, і сповниться вам» (Мт. 11:24). Але ми не повинні молитися за речі, які оскверняють ім’я Бога, як-от про сприяння фальшивим вченням, допомогу в грішних ділах. Також ми не повинні молитися так, як це робила мати Заведеєвих синів (Мт. 20:20—23): «…Скажи, щоб обидва сини мої сіли в Царстві Твоїм — праворуч один і ліворуч від Тебе один…» Не знаєш, матусю, чого ти просила для своїх синів, бо в час найвищої звитяги, коли Ісус промовляв «Звершилося!», праворуч і ліворуч Нього висіли на хресті два розбійники, один з яких осягнув рай, а інший — «тьму кромішню».
Ми не повинні просити, а тим паче вимагати немудрих речей, не прагнути особистої слави, але воліти слави Божої. Ми також не повинні накликати на нашого ближнього Божий гнів і покарання: «Ним (язиком) ми благословляємо Бога й Отця і ним проклинаємо людей, що створені на подобу Божу. І з тих самих уст виходить благословення і прокляття» (Як. 3:9—10). У наших молитвах за інших ми ніколи не повинні просити, щоб з ними трапилося щось погане, навпаки, просімо лише про ті речі, які будуть їм на добро. Молімося вдумливо, роздумуючи над тим, що ми говоримо, бо Бог не буде слухати пусте бурмотіння. Якщо ми нещирі в тому, що просимо, то як можемо очікувати від Бога, що Він зверне увагу на наші прохання? Бо насправді ми і негідні того, про що просимо, і не заслуговуємо цього. Але ми просимо, щоб Він подарував нам все це заради Христа. Коли б Христос не примирив нас із Богом, то жодна наша молитва не була б почута Ним. Бо молитви тих, що не вірять у Христа і не просять Бога почути їх задля Нього, є марними. Ми не повинні аніскілечки сумніватися в тому, що Бог почує наші молитви, бо часто ми самі вбиваємо їх своїми сумнівами: «Тільки ж хай просить з вірою, без жодного вагання, бо хто вагається, той подібний до морської хвилі… Така людина нехай собі не гадає, що дістане щось від Бога» (Як. 1:6—7). Поскільки Бог обіцяв прислухатися до нас, ми мусимо бути абсолютно впевненими, що Він так чи інакше зробить це: «І все, чого просите в молитві з вірою, одержите» (Мт. 21:22).
Ми вже розглянули, яким вимогам повинна відповідати молитва, але Бог відповідає на всі молитви так, як вважає за потрібне: «Я тричі благав Господа заради Нього, щоб Він від мене відступився, та Він сказав мені: «Досить тобі Моєї благодаті, бо Моя сила виявляється в безсиллі» (2 Кор. 12:8—9). Бог не виймає «жало плоті», це, напевно, якісь тілесні недомагання, про які ап. Павло просив, але запевненням у Своїй благодаті Бог додав сили апостолові у його хворобі: «Отже, Бог не завжди відповідає нам в той спосіб, в який ми просимо чи очікуємо, а у спосіб, який, на Його думку, є найкращим для нас. Бог відповідає на наші молитви у Свій час: «Ще не прийшла година Моя» (Ів. 2:4). Якось Ісус не відразу задовольнив прохання хананеянки, однак, переконавшись у її вірі, він, нарешті допоміг їй (Мт. 15:22—28). Так само нам може здатися, що на «хвильку якусь» Бог покинув нас і «сховав своє обличчя». Але нам не потрібно впадати у відчай, коли ми не отримуємо відразу відповіді на наші прохання — будьмо терпеливі, просімо Господа, перебуваймо в молитві постійно. І коли прийде година, Бог помилує нас.
Хочу звернути увагу на словосполучення «просіть і дасться вам». Не просіть один раз, а просіть більше аніж один раз. І Бог почує і воздасть. «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає… і моліться за тих, хто вас переслідує» (Мт. 5:44). Ми повинні молитися за себе, як це робив митар і прокажені, ми повинні молитися за «всіх людей» (1 Тим. 2:1). Ісус молився за своїх ворогів. Молитися за наших ворогів — це один з найкращих способів побороти у власних серцях почуття обурення і гніву. Святість місця не додає сили в наших молитвах. Ми можемо молитися всюди: «Отож хочу я, щоб мужі чинили молитви на кожному місці, підіймаючи чисті руки без гніву і сумніву» (1 Тим. 2:8). Де б ми не були — вдома, на роботі, на вулиці, в подорожуванні — ми завжди повинні молитися в наших серцях. Але нам не слід влаштовувати привселюдних вистав з наших молитов, як це робили фарисеї (Мт. 6:5). «Піднімаючи чисті руки», молився Мойсей. І ми, звичайно, складаємо руки перед собою та схиляємо голови, чи стаємо на коліна, цим виявляючи свою покірність і нікчемність, а також те, що ми не варті нічого з усього доброго, що Господь зі Своєї милості може послати нам.
У першому посланні апостола Павла до солунян (5:17) сказано: «Безперестанку моліться». Але це зовсім не свідчить про те, що ми постійно повинні промовляти чи бубоніти молитви своїми устами, а лише те, що наші серця мають постійно бути в стані духовної молитви. Ми повинні завжди відчувати нашу залежність від Бога і впевненість у тому, що Він нам допоможе. «За лихої години», коли ми хворі чи в небезпеці, в дорозі чи під час роботи, в скруті, коли потребуємо допомоги — в усіх цих випадках ми повинні молити Бога про допомогу і Його благословення. Нам так потрібно виробляти у собі звичку молитися в певний час — уранці, коли встаємо з ліжка, перед сном, за столом і т. п. І найкраща молитва — це Господня молитва, якої нас навчив Ісус Христос: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава, Отця і Сина, і Святого Духа нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь».
о. Василь ЮЗЬВАК.
с. Бабинці Борщівського району.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте