КАНАДА СЬОГОДНІ Є ТРЕТЬОЮ КРАЇНОЮ У СВІТІ ЗА ЧИСЕЛЬНІСТЮ УКРАЇНЦІВ НА ЇЇ ТЕРЕНАХ. А ЩЕ СТО ДВАДЦЯТЬ ШІСТЬ РОКІВ ТОМУ ТАМ ЗОВСІМ НЕ БУЛО НАШИХ ЗЕМЛЯКІВ. ПРО ПЕРШИХ ЕМІГРАНТІВ, ЇХНЄ ЖИТТЯ І ПОБУТ РОЗПОВІВ ДЕВ’ЯТОГО ЛЮТОГО В ТЕРНОПОЛІ ВІДОМИЙ ЖУРНАЛІСТ ТА ІСТОРИК ВАХТАНГ КІПІАНІ НА ПУБЛІЧНІЙ ЛЕКЦІЇ «УКРАЇНСЬКА КАНАДІАНА. ВІД ГАЛИЦЬКИХ І БУКОВИНСЬКИХ ПІОНЕРІВ ДО… ХРИСТІ ФРІЛАНД».
Проект «Канадіана» має на меті розповісти про трагедію еміграції і водночас величезні здобутки наших земляків за океаном. Піонерські часи, інтернування під час Першої світової війни, хвилі політичного розсіяння та економічного заробітчанства, подвиги під час Другої світової, спортивні й мистецькі досягнення, наукові дискусії — все це і є історією українців Канади. Публікації на ці теми розміщені на сайті «Історична правда».
— Мій журналістський інтерес до історії українців у Канаді став причиною виникнення спецпроекту «Канадіана», організувати який допомогло Посольство Канади в Україні, — розповідає Вахтанг Кіпіані. — Те, що роками назбирувалося у вигляді газет, інтерв’ю, листівок, фотографій, текстів — усе це тепер ми намагаємося розміщувати на сайті «Історична правда», який, сподіваємося, стане місцем зустрічі тих, кому цікава історія канадських українців. Цей проект створений для того, щоб ми зрозуміли, що перші українці-емігранти прожили неймовірно складне, але дуже надихаюче життя.
Презентацію проекту розпочинають з Тернополя, оскільки саме з Галичини почалася еміграція українців у Канаду. Хоча в 1848 році кріпосне право у Галичині скасували, але більшість земель все одно належала феодалам. Тож вісімдесят відсотків галичан потерпало від браку землі. Ситуація була катастрофічною для тутешнього селянства. А в 1872 році уряд Канади ухвалив закон, що змінив життя буковинців та галичан. Згідно з ним повнолітній чоловік, який в’їжджав у Канаду, міг отримати в користування наділ, що називався «гомстед». Чутки про роздачу земель у далекій Канаді вперше просочилися на Івано-Франківщину в 1880-х. Німці, які жили в Галичині, поїхали освоювати нові землі Канади й заснували там свої ферми, які вже потім переросли в містечка, як, наприклад, Брудергайм. Саме в цьому містечку жив німець Йоган Креп, який надіслав листа до села Небилова, що на Івано-Франківщині із запрошенням приїхати до Канади. Так, його приятель Іван Пилипів вирішив податися за океан у пошуках землі. Зазвичай така еміграція була з квитком в один кінець. Якщо з Європи українці поверталися, то в Канаду й Америку їхали назавжди.
— Канада в той час була найбільш сприятливою для поселення наших земляків: і клімат, і грунти були близькі до українських, — стверджує журналіст. — Навіть сорти пшениці, які в мішечках везли українці в Канаду, дуже добре приживалися у канадському грунті. Найпопулярніша канадська пшениця, що нині називається там Red Pipe, а в Україні — «Гусар», була привезена туди з України. Тож одним із перших емігрантів також був хлібний колосок.
Перші українські поселенці на тлі «англіків» (так наші земляки називали місцеве населення) видавалися дикунами. Отець Дмитрів у своєму блозі на сайті «Історична правда» описує, як одного разу побачив брудного, занедбаного буковинського селянина та й каже йому: «Купи собі нормальний одяг і не ходи в тому лахмітті, в якому ти приїхав три роки тому зі «старого краю» («старим краєм» українські емігранти називали Україну). І поголися, адже тебе такого навіть на роботу ніхто брати не хоче». А той йому відповідає: «Я не можу цього зробити, бо жінка сказала, якщо поголюся, вона вижене мене з дому». Це свідчить, наскільки низькою була культура людей, якщо вони добровільно робили себе вигнанцями. Але все це минулося. І ті люди, які абсолютно не знали, як вести себе в тому суспільстві, і робили все не так, через «кільканадцять» років почали активно розвиватися. І вже у 1910-х роках в Канаді з’являються перші українці-депутати, купці, адвокати, торговці. Тепер багато керівників у Канаді саме українського походження.
Наші люди розпочинали життя в Канаді «з нуля». Жили в так званих халабудах, зроблених із дерева й глини. Такі напівземлянки називалися «бурдей». Селяни, вирушаючи в заокеанську подорож, їхали в невідомість. Вони везли із собою кілограми каміння, і тільки по приїзді туди розуміли, що воно також є в Канаді. Нині подібні історії викликають іронію, але ці люди насправді були піонерами. До речі, слово «піонер» у Канаді зовсім не має комуністичного забарвлення.
Українські емігранти перенесли назви сіл та міст України на карту Канади. Тепер і там є Тернопіль, Галич, Борщів, Золотий Потік, Рай тощо.
Вахтанг Кіпіані розповідає, що, навідуючись у канадські родини, найбільше його вразила відсутність у родинних альбомах фотографій у вишиванках. Від 60-х років і до Незалежності України вони перестали візуально бути українцями. Національний одяг можна побачити лише на фото з початків еміграції. Все це пов’язано з тим, що українцям не вигідно було бути «чужими».
Коли наші земляки на початку Першої світової війни почали ідентифікувати себе як українці, їм заявили, що вони австро-угорські громадяни. Саме тоді почалася трагічна історія, яку дехто з перебільшенням називає «Канадським ГУЛАГом», починається етап інтернування (примусове перевезення українців у табори). Людей позбавили свободи. Довгий час українська мова залишалася лише родинною мовою. І тільки у 60-х роках завдяки деяким українцям та канадським чиновникам становище наших земляків змінилося. В Канаді запровадили політику підтримки інших національностей.
Вахтанг Кіпіані також показав тернополянам фрагмент із фільму «Наші найперші», в якому розповідається про перших українських емігрантів у Канаду, якими були Іван Пилипів і Василь Ялиняк. У вересні 1891 року вони разом поїхали в Канаду з рідного села Небилова. Пліч-о-пліч пройшли надзвичайно важкий шлях, але згодом їхні дороги розійшлися назавжди, і вони більше ніколи не побачилися. Їхні могили навіть на різних цвинтарях. У цьому фільмі пояснюється, чому люди, які відкрили шлях до Канади для тисяч українців, не знайшли спільної мови, і що саме їх розсварило. А причина цього була актуальною тоді й залишається не менш актуальною сьогодні — церква. Саме на грунті релігії розійшлися Ялиняк і Пилипів. Перший залишився греко-католиком, а Пилипів став православним. Вони навіть судилися за найпершу українську церкву у провінції Альберта. Спершу проводили там почергові богослужіння, але зрештою суд віддав храм православним.
На сайті «Історичної правди» розміщено чимало історій українських родин, що вже давно прижилися за океаном. Вахтанг Кіпіані зазначає, що кожен, у кого є родинна історія еміграції в Канаду, може розповісти її на сайті.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте