ПРО ЧАРІВНУ Й ЗАЛЮБЛЕНУ В СВОЮ РОБОТУ ГОСПОДИНЮ НЕВЕЛИЧКОЇ КНИГОЗБІРНІ СЕЛА КАПУСТИНЦІВ НА ЗБАРАЖЧИНІ НАМ РОЗПОВІЛИ ЇЇ ВДЯЧНІ ЧИТАЧІ. І ЩОЙНО МИ УВІЙШЛИ ДО БІБЛІОТЕКИ — ЗРОЗУМІЛИ, ЧОМУ СЕЛЯНИ ТАК ЛЮБЛЯТЬ І ПОВАЖАЮТЬ СВОЮ КНИЖКОВУ ФЕЮ. У ТІСНЕНЬКІЙ КІМНАТЦІ, ДЕ МІЖ СТЕЛАЖАМИ МОЖНА ХІБА ЩО ПРОТИСНУТИСЯ, НАС ВРАЗИЛО РОЗМАЇТТЯ КНИЖКОВИХ ВИСТАВОК, ТЕМАТИЧНИХ ПІДБІРОК ЛІТЕРАТУРИ І ДИТЯЧИХ ТВОРЧИХ РОБІТ. А ЩЕ В БІБЛІОТЕЦІ ПЕРШИЙ РІК ТЕПЛО. ТОМУ Й ВАЗОНИ ЦВІТУТЬ. ЩОПРАВДА, НЕ ТАК ЯСКРАВО, ЯК УСМІШКА ГОСПОДИНІ.
Нема, чого хочете — беріть, що є
Наталя Черній (на фото) змалку любила читати, тому й вступила свого часу до Теребовлянського вищого училища культури. Працює в рідній бібліотеці, читачкою якої була з п’ятого класу, вже сьомий рік. І бібліотекаркою, і прибиральницею, і порадницею. Її читачі — мешканці Капустинців, Мусорівців, Зарудечка та Капустинського Лісу — всього 286 осіб. Адже багато людей середнього віку за кордоном на заробітках. До бібліотеки ходять школярі й пенсіонери. Найчастіше, як і всі селяни, пізно восени й узимку, бо треба ж зайняти чимось довгі вечори. Останніми роками старші люди перечитують книжки про Першу й Другу світові війни, шукають історичні паралелі, відповіді на запитання, що підкидає тривожна сучасність. А ще вкотре повертаються до української класики. Не від того, що дуже хочеться, а тому, що новинок немає.
— Найактивніші читачі — діти, — каже Наталя. — Це сорок п’ять учнів Капустинської і Красносільської шкіл. Шукаю різні способи, щоби зацікавити їх читанням. Створила творчий гурток, де ми працюємо в техніці квілінгу, аплікації, ліпимо із солоного тіста, малюємо та ще робимо багато всього цікавого. Під час канікул збираємося навіть кілька разів на тиждень.
Дитячі роботи бібліотекарка виставляє на полички, аби дорослі бачили, наскільки їхні діти талановиті. А для дорослих Наталя формує книжкові виставки до різних історичних дат і тематичні підбірки для господинь і господарів: про садівництво, кроликів, кулінарію… Проте читацькі запити задовольнити дуже складно.
— Фонд бібліотеки налічує п’ять із половиною тисяч примірників видань, — розповідає Наталя, — але вони переважно старі, вже не раз перечитані. Нові надходження зазвичай бувають на початку й у кінці року — загалом 50—70 видань. Переважно художня література, з якої 20—30 книжечок для дітей. Вони швидко їх перечитують — і знову чекають чогось новенького. У мене навіть немає книжок, прочитання яких вимагає шкільна програма. Тільки старі видання російською мовою.
Наталя Черній мріє про такий бібліорай, коли вона зможе замовляти книжки згідно із запитами своїх читачів:
— Мрію зустрічати людей з упевненістю, що в мене обов’язково є ті книжки, за якими вони прийшли. Щоби читач увійшов, а я не мала підстав йому відмовити.
…Поки ми розмовляли, Василь Бурма знайшов у книгозбірні історико-краєзнавчий нарис про Тернопіль, виданий 1979 року й ілюстрований його світлинами. А поки Василь Олександрович фотографував Наталю, я відшукала вибране Ліни Костенко, «Соняшник» (вірші 1960—1970 років) Івана Драча видання 2016 року, Марину і Сергія Дяченків, Андрія Кокотюху, Оксану Забужко і навіть «Казки Лірника Сашка» (2014). Але ні Галини Пагутяк, ні Юрія Андруховича, ні Сергія Жадана в бібліотеці немає. З усіх книжок Марії Матіос є тільки один примірник «Солодкої Дарусі», перечитаний уже сотні разів. Немає жодної книжечки «А-ба-би-га-ла-ма-ги», хоча загальний наклад лише «Абетки» цього видавництва сягнув із 1999 року понад 350 тисяч примірників.
У холоді й на півставки
Книжки нині дуже дорогі — це правда. Проте створюється враження, що нас навмисне позбавляють можливості читати. Бо хіба це нормально, що на 26-му році незалежності України сотні тисяч людей у селах не мають чим втамувати читацький голод? Вони не купують книжок, бо грошей не вистачає і на ліки. А читати нам треба. Треба як ніколи.
За інформацією завідувачки науково-методичного відділу Тернопільської обласної наукової універсальної бібліотеки (ТОУНБ) Світлани Єрошенкової, загалом в області є 860 бібліотек, з яких 777 — у селах. Працюють там 743 бібліотекарі. Тобто деякі фахівці опікуються відразу двома книгозбірнями. Через відсутність фінансування 89 відсотків бібліотечних працівників у селах працюють на половину або чверть ставки.
Лише трохи більше половини від усіх сільських бібліотек опалюється. Це на совісті місцевої влади, бо ж мало в яких районах вона викроювала гроші на розвиток сільських книгозбірень. Вони вижили хіба за рахунок різних проектів, у яких брали участь, перемагали й отримували навіть комп’ютери. Та багато де ті комп’ютери не можуть працювати через холоднечу.
Фонд сільських бібліотек налічує 4 млн 776 тис. примірників (у всіх бібліотеках області — 7 млн 451 тис.) Але поповнюються книгозбірні новими надходженнями слабо. Торік область отримала всього понад 110 тисяч примірників книжок на сільські бібліотеки. Це приблизно по 128 видань на кожну, проте не всі отримали рівномірну кількість. Якийсь район — 7—15 примірників, а якийсь і понад сто.
Ситуація в кожному районі залежить від обсягів фінансування. Переважно бібліотеки отримують із місцевих бюджетів гроші лише на передплату одного-трьох періодичних видань. Загалом для всіх сільських бібліотек Тернопілля місцеві бюджети викроїли аж 121 тисячу гривень на поповнення їхніх фондів.
Благо, що існують державні програми, завдяки яким поповнюються бібліотечні фонди. Книжки надходять в обласну універсальну наукову бібліотеку, а вже вона, виконуючи функції бібліотечного колектора, розподіляє їх між районами.
Наприклад, за державною програмою «Українська книга» та внаслідок закупівлі українськомовних книжок для публічних бібліотек Національною парламентською бібліотекою України з торішнього вересня наша облясть отримала 9 тис. 930 примірників видань (138 назв) на суму 920 тис. 461 грн. За другою програмою — 27 тис. 997 примірників (194 назви) на суму 1 млн 767 тис. 487 гривень.
«Серед одержаних книжок, — за інформацією сайту ТОУНБ, — багато дитячої, підліткової та науково-популярної літератури, твори сучасників, а також перекладні видання, зокрема – «Євангеліє Бучацьке», «Українська мала енциклопедія» Є. Онацького, «Забудь-річка» братів Капранових, «І знову я влізаю в танк…» О. Забужко, «Потяг» Є. Положія, «Самотність у мережі» Я. Вишневського, «Карбід» А. Любки, «Життя Марії» С. Жадана, «Київський патерик» В. Авдєєнка, «Четвертий вимір. Шрами на скалі» Р. Іваничука, «Цензор снів» Ю. Винничука, «Вогненне око» О. Ульяненка, «Я – свідок. Записки з окупованого Луганська» В. Торби, «Герцог» С. Беллоу, «Історія європейської цивілізації. Близький Схід» У. Еко та багато інших».
Однак до багатьох сіл Капранови з Жаданом не дійшли. Там досі «в тренді» Панас Мирний і Нечуй-Левицький.
Фото Василя БУРМИ
Прокоментуйте