Вільне життя

ПРЕЧИСТОМУ ТВОЄМУ ОБРАЗОВІ ПОКЛОНЯЄМОСЬ

МИНУЛА НЕДІЛЯ ЗНАЧИЛАСЬ У КАЛЕНДАРЯХ ЯК ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ, ТАК І ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЯК НЕДІЛЯ ТОРЖЕСТВА ПРАВОСЛАВ’Я. ЦЕЙ ДЕНЬ ВЕЛИЧНО СВЯТКУЄ, ВЛАСНЕ, ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА. ПРОТЕ ЙОГО ПРИЙМАЄ І ЦЕРКВА КАТОЛИЦЬКА, АДЖЕ ЙДЕТЬСЯ ПРО ПЕРЕМОГУ НАД ІКОНОБОРСТВОМ.

Богослови називають давнє й особливе почитання святих ікон визначною рисою Східної церкви. Їм, як і святим мощам, вона віддає великі почесті та пошану: виставляє у храмах, заохочує, щоб святі ікони були в наших домівках, щоб у формі хрестиків та медальйонів вірні носили їх на грудях. Власне, так і було аж поки візантійський цісар Лев Третій не оголосив почитання ікон ідолопоклонством і спершу наказав забрати ікону Ісуса Христа з брами свого палацу, а відтак видав декрет, яким заборонив почитання святих ікон у всій державі. Так почалася довга, болісна і кривава боротьба з іконами, що отримала назву єресі іконоборства і тривала з невеликими перервами понад сто років.

VII Вселенський собор, що відбувся 787 року в Нікеї, за імператриці Ірини, осудив і відкинув єресь іконоборства та визначив: ставити ікони в святих храмах поряд із зображенням Чесного і Животворчого Хреста Господнього, шанувати й поклонятись їм, підносячись розумом і серцем до Господа Бога, Божої Матері та святих, що на них зображені. Але після собору гоніння на ікони відновилися й тривали ще кілька десятиліть.

Коли ж стає імператрицею Феодора, 842 року вона скликає помісний Константинопольський собор, який засудив іконоборців та остаточно відновив пошанування святих ікон. З цієї радості Феодора влаштовує церковне торжество, яке припало на першу неділю Великого посту. Тобто до нього самого воно не мало безпосереднього стосунку, але для нас, нині сущих, стало його невід’ємною частиною. Ось як описує тодішній візантійський літописець це свято: «Цариця запропонувала найсвятішому Патріарху Мефодію сповістити і зібрати всіх православних митрополитів, архієпископів, ігуменів, кліриків і мирян, щоб прийшли у Велику церкву Божу з чесними хрестами і святими іконами в першу неділю святого посту. І коли незліченна безліч народу зібралася, приходить і сам цар Михайло зі святою і православною матір’ю своєю, із усим синклітом. З’єднавшись зі святим Патріархом, разом рушили від вівтаря зі святими іконами, чесним хрестом і святим Євангелієм і пішли з літією до воріт палацу, так званих Кентаврієвих. І після довгої молитви та… невимовно солодкого волання «Кіріє елейсон!» («Господи, помилуй!») вернулися у святий храм для здійснення божественної таємничої літургії з великою радістю і торжеством. І таким чином відновлені святі і чесні ікони для вшанування і поклоніння в храмі Божому… Ікони одночасно були поставлені в усіх церквах Константинополя».

Відтоді церква урочисто святкує відновлення іконошанування, що отримало назву «Торжество православ’я» та навчає своїх вірних, що, вшановуючи ікони, вони поклоняються не ідолам, а тим невидимим особам, які на них зображені. Ми почитаємо не папір, не полотно чи дерево, на яких зображені святі лики, а тих осіб, яких бачимо: Ісуса Христа, Пресвяту Богородицю, святих.

Назагал же ікони стали невід’ємною частиною православного життя. Вони прикрашають наші храми. Деякі уславились тим, що приносили людям зцілення, тому й отримали назву чудотворних. Іконами благословляють подружжя, перед ними просять благословення у Господа в різних потребах. З ними людина починає своє життя і з ними його закінчує. Цікава паралель: коли в храмі священик відправляє кадіння, то однаково уділяє запашного фіміаму іконам і людям. Бо і на іконах — святі образи, і люди — теж образ Господа Ісуса Христа.

І ще один цікавий факт, про який почула минулої неділі: у світі збереглося тільки вісім (!) ікон, датованих першим тисячоліттям. Одну з них ми мали щастя бачити нещодавно, коли в нашому краї перебувала ікона Спаса Нерукотворного з Ватикану. Її взагалі вважають ще прижиттєвим зображенням Ісуса Христа. А ось чотири з тих восьми ікон першого тисячоліття перебувають в Україні: Іоанна Предтечі, Богоматері з немовлям, святих Сергія та Вакха, мученика та мучениці. Вони датуються шостим та сьомим століттями і є одним з найцінніших художніх скарбів України. Прадавні ікони були знайдені в синайському монастирі Святої Катерини і зберігаються в Києві, у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Чи багато з нас знають про це? Колишній речник УПЦ (МП), а нині поборник християнської єдності Георгій Коваленко сказав в ефірі одного з телеканалів:

— Мене не дивує, що Україна має ці ікони. Мене дивує, чому до них немає черги.

Багато наших паломників справді їздять у світи, щоб побачити ту чи іншу відому ікону, проте й гадки не мають про безцінні скарби у власному, українському, домі.

Галина САДОВСЬКА.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Новини

Підписка на новини