Вільне життя

ВИШИВКА — це завжди модно

У КОЖНОГО СВОЇ ЗАХОПЛЕННЯ. ХТОСЬ ЛЮБИТЬ СПІВАТИ, ХТОСЬ — РІЗЬБИТИ ПО ДЕРЕВУ, ДЕХТО ГОДИНАМИ МОЖЕ РОЗГЛЯДАТИ ПОШТОВІ МАРКИ ЧИ МОНЕТИ. АЛЕ КОЖНОМУ ЙОГО ЗАХОПЛЕННЯ ДАРУЄ РАДІСТЬ. МОЄ ХОБІ ДЛЯ МЕНЕ — МОВ КАЗКА. НИТКА ЗА ГОЛКОЮ, ХРЕСТИК ЗА ХРЕСТИКОМ — І ВЖЕ БУЯЄ ВІЗЕРУНОК НА ПОЛОТНІ БАРВАМИ КВІТІВ, СВІЖІСТЮ ТРАВ… ЗА ВИШИВАННЯМ Я ВІДПОЧИВАЮ ВІД ШАЛЕНОГО РИТМУ ЖИТТЯ, ВІД ПОБУТОВИХ ПРОБЛЕМ. Я ПРОСТО ЗАНУРЮЮСЯ В ЗАХОПЛИВИЙ ПРОЦЕС, ІЗ ЛЮБОВ’Ю ВИШИВАЮЧИ КОЖЕН ХРЕСТИК, КОЖЕН СТІБОК, СТВОРЮЮЧИ СВЯТКОВІ СКАТЕРТИНИ, РУШНИКИ, СОРОЧКИ ТОЩО.

Я перейняла захоплення вишивкою від своєї мами Анісії Антощук, яка мешкає в Крутневі на Кременеччині. Мама працювала в сільському медпункті, згодом — завідувала колгоспною їдальнею. Та, попри роботу й нескінченні домашні клопоти, завжди викроювала час для вишивання. Колись не було такого розмаїття схем, не було Інтернету, тож вишивальниці перезнімали візерунки одні від одних чи зі старих вишивок.

Захопившись вишиванням ще в дитинстві, я все життя колекціоную схеми узорів. Але найцікавіше для мене — перезнімати візерунки зі старих речей, часом зовсім благеньких, і давати їм нове життя на новому полотні. Адже вишивка, на мою думку, — це не просто оздоба, а оберіг, символ сім’ї. Бо майже кожна вишита річ пов’язана зі знаменною подією в родині.

Мої перші дитячі роботи — серветки. Вишивала я і для власної оселі, і в дарунок рідним та друзям. Потім були вишиті подушечки.
На свої заручини я вишила собі сукню, а нареченому — сорочку. Згодом ми стали на рушничок щастя, який також вишила я. А через роки подарувала весільний рушник синові й невістці — вони стояли на ньому в найщасливіший день народження своєї сім’ї.

Тепер я мрію передати всі премудрості свого захоплення внучечці Вікторії (на фото зі мною). Хочу навчити її не тільки технік вишивання, а й уміння правильно добирати тони кольорів, аби вони гармонійно поєднувалися між собою і з фоном.

…Кожна жінка прагне краси у всьому. Тож дуже доречним буде прикрасити барвистою вишивкою літні сукню, сарафан чи блузку. Будь-яку спідницю зробить чепурнішою навіть простенька вишивка: витончена гілочка, геометричний орнамент чи інший нескладний візерунок.

Щодо оздоби оселі, то й до сучасних модних меблів із яскраво вираженою текстурою можна дібрати серветки зі строгою і благородною вишивкою, стриманою кольоровою гамою. Або навпаки — розставити серветками яскраві, святкові акценти в інтер’єрі. Те ж стосується і диванних подушок. Їх можна купити готові, але вишиті власноруч будуть красивішими і теплішими.

Моя внучка особливо тішиться, якщо на її одязі я вишиваю зайчика чи котика. Вважаю, що речі найменшеньких треба прикрашати вишивкою обов’язково, бо це й оздоба, і захист. А ще варто змалку вчити дітей опановувати цей прекрасний вид рукоділля.

Адже вишивка — це завжди цікаво, стильно, вишукано і модно. Це традиційне українське мистецтво, яке ми повинні розвивати і передавати з покоління в покоління. Так, як передала його мені й моїй сестрі Надії наша мама, котрій другого квітня виповниться 69. Попри те, що в неї четверо дорослих внуків і двоє правнуків, мама душею молода. Хай Господь посилає їй здоров’я, а доля вишиває на канві життя лише яскравими барвами радості й любові!

Ольга ПОХОЖАЙ.

м. Тернопіль.

Фото з архіву авторки

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини